Екологічне правопорушення як підстава юридичної відповідальності

Правовою підставою для застосування заходів впливу та притягнення до юридичної відповідальності г є вчинення екологічного правопорушення, яке являє собою винну протиправну дію або бездіяльність.

Основний, базовий склад екологічних правопору­шень визначений у статті 68 Закону України "Про охо­рону навколишнього природного середовища" їх умо­вно можна поділити на:

- порушення вимог екологічної безпеки (порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, у тому числі по­данні за відомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансуванні, будівництві та впровадженні у вироб­ництво нових технологій і устаткування без позитив­ного висновку державної екологічної експертизи; по­рушення екологічних вимог при проектуванні, розмі­щенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересу­вних засобів та інших об'єктів, порушення природо­охоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, ви­користанні, знешкодженні та захороненні хімічних за­собів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин і відходів, невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище);

- недотримання екологічних нормативів і лімітів природокористування, інших вимог щодо використан­ня природних ресурсів (допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; перевищення лімітів викорис­тання природних ресурсів; самовільне спеціальне ви­користання природних ресурсів, порушення строків внесення зборів за використання природних ресурсів і забруднення та порушення інших вимог використання природних ресурсів);

- невиконання вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду й інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

- невиконання розпоряджень органів, які здійс­нюють державний контроль у галузі охорони навколи­шнього природного середовища, та вчинення опору їх представникам; приниження честі та гідності праців­ників, які здійснюють контроль у галузі охорони на­вколишнього* природного середовища, посягання на їх життя і здоров'я;

- відмова від надання своєчасної, повної та досто­вірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, при­ховування випадків аварійного забруднення навколи­шнього природного середовища або фальсифікація ві­домостей про стан екологічної обстановки чи захворю­ваності населення.

Зазначені склади екологічних правопорушень кон­кретизуються відповідно до специфіки певних сфер еколого-правового регулювання у природноресурсових та інших законодавчих актах, що регулюють відноси­ни в галузі охорони навколишнього природного сере­довища (зокрема, склади правопорушень визначені в статті 211 Земельного кодексу України, статті 110 Водного кодексу України, статті 98 Лісового кодексу України, статті 65 Кодексу України про надра, статті 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря ", статті 58 Закону України "Про тваринний світ ", статті 40 Закону України "Про рослинний світ ", статті 64 Зако­ну України "Про природно-заповідний фонд України ", статті 50 Закону України "Про екологічну експертизу " тощо).

Кримінальні й адміністративні санкції за правопо­рушення, визначені у зазначених законодавчих актах, встановлені у Кримінальному кодексі України та в Ко­дексі України про адміністративні правопорушення.

Дисциплінарні санкції за екологічні правопорушення застосовуються відповідно до законодавства про пра­цю. Шкода, що заподіюються внаслідок скоєння еколо­гічних правопорушень, відшкодовуються відповідно до цивільного законодавства із врахуванням особливо­стей, передбачених законодавством про охорону на­вколишнього природного середовища.

Об'єктом екологічного правопорушення є природ­не середовище як умова життя на землі у вигляді окремих об'єктів природи, їх компонентів, а також життя й здоров'я людини.

Суб'єктом екологічного правопорушення є фізичні та юридичні особи. Необхідною ознакою суб'єкта еко­логічного правопорушення є його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Екологічним правопорушенням визнається лише діян­ня особи, яка здатна усвідомлення значення свого вчинку та керувати ним.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується протиправною поведінкою, виявом якої є порушення правил охорони навколишнього природного середовища, використання природних ре­сурсів, а результатом - заподіяння шкоди природним ресурсам або створення реальної загрози її заподіяння.

Правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища виявляються у формі актив­них дій (браконьєрство, незаконна рубка лісу тощо) і бездіяльності (невиконання своїх обов'язків посадови­ми особами, відповідальними за здійснення природо­охоронних заходів, проведення перевірок стану еколо­гічної дисципліни на підприємствах тощо).

Суб'єктивна сторона складу екологічного право­порушення виявляється у винній протиправній пове­дінці.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки й бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспі­льно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпев­неність і злочинну недбалість. Необережність є злочин­ною самовпевненістю, якщо особа передбачала мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків сво­го діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розра­ховувала на їх відвернення. Необережність є злочин­ною недбалістю, якщо особа не передбачала можливо­сті настання суспільно небезпечних наслідків свого ді­яння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити.

Вина (у тій чи іншій формі) є обов'язковою умовою юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення. Проте це правило має виняток. Згідно частини З статті 69 Закону України "Про охорону навколиш­нього природного середовища " особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'я­зані компенсувати заподіяну шкоду громадянам і юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода ви­никла внаслідок стихійних природних явищ чи навми­сних дій потерпілих. Тобто йдеться про об'єктивну (безвинну) відповідальність, що наступає за самим фа­ктом заподіяння шкоди, від якої можна звільнитися лише в зазначених випадках.

Екологічні правопорушення можуть класифікува­тися за різними ознаками: предмета правопорушення, об'єкта, санкціям, способам заподіяння шкоди, су­спільної небезпеки. Зокрема, за предметом можна ви­ділити правопорушення, що порушують: режим права власності на природні ресурси; