Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Адміністративна відповідальність являє собою за­стосування уповноваженими органами й посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, вин­них у вчиненні адміністративного проступку в галузі охорони навколишнього природного середовища, при­родокористування. Ця відповідальність є оперативним засобом реагування на екологічні правопорушення, для її застосування не вимагається підрахунку збитків. Адміністративні екологічні правопорушення ви­значені у главі 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці правопорушення згруповані, пе­реважно за галузевою ознакою, а саме:

- земельні правопорушення (статті 52 - 56);

- правопорушення в галузі використання й охоро­ни надр (статті 57 - 58);

- водні правопорушення (статті 59 - 62);

- лісові правопорушення та порушення вимог щодо випалювання рослинності, захисту рослин (статті 63 -77-1, 83-1);

- правопорушення в галузі охорони атмосферного повітря (статті 78-79, 84);

- правопорушення в галузі використання й охоро­ни тваринного й рослинного світу (статті 77-1, 83-1, 85-90, 91).

Окрему групу складають правопорушення, пов'яза­ні з недотриманням екологічних вимог при проекту­ванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та при­йнятті в експлуатацію об'єктів або споруд, створенні біотехнологій, у процесі експлуатації транспортних та інших пересувних засобів, поводженні з відходами, пестицидами, агрохімікатами, токсичними речовина­ми, у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналіза­торських пропозицій, нової техніки, технологій і сис­тем, речовин і матеріалів (статті 79-1 - 83, 90-1, 91-3). Також передбачена адміністративна відповідальність за перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів (стаття 92-2) та відмову від на­дання чи несвоєчасне надання екологічної інформації (стаття 91-4).

Залежно від характеру, змісту та виду екологічного правопорушення, відповідно до статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення: попе­редження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосе­реднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права полювання).

Попередження як захід адміністративного стяг­нення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні пра­вопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

На практиці штраф є самим розповсюдженим ви­дом адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративно­го правопорушення, полягає в його примусовому вилу­ченні за рішенням суду і наступній реалізації з переда­чею вирученої суми колишньому власникові з відраху­ванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчи­нення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рі­шенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Важливо зазначити, що конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання та бойових припасів не може застосовува­тись до осіб, для яких полювання є основним джере­лом існування.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права полювання), застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне пору­шення порядку користування цим правом. Позбавлен­ня права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Справи про адміністративні правопорушення роз­глядаються, як правило, відповідно до протоколів про адміністративне екологічне правопорушення, складе­них уповноваженими органами (стаття 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення). У та­кому протоколі має зазначатися: дата й місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть адміністративного правопо­рушення; нормативний акт, який передбачає відпові­дальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення поруш­ника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка вчи­нила адміністративне правопорушення; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано та­кож і цими особами. У разі відмовлення особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка вчинила пра­вопорушення, має право подати пояснення і заува­ження щодо змісту протоколу, які додаються до прото­колу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання (стаття 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Протокол надсила­ється органові (посадовій особі), уповноваженому роз­глядати справу про адміністративне правопорушення.

Протокол не складається в разі вчинення адмініс­тративних екологічних правопорушень, передбачених статтями 70, 73, 77, частинами першою та третьою статті 85 Кодексу України про адміністративні право­порушення. У цих випадках штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Якщо порушник оспорює стягнення, що на нього накладається за вчинення правопорушення, то складається протокол про адміні­стративне правопорушення.

