ТА ЇХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ХАРАКТЕР

Першою англійською колонією в Північній Америці була Віргі-нія. Її в 1584 р. відкрив Волтер Рейлі і назвав на знак пошани до королеви Єлизавети I. Та його колонія проіснувала всього два роки. Нову колонізаційну хвилю розпочали англійські торговельні ком-панії.

У 1607 р. у Віргінії у гирлі річки Джеймс було засновано перше постійне поселення англійців. Невдовзі воно дуже розвинулося зав-дяки плантаціям тютюну, на яких працювали негри-раби. Управляв Віргінією губернатор із радою, одну частину якої призначав англій-ський уряд, другу безпосередньо обирали колоністи. Такий устрій наслідували й інші колонії Англії.

Території, на яких засновували колонії, спочатку населяли ін-діанці, передусім алконкіни та ірокези. Вони жили в умовах пер-віснообщинного ладу. Їх чисельність досягала близько 200 тис. чоло-вік. Внаслідок колонізації більша частина місцевих індіанців була позбавлена землі.

Поступово на східному узбережжі Атлантичного океану в XVII—XVIII ст. утворилося 13 англійських колоній. Їх умовно поділяють на три групи:

північні — Нью-Гемпшір, Массачусетс, Род-Айленд, Коннек-тікут (ці колонії ще називали Новою Англією);

центральні — Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі, Делавер;

південні — Віргінія, Меріленд, Північна Кароліна, Південна Кароліна і Джорджія.

У північних колоніях, де осідали здебільшого селяни, розвивали-ся землеробство, скотарство, рибальстово. На півдні були поширені плантаційні господарства, в яких використовували працю негрів-невільників і вирощували тютюн, цукрову тростину, бавовну.

Незважаючи на те, що північноамериканські колонії мали деяке самоврядування і майже всі внутрішні справи вирішували самос-тійно, вони в економічному відношенні повною мірою залежали від Англії. Ще з часів Олівера Кромвеля вивозити з Америки і привози-ти до неї товари можна було тільки на англійських кораблях. Коло-ністам було заборонено створювати фабрики. Вони мусили сплачу-вати податки, ухвалені англійським парламентом, так само як анг-лійці. Це спричинювало дедалі більше невдоволення в Північній Америці і врешті-решт було причиною Війни за незалежність 1775—1783 рр.

Відносини між колоніями і Англією загострилися після Семи-літньої війни 1756—1763 рр. Щоб зменшити державний борг, парла-мент вирішив збільшити податки, обкладаючи майже всі привозні товари митом. Північноамериканські колоністи, усвідомлюючи свою силу, почали відмовлятися від сплати податків. Вони заявили, що парламент, в якому немає представників колоністів, позбавлений права обтяжувати податками. До колоній послали нові англійські війська, і незабаром парламент ухвалив портову оплату за ввіз чаю, скла, паперу і малярських фарб. У відповідь купці колоній вирішили не приймати ці товари, внаслідок чого англійська торгівля зазнала величезних втрат. Тоді парламент скасував податки майже на всі товари, крім чаю.

У грудні 1773 р. група бостонських колоністів переодяглася в індіанців і напала на англійські кораблі, що стояли на пристані міста. Вони викинули з них увесь чай. Наслідками «бостонського чаювання» було парламентське рішення про закриття бостонського порту для торгівлі і відправлення до міста воєнних кораблів з англійським військом.

У вересні 1774 р. представники колоній зібралися у Філадельфії на континентальний конгрес (тобто з’їзд представників усіх коло-ній). Вони ухвалили декларацію прав і надіслали королю й англійсь-кому народу вимоги скасувати існуючі обмеження. Колоністи поча-ли озброюватися і виступати проти англійських військ. У відповідь король Георг III оголосив їх дії заколотом і наказав військам роз-зброїти жителів, подолавши непокору силою.