Естетичне почуття

Почуття, що випробовуються людиною а також різноманітні за характером, структурою і психологічними механізмами насолоди. Одні з них дуже близькі до тваринних, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини. Однак не можна не зазначити, що навіть людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина за якихось обставин зростала в середовищі тварин. Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з’являється тільки там, де людина вільна від “грубої практичної потреби”. Зором володіють багато тварин, але оком, що уміє насолоджуватися красою предметів, володіє тільки людина. Орган слуху також властивий багатьом тваринним, але музичний слух є тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів це результат тривалої біологічної еволюції світу, виникнення і розвиток естетичних духовних почуттів результат всієї соціальної історії людства. Здатність активно сприймати навколишній світ у формах по-людському розвиненої чуттєвості не є закладеною в нас природою (на відміну від самих органів почуттів), а є продукт культурно-історичний. Форми споглядання і уявлень не тільки не визначаються анатомо-фізіологічними особливостями органів сприйняття, але, навпаки, задаються ззовні різними формами діяльності, різноманіттям цих форм.

Відомий філософ Е. В. Ільєнков так образно уявляє цей процес: “Власна форма” (фізіологічна форма) органів сприйняття людини схожа з “формою воску” саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не “закодована” заздалегідь [апріорі] жодна з форм їх діяльного функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, погодити свою діяльність з будь-якою предметною формою”

“Форми споглядання”, оскільки і “форми мислення”, пише він далі ні в якому разі не досліджуються фізіологічно” тобто разом з анатомією органів мислення і сприйняття. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправи цих органів і успадковуються особливим шляхом через форми тих предметів, які створені людиною для людини, через форми і організацію предметно-людського світу. Культура, створена трудом людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, через який вони передаються від одного покоління до іншого”

Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людське співтовариство є носіями форм почуттєвого світу і форм мислення. Окрема людина опановує такими формами індивідуально, через різні форми діяльності і спілкування, через гру і навчання. Поза світом культури і людським співтовариством ці родові якості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових якостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біологічно і генетично у людини є лише передумови для соціальної форми життєдіяльності. Формуючись в ранньому дитинстві, вони дійсно перетворюються в психологічні механізми і діють як “природні” здібності людини. Тому вони і здаються такими ж “природними” особливостями людської істоти, як і анатомічна будова його тіла. Тим більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізнюючись лише мірою їх розвитку і культурно-етнічною своєрідністю прояву. Все це створює враження, що форми мислення і форми відчуття успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але і певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Для нього вони виступають передусім як умова реального буття. Тільки в процесі практичного привласнення індивідом соціального досвіду, викристалізованого в культурі суспільства, його первинні біологічні потреби і почуття стають більш людськими, формуються власне людські духовні потреби і здібності. До їх числа належить естетична потреба і естетичне відношення як здатність її задоволення.

Ця естетична потреба виникає лише при наявності естетичного почуття основи естетичного відношення до світу. Тобто естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.

Потрібно при цьому мати на увазі, що людина не може задовольняти яку-небудь потребу, не задовольняючи себе цілісно як особистість. Характер естетичного почуття, його ціннісна орієнтація є тому найважливішою соціальною характеристикою особистості. Структура культурних, зокрема художніх, цінностей кожної конкретної епохи, що склалася по відношенню до індивідуальної свідомості має нормативний характер. Засвоєні індивідом в процесі соціальної взаємодії і естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.

Безпосередність естетичного відношення попереднім естетичним досвідом людства, зафіксованому в культурі, служить одній з причин спільності естетичного почуття людей. Міра спільності естетичного почуття різна. Характер світочуття може бути загальним для цілої історичної епохи. Найбільш виразно це виявляється в мистецтві. Романтичне світо-відношення легко відрізнити від класичного, спілкуючись з творами мистецтва, що представляють ці напрями в мистецтві. Можна виявити схожість естетичного почуття у національно-етнічної спільноти людей. Залежить це передусім від соціально-класового положення людської спільноти: чим складніше соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше різноманітні естетичні почуття людей.

Існуючі в суспільстві форми естетичного світовідчуття виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, що приписують певне відношення людини до дійсності, вони швидше набувають значення моделей, на основі якого чоловік будує власне світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників вплине найбільший чином на індивідуальний розвиток особистості, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвитку також індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особистості щодо оволодіння багатством естетичної культури, виробленої людством. Вона є в той же час і мірою соціалізації особистості. Нерозвиненість естетичного почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність його піднятися до істинної суспільної данини будь-якого акту життєдіяльності. Неодухотвореність, ницість, груба утилітарність потреб, бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Потрібно також враховувати об’єктивні соціальні умови, які можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і цілих соціальних шарів, або класів. Тому доступність багатств естетичної культури, т. е. рівні права всіх людей на освіту, отримання інформації, користування бібліотеками, музеями і іншими установами культури, є важливою умовою соціальної справедливості.

Міра розвитку естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найбільш виразно це виявляється в мірі тяги до краси, досконалості, гармонії. Причому стаючи істотною характеристикою особистості, естетичне почуття накладає відбиток на будь-який акт діяльності людини і його духовне переживання. Воно забезпечуєне тільки гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, але і збагачує, робить різноманітним внутрішній світ людини, його духовні переживання.

Істотний вплив на розвиток естетичного почуття має мистецтво. Певною мірою воно є скарбничкою, досвідом світочуття і забезпечує не тільки збереження культури почуттів, але і сферу розвитку, збагачення її. За допомогою мистецтва ми не тільки розвиваємо і збагачуємо особистий, індивідуальний досвід світовідношення, але і уміння проникати у внутрішній світ іншої особистості, вчимося бачити і відчувати мир чужими очима, а тим самим розкриваємо в собі здатність співчувати іншій людині, брати участь в її радості і біді. Естетичне почуття, таким чином, є основою естетичної свідомості, на якій можуть формуватися більш складні елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особистості і суспільства, такий, як естетичний смак і естетичний ідеал.