Справи про екологічні адміністративні правопо­рушення розглядають у межах своїх повноважень:

- судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів - справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами другою, чет­вертою та п'ятою статті 85, статтями 85-1, 88-88-2, 90, 91 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення;

- органи державного геологічного контролю-справи про порушення законодавчих та інших нормативних актів, які встановлюють порядок, правила та вимоги щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр України (статті 57, 58 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- органи, установи та заклади державної санітар­но-епідеміологічної служби - справи про адміністра­тивні правопорушення, передбачені статтями 78, 80-83, 90-1 Кодексу про адміністративні правопорушен­ня;

- органи земельних ресурсів - справи про адмініст­ративні правопорушення, пов'язані з порушенням за­конодавства в галузі використання й охорони земель та порядку регулювання земельних відносин (статті 52, 53, 53-1, 53-2, 54, 55, 56 цього Кодексу);

- спеціально уповноважені органи виконавчої вла­ди у сфері захисту рослин - справи про адміні­стративні правопорушення, пов'язані з порушенням законодавства про захист рослин (стаття 83-1 Кодексу про адміністративні правопорушення);

- органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі водного господарства розглядають справи про адміністративні правопору­шення, пов'язані з порушенням правил використання, охорони водних ресурсів (статті 59, 60, 61 (за винят­ком випадків забруднення та вичерпання підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водо­зборах, яке спричинило забруднення цих вод);

- органи рибоохорони - справи про адміністрати­вні правопорушення, пов'язані з порушенням правил рибальства й охорони рибних запасів, передбачені ча­стиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 цього Кодексу;

- органи лісового господарства - справи про адмі­ністративні правопорушення, передбачені статтями 49, 63-70, 73, 75, 77 цього Кодексу;

- органи мисливського господарства-справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з пору­шенням правил ведення мисливського господарства і полювання, передбачені частиною першою статті 85, статтями 91-2 цього Кодексу;

- органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України - справи про адміністративні право­порушення, передбачені статтями 52-55, 57-74, 76-77-1, статтею 78 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 78-1-79-1 та статтями 80-83 (крім порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепі­демічних правил і норм), частинами першою та тре­тьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітар­но-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм), статтями 91-1-91-4 Кодексу про адміністратив­ні правопорушення.

Стягнення застосовуються відповідно до рішень, що приймаються уповноваженими органами, у поряд­ку, що встановлений адміністративним законодавст­вом.

§ 4. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. (розділ VIII) передбачає наступні екологічні злочини:

- порушення правил екологічної безпеки (стаття 236) - порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проек­тування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологі­чне забруднення значних територій або інші тяжкі на­слідки;

- невжиття заходів щодо ліквідації наслідків еколо­гічного забруднення (стаття 237) - ухилення від прове­дення або неналежне проведення на території, що за­знала забруднення небезпечними речовинами або ви­промінюванням, дезактиваційних чи інших відновлю-вальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення особою, на яку покладено такий обов'язок, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки;

- приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (стат­тя 238) - приховування або умисне перекручення слу­жбовою особою відомостей про екологічний, у тому чи­слі радіаційний, стан, який пов'язаний із забруднен­ням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини й такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ, а також про стан захворюваності на­селення в районах з підвищеною екологічною небезпе­кою;

забруднення або псування земель (стаття 239);

порушення правил охорони надр (стаття 240);

забруднення атмосферного повітря (стат­тя 241);

порушення правил охорони вод (стаття 242);

забруднення моря (стаття 243);

порушення законодавства про континенталь­ний шельф України (стаття 244);

знищення або пошкодження лісових масивів (стаття 245);

незаконна порубка лісу (стаття 246);

порушення законодавства про захист рослин (стаття 247);

незаконне полювання (стаття 248);

незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (стаття 249);

проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (стаття 250);

порушення ветеринарних правил (стаття 251);

умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 252);

проектування чи експлуатація споруд без сис­тем захисту довкілля (стаття 253);

безгосподарське використання земель (стат­тя 254).

До екологічних злочинів слід віднести й злочини, передбачені іншими розділами Кримінального кодексу України. Це, зокрема, заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (стаття 327), жорстоке поводження з тваринами (стаття 299), порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних ма­теріалів (267), незаконне придбання, зберігання, вико­ристання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (стаття 265).

