Естетичний смак

Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що вважав, що смак це «здатність судити про красу». Питання, однак, здавна носить дискусійний характер. Всупереч латинському прислів’ю, яке було відома ще в Древньому Римі, а в XVIII в. знову “піднята на щит” англійським філософом Давидом Юмом про смаки не сперечаються про смаки сперечалися завжди і вельми жваво.

У чому причина такої суперечності визнання права особистості на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з іншою?

Відразу обмовимося: в житті є одне виняток, де про смаки дійсно не сперечаються і сперечатися було б просто безрозсудно. Але це з області чисто фізіологічного смаку: що смачно, а що несмачно. Тут вже пряма залежність від особливостей людини і частково його психологічної своєрідності. Це, швидше, не смак, а перевага, яка віддає особистість солоному або солодкому, холодному або гарячому, гучному або тихому (звуку). Такі характеристики об’єктів не мають суспільного значення, не торкаються інтереси Іншої людини.

Зовсім інша справа смак естетичний. Він, звичайно, також глибоко індивідуальний, але належить зовсім до іншої сфери суспільної, соціальної. Естетичний смак не є природженою якістю особистості, і його не можна зводити до психофізіологічних інстинктів, до реакцій. Це соціальна здатність людини, що формується, як і багато які інші соціальні здібності, в процесі виховання і формування людини.

Естетичний смак є найважливішою характеристикою особистісного становлення що відображає рівень самовизначення людської індивідуальності. Тобто естетичний смак не зводимо до простої здатності естетичної оцінки, оскільки не зупиняється на самій оцінці, а завершується привласненням або відкиданням культурної, естетичної цінності. Отже, правильніше буде визначити естетичний смак як здатність особистості до індивідуального відбору естетичних цінностей, а тим самим до саморозвитку та самоформування.

Дійсно, людина, що володіє естетичним смаком, відрізняється певною завершеністю, цілісністю, т. е. є не просто людським індивідом, а особистістю. Відмінна риса тут полягає в тому, що крім індивідуальних особливостей підлога, вік, зростання, колір волосся і очей, тип психіки особистість володіє також індивідуальним внутрішнім, духовним світом, що визначається соціальними цінностями і перевагами.

Становлення особистості процес тривалий, що не завершується остаточно ніколи. Є проте віковий кордон від 13 до 20 років, коли формуються основні соціальні характеристики особистості, в тому числі естетичний смак. Цінність кожної особистості якраз і полягає в її своєрідності, неповторності. Значною мірою це досягається тим, що в процесі формування на особистість впливає свій, неповторний комплекс культурних цінностей і духовних орієнтації. Таким способом складається унікальність формування кожної людини. І естетичний смак стає не тільки інструментом формування цієї унікальності, але і способом її об’єктивації, суспільного самоствердження.

Якщо говорити про відсутність естетичного смаку, то це передусім мова про вияв всеїдності, т. е. привласненні людиною будь-яких загальновизнаних естетичних і культурних цінностей. Всеїдність якраз характеризує недостатність особистісного відношення до світу, нездатність відібрати з багатства культури ті цінності, які в найбільшій мірі розвивають, доповнюють, шліфують природні завдатки, сприяють професійному, цивільному, етичному вдосконаленню особистості.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, умінням знаходити необхідну довершеність в особистісному відношенні до світу культури і цінностей. Наявність естетичного смаку виявляється як пропорційність внутрішнього і зовнішнього, гармонія духу і соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Часто естетичний смак зводять лише до зовнішніх форм його вияву. Наприклад, розглядають смак як здатність людини слідувати моді як у вузькому, так і в самому широкому значенні. Тобто зводять до уміння модно одягатися, відвідувати модні виставки і спектаклі, бути в курсі останніх літературних публікацій. Все це не суперечить формам об’єктивації смаку, однак естетичний смак не тільки і, мабуть, не скільки зовнішні вияви, скільки глибоке гармонійне поєднання духовного багатства особистості з безкомпромісністю його соціального прояву. Бо особистість, що володіє естетичним смаком, не слідує сліпо моді, і якщо модний одяг деформує індивідуальні особливості, нівелює її своєрідність, така особистість може мати сміливість бути старомодною або нейтральною до моди. І в цьому виявиться її естетичний смак. У ще більшій мірі вибірковим він може бути по відношенню до форм поведінки і спілкування. Особливості особистості в спілкуванні є її провідними характеристиками. Ось чому скласти вірне уявлення про людину можна лише в умовах спілкування або спільній діяльності. Здатність людини послідовно і цілеспрямовано розвивати і культивувати особистісні характеристики через відбір і засвоєння певних культурних цінностей і є індивідуальним естетичним смаком.

Естетичний смак має також і особливу модифікацію художній смак. Розвивається він на базі естетичного і впливає в свою чергу на нього. Художній смак формується тільки через спілкування з миром мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, т. е. знанням історій мистецтва, законів формотворення різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом суперечок, принаймні відтоді, як виникло саме поняття смаку.

Ця суперечка є не тільки можливою, але і необхідною саме тому, що стосується цінностей, що торкаються саму духовну структуру людської особистості, т. е. цінностей особистісно значущих і, що визначають не тільки характер особистісної самосвідомості, але і характер індивідуальної життєдіяльності, індивідуального життєтворення. Тому особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири і смисложиттєві потреби.

У такій же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних обставин і в класовому суспільстві він завжди несе на собі друк класових переваг, ціліше і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм, придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав, наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов існування простого народу і заможного класу.

Звичайно, потрібно розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на загальновизнаність, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно тактовно і терпимо відноситися до думки інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і самостійну думку. Тобто про хороші смаки не сперечаються.

Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на загальнозначущість. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже художник виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, виступає першопрохідцем він першим робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку уявлень, що утвердилися, та цінностей. Причому цей процес зв’язаний з пошуком нових образотворчо-виразних цінностей, художньої мови, яка має провідне смислове навантаження.

Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слід не тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і слухачів.

Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але і здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і багатогранним.

Потрібно зазначити, що не тільки відсутність смаку, всеїдність теж антиподи хорошого смаку. У великій мірі ними є також перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак, оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Така перекручена вибірковість по відношенню до антицінностей детермінуєтся соціальними обставинами і виражає антигромадську, антигуманну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.

Виникає питання, який же смак вважати хорошим, а який поганим? І чи існує об’єктивний критерій смаку? Естетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно. Всі думки смаку вони вважають суб’єктивними і на цій основі відкидають об’єктивний критерій смаку. Оскільки думка естетичного смаку це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і світогляду людей, остільки естетичний смак є єдність об’єктивного і суб’єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що сприймається, але і якості сприймаючого суб’єкта. У ньому на лице своєрідність почуттів, інтелект, культура суб’єкта, його освіченість, соціальна приналежність.

Думка естетичного смаку заснована на особливому інтелектуальному механізмі – естетичній інтуїції, що включає такий спосіб пізнання, як творчу уяву, охоплює образ “цілого”, не передуючи його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. “Специфічна роль сили уяви в акті пізнання відмічав Е. В. Ільєнков полягає в тому, що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними, ще ніяк не “формалізованими” (не вираженими ще в загальних формулах, в категоріях) фактами, даними в живому спогляданні. Без неї одне з іншим співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що під “силою уяви” часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття”.

Всевищевикладене дозволяє зрозуміти об’єктивні основи суперечки про смаки, оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові пристрасті тут протистоять один одному істинні і помилкові цінності, що відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного розвитку, а також помилок, помилкових пошуків, уявних вірувань.

3. Естетичний ідеал

Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідність естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результатом розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється.

Слово «ідеал» грецького походження (від “ідея”, “поняття”, “образ”, “уявлення”). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов’язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка.

У естетиці Гегеля ідеал стає центральною естетичною категорією, яку він визначає як ідею, в якій виражена дійсність, відповідна своєму поняттю, сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважав мистецтво, а відповідну естетичному ідеалу форму мистецтва бачив в античності. Мистецтво Древньої Греції він і характеризував як класичне мистецтво ідеалу. Хоч у Гегеля зустрічаємо дуже цінні думки про зв’язок ідеалу з дійсністю, загалом же ідеалістичний підхід в трактуванні естетичного ідеалу страждав обмеженістю, однобічністю. Ідеалісти відривали поняття естетичного ідеалу від життя і розглядали його як недосяжний зразок, протилежний реальності. Ця обмеженість ідеалістичної концепції естетичного ідеалу була критично переборена російськими революційними демократами. За визначенням В. Г. Бєлінського, ідеали “не довільна гра фантазії, не вигадка, не мрії; і в той же час ідеали не список з дійсності, а вгадана розумом і відтворена фантазією можливість того або іншого явища”.

Естетичний ідеал є однією з форм відображення об’єктивної дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, завжди пов’язаного з умінням відкидати випадкове, наносне, неістотне і проникати в саму суть предмета. Отже, естетичний ідеал є відображення суті предмета, причому суті самого глибокого порядку, що містить в собі вищу форму розвитку реальності. Такою вищою формою розвитку матерії є соціальна форма, а носієм її виступає суспільна людина як сукупність всіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом конкретного суспільства, т. е. “почуттєвим ідеалом” і буде вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин даного суспільства.

Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін. Об’єктивна сторона означає, що ідеали зароджуються і реально існують насправді самій як тенденція суспільного розвитку, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди або не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою або меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. З суб’єктивної сторони ідеали являють собою сукупність цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Дійсно, естетичний ідеал повинен спочатку хоч би в зародку виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений в формі різних естетичних уявлень і отримає відображення в мистецтві.

Соціально-політичний і естетичний ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства і людини. А раз так, то дійсність не «підтягається» до ідеалу, як прийнято думати, а розвивається в ідеал. І передумови цього розвитку закладені в ній самій.

І не випадково дослідники називають естетичний ідеал «синтезом сьогодні і завтра» або “зримим” належним. Але естетичний ідеал тісно пов’язаний і з суспільним і з етичним ідеалами. Так само, як і останні, естетичний ідеал історично міняв свій зміст, оскільки воно зумовлене розвитком матеріального і соціального життя суспільства, а також розвитком естетичної діяльності мистецтва. Наприклад, для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної, ідеальної людини, в якому гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла.

У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв’язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагий, всемогутній, всемудрий, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, “бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умиротворюєте справи плотські, то живі будете”. У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.

При всьому різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як мети естетичної діяльності людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції ідеалу. Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність, вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як повинне, якому треба слідувати. Нормативність ідеалів зумовлена їх сутнісним змістом.

Ідеал слугує вищим об’єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина зіштовхується в навколишньому світі, усього, що попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, іноді свідомо, постійно співвідносимо реальне з ідеалом, з’ясовуючи, в якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом дійсність набирає для людини естетичну цінність. Отже, естетична діяльність і її суб’єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі – матеріальнійсуспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «за законами краси».

Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім у тому, що вона відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її прояву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво.

Контрольні запитання

1. Що є основою естетичної свідомості?

2. У чому полягає сутність естетичного смаку?

3. Які ви знаєте чинники етики спілкування?