Типи вищої нервової діяльності

Характер вищої нервової діяльності залежить від факторів спадковості і умов виховання (І.П.Павлов). Після багаторічних спостережень і експериментальних досліджень У.П. Павлов виділив 4 типи вищої нервової діяльності тварин в залежності від характеру нервових процесів. Він виділив силу нервових процесів (збудження і гальмування), їх урівноваженість і рухомість як основні показники, за якими можна визначити належність тварин до того чи іншого типу вищої нервової діяльності.

Рис. Чотири типи вищої нервової діяльності

1) Сильний, урівноважений, рухливий тип характеризується сильно вираженими процесами збудження і гальмування, їх урівноваженістю і здатністю до легкої заміни одного процесу іншим (сангвінік)

2) Сильний, урівноважений, інертний тип (спокійний) відрізняється також сильними урівноваженими збудливими і гальмівними процесами, але на відміну від попереднього, вони малорухомі і отримати адекватну реакцію при зміні позитивного сигнального подразника на негативний (і навпаки) вдається з великими труднощами (флегматик)

3) Сильний, неурівноважений, швидкий тип характеризується сильним процесом збудження, який переважає над гальмуванням. Негативні рефлекси виробляються важко. Агресивні (холерик)

4) Слабкий тип відрізняється слабими процесами збудження і легко виникаючими гальмівними реакціями.

Тварини боягузливі, для них характерні пасивно – оборотні реакції. Ці типи вищої нервової діяльності, виділені У. П. Павловим у тварин, відповідають темпераментам людини, які були описані ще древньогрецьким вченим Гіппократом. Людей урівноважених, живих, товариських відносять до сангвініків. По темпераменту вони відповідають І типу вищої нервової діяльності тварин. Людей, повільно реагуючих на зміни оточуючого середовища, спокійних, урівноважених, відносять до флегматиків, що відповідає інертному типу. При підвищеній збудливості, неурівноваженості характеру говорять про холеричний темперамент. По У.П. Павлову, це сильний, неурівноважений тип.

Меланхолічний темперамент, що відповідає слабкому типу, характеризується подавленим настроєм, нерішучістю, відсутністю твердості характеру. Наступна розробка цього вчення показала, що для кожної із властивостей нервових процесів, за характером яких судять про приналежність тварини до того чи іншого типу, т. б. для сили, урівноваженості і рухливості, існує багато варіацій. Наприклад, по силі нервових процесів у тварин можна виділити 4 варіації, по рухливості – 10 по урівноваженості – 3. Різні комбінації цих варіацій дають уже 120 типів вищої нервової діяльності. Ця класифікація досить трудна для людини у зв’язку з якісною своєрідністю його вищої нервової діяльності. Ще У.П. Павлов пропонував виділяти спеціально людські типи вищої нервової діяльності на основі ступеня розвитку першої і другої сигнальних систем. Він виділяв художній тип, для якого характерне конкретне мислення, переважання першої сигнальної системи, т. б. чуттєвого сприйняття дійсності, мислительський тип, коли добре виражене відволікання від дійсності, абстрактне мислення, і середній тип, коли немає переважання того чи іншого способу мислення. Проте, Павлов писав, що крайні типи вищої нервової діяльності зустрічаються рідко, а більшість людей відноситься до середнього типу.

Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин пропонують, крім сили нервових процесів, рухомості і урівноваженості, ввести ще властивість динамічності. Динамічність характеризує швидкість формування позитивних і негативних тимчасових зв’язків. Кожним із 4 властивостей повинно характеризуватись як як збудження, так і гальмування.

Згідно сучасним уявленням, при виділенні типів вищої нервової діяльності не можна спиратися на поведінку.

У людини досить часто відмічається розходження між типом вищої нервової діяльності і поведенкою. При сильному типі в н. д. Людина може нагадувати за поведінкою флегматика чи меменхоліка. Це пояснюється тим, що типологічні особливості мають спадкову основу, а поведінка соціально зумовлена, вона визначається вихованням людини, її інтересами, знаннями і уміннями. Цілеспрямованим вихованням можна змінити поведінку людини. Що ж стосується змін в процесі онтогенезу типологічних особливостей вищої нервової діяльності, то це питання не можна вважати сьогодні розв’язаним, хоча на думку деяких авторів, такі зміни можливі.

· Людські типи вищої нервової діяльності