Родовим об'єктом екологічних злочинів є охоронювані кримінальним законом природоохоронні відноси­ни, які охоплюють екологічну безпеку, інформування про стан довкілля, санітарно-гігієнічний захист насе­лення, поліпшення довкілля, раціональне використан­ня й відтворення природних ресурсів, збереження природного стану об'єктів природи. Предметом еколо­гічних злочинів є різноманітні об'єкти як природного походження, так і створені чи змінені людиною, але які зберігають екологічні зв'язки з біосферою, життя та здоров'я людини.

Об'єктивна сторона екологічних злочинів включає суспільно небезпечні діяння (дії чи бездіяльність), які полягають у знищенні (пошкодженні) або захопленні '; (привласненні) об'єктів природи чи іншого порушення порядку користування ними. У багатьох складах екологічних злочинів обов'язковою ознакою є певний спо­сіб посягання, знаряддя і засоби вчинення злочину: наприклад, знищення або пошкодження лісових маси­вів, зелених насаджень вогнем чи іншим загально не­безпечним способом; забруднення атмосферного повітря речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок пору­шення спеціальних правил; приховування або умисне перекручення відомостей про екологічний стан.

Суб'єктом екологічних злочинів можуть бути як службові особи, так і інші особи, що досягай 16-річного віку. У ряді злочинів проти довкілля суб'єкт має бути наділений спеціальними ознаками. Так, за частиною 2 статті 244 Кримінального кодексу України відповіда­льність за порушення законодавства про континента­льний шельф України несуть лише іноземці, за части­ною 1 статті 238 - службові особи, а за частиною З статті 243 - спеціально відповідальні особи.

Суб'єктивна сторона екологічних злочинів характе­ризується лише виною. Мотив і мета не є обов'яз­ковими ознаками складів цих злочинів. Деякі екологі­чні злочини можуть бути вчинені тільки умисно (умис­не перекручення службовою собою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан (части­на 1 статті 238); умисне знищення або пошкодження територій, узятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (частина 1 статті 252)).

У багатьох випадках об'єктивна сторона екологіч­ного злочину вимагає наявності значної шкоди чи тя­жких наслідків (створили небезпеку для життя, здоров'я людей, тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, а також спричинило загибель людей, їх ма­сове захворювання, екологічне забруднення значних територій, масову загибель об' єктів тваринного та ро­слинного світу, тривале зниження або втрату родючос­ті земель, виведення їх з сільськогосподарського обо­роту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту тощо.

§ 5. Цивільна відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону на­вколишнього природного середовища, у порядку та розмірах, встановлених законодавством України (час­тина 3 статті 68 Закону України про охорону навко­лишнього природного середовища").

За загальним правилом застосування до винних осіб кримінальної або адміністративної відповідальності не звільняє їх від відшкодування шкоди, завданої порушен­ням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища. Ця шкода характеризується як за­гальними ознаками "шкоди", так і особливими, які вла­стиві лише екологічній шкоді. Загальне визначення шко­ди зводиться до віднесення до неї будь-якого знецінення, погіршення, зменшення, знищення блага, що охоро­няється законом, або ж до розуміння її як несприятливих наслідків, що виникають у результаті порушення майно­вих або особистих немайнових прав потерпілого. Відповідно до цього визначається й екологічна шкода як сукупність негативних змін у якості та структурі навко­лишнього природного середовища, або його окремих елементів: псування, знищення, руйнування об'єктів природи, порушення екологічних зв'язків і систем, за­гальне погіршення стану природного середовища тощо.

Одним із найбільш дискусійних є питання про структуру екологічної шкоди. Так, гіа думку В.Л. Мунтяна, шкода, заподіяна природним об'єктам, поділяється на дві самостійні частини. Перша скла­дається з вартості матеріально-грошових затрат на природоохоронні заходи на відновлення порушеного стану природи. Друга частина шкоди включає втрати в природному середовищі, що стали результатом вик­лючення життєво важливих функцій окремих його елементів або комплексів. Такі втрати, будучи не відновлювальними, відносно невідновлювальними або важко відновлювальними, не мають грошової оцінки. Як зазначає В.Л. Мунтян, ця шкода дістала назву еко­логічної на відміну від економічної, яка може бути ви­ражена в грошовій оцінці.

Розвиваючи зазначену концепцію, В.В. Петров також вважав, що шкода, заподіяна порушенням екологічного законодавства, поділяється на еко­номічну й екологічну. Економічна виявляється в за­гибелі, пошкодженні, знищенні матеріальних цінностей, у неотриманні доходів від використання природного об'єкта, а екологічна - у виснаженні природного середовища, порушенні його екологічних зв'язків. На думку В.В. Петрова, на відміну від еко­номічної шкоди, що виявляється у вартості втрат матеріальних цінностей і передбачуваних доходів, екологічна шкода являє собою складне структурне утворення, що має дві самостійні частини: вартість матеріально-грошових витрат, що використовували­ся на охорону природного об'єкта, якому заподіяна шкода, витрат на відновлення порушеного стану природного середовища тощо; вартість екологічних втрат природного середовища, що виникли внаслі­док повного чи часткового відключення виконува­ної нею життєзабезпечуючих функцій. Такі втрати поділяються на відновлювальні в результаті госпо­дарської діяльності, відносно відновлювальні, коли відновлення природних об'єктів пов'язане з трива­лими строками (відновлення лісової рослинності), невідновлювальні. Удосконалюючи цю концепцію, Е.М. Жевлаков ви­діляв "шкоду екологічну та шкоду антропологічну, а також; економічну шкоду, що заподіюється матеріа­льним інтересам природокористувачів".

Свій погляд на зазначене питання має С.В. Гавриш. При його розгляді він робить акцент на наслідках шкоди - поєднує у собі різні види збитків - природі, людині, економічним структурам. Відповідно до цього виділяється збиток біологічний (збиток екосистем, природному середовищу), який є первинним, а також особистий збиток (збиток життю і здоров'ю людини), економічний збиток (матеріальній сфері життя людей).

По суті, усі зазначені оцінки шкоди, що за­подіюється навколишньому природному середовищу, відрізняються між; собою головним чином ступенем диференціації наслідків цієї шкоди. При цьому всі во­ни збігаються у тому, що оцінка даного роду шкоди має бути комплексною, ураховувати всі аспекти її впливу на стан довкілля, людину безпосередньо, ма­теріальні інтереси природокористувачів.

З огляду на зазначене можна виділити наступні ключові моменти оцінки та відшкодування шкоди, що заподіюється порушеннями екологічного законодавст­ва.

Найбільш значущими є екологічні наслідки шкоди, що завдається навколишньому природному середови­щу. Наприклад, знищення чи пошкодження лісових культур на значних площах лісу негативно впливає на лісові екосистеми, на виконання лісами клімато-регулюючих, водоохоронних та інших функцій. Унаслідок цього можуть погіршуватися екологічні умови життє­діяльності людини, погіршуватися стан інших об'єктів природи.

Відшкодуванню підлягає лише та шкода, що піддається обрахуванню та вираженню або в натуральних або у вартісних показниках. Відшкодування шкоди має здійснюватися шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування збитків у повному обсязі (частина 1 статті 1192 Цивільного кодексу України).

Відшкодування в натурі шкоди полягає в тому, що винна особа зобов'язана своїми силами й засобами усунути негативні наслідки заподіяної шкоди (здійсни­ти лісонасадження, рекультивацію землі тощо). Проте покладання на правопорушника обов'язку щодо відшкодування шкоди в натурі можливо лише в тому випадку, коли він має відповідну кваліфікацію, досвід, матеріально-технічну базу для здійснення відповідних природно-відновлювальних робіт, або ж зазначені умо­ви не мають значення в тих чи інших випадках (на­приклад, при відновленні лісогосподарських знаків).

Якщо правопорушника не можна зобов'язати відшкодувати шкоду в натурі, то на нього покла­дається відшкодування збитків у повному обсязі (ком­пенсація збитків). При обрахуванні обсягу відшкоду­вання слід ураховувати: невикористані витрати ма­теріальних засобів і праці, що раніше вкладені у при­родний об'єкт (земельну ділянку, ліс, водний об'єкт), витрати на відтворення природних ресурсів (риб, лісу, джерел водопостачання тощо), а також не отримані природо-користувачами доходи.

Важливу роль в обрахуванні обсягу відшкоду­вання виконують спеціальні такси. їх використання зумовлено складністю вирахування втрат, викликаних знищенням або пошкодженням лісу й інших природ­них ресурсів, необхідністю забезпечувати однаковість відшкодування шкоди у типових випадках.

Зокрема, такси для обчислення розміру шкоди, за­подіяної лісовому господарству, затверджені Постано­вою Кабінету Міністрів України № 1464 від 5 грудня 1996 р. Ці такси (містяться у додатках до Постанови) визначають розмір шкоди, заподіяної лісовому госпо­дарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами: пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; знищенням або пош­кодженням лісових культур, насаджень і молодняку природного походження та самосіву на землях, при­значених для лісовідновлення та лісорозведення; зни­щенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісових насадженнях і на плантаціях; самовільним сінокосінням, випасанням худоби; знищенням і пош­кодженням лісогосподарських і відмежувальних зна­ків; знищенням або пошкодженням мурашників; пош­кодженням сіножатей і пасовищних угідь; знищенням або пошкодженням лісо-осушувальних каналів, дре­нажних систем і шляхів; незаконною рубкою і пош­кодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту; самовільною заготівлею (збиранням) недеревних рослинних ресурсів у порядку спеціального викори­стання, а також загального використання на ділянках, де це заборонено чи допускається тільки за спеціа­льним дозволом. Кратність розміру такс визначається пропорційно до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з урахуванням діаметру дерев і залежно від того, у лісах якої групи була заподіяна шкода. Так, за пошкодження дерев і чагарників до ступеня непри­пинення росту одного дерева діаметром до 10 см (у корі біля шийки кореня в сантиметрах) - 0,2 щодо лісів першої групи та 0,1 щодо лісів другої групи; до 12,0 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - залежно від групи лісів і т. ін. Передбачено також підвищення розмірів стягнення залежно від породи та якості знищених або пошкоджених дерев і чагарників, а також; здійснення цих правопорушень у гірських лісах Карпат і Криму. Ураховуються при визначенні розміру відшкодування й умови відтворення лісових культур (у природних умовах чи на землях, призначе­них для лісовідновлення та лісорозведення).

Такси для обчислення розміру компенсації за шко­ду, заподіяну знищенням чи пошкодженням рослин з числа видів, занесених до Червоної книги України, Європейського червоного списку тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому мас­штабі, і знищенням їх місцезростання, визначені По­становою Кабінету Міністрів України № 399 від 1 червня 1993 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 398 від 16 березня 1999 р.). Для цих видів рослин передбачені більш значні розміри стягнень за заподіяну їм шкоду.

Постановами Кабінету Міністрів України затвер­джені також такси для обчислення розміру відшкоду­вання збитків, заподіяних унаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіа­льних і внутрішніх морських вод України (№ 484 від З липня 1995 р.), такси для обчислення розміру від­шкодування шкоди, заподіяної порушенням природо­охоронного законодавства у межах територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду України (№ 521 від 21 квітня 1998 р.), такси для обчислення розміру шко­ди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів (№ 559 від 8 квітня 1999 р.) та інші.

Питання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику відповідальності за порушення екологічного законодавства.

2. Назвіть основний базовий склад екологічних пра­вопорушень.

3. Визначте поняття об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін екологічного правопорушення?

4. За якими ознаками класифікуються екологічні правопорушення?

5. За якими ознаками групуються адміністративні екологічні правопорушення? Які органи розглядають у межах своїх повноважень справи про ці правопорушен­ня?

Date: 2015-09-02; view: 344; Нарушение авторских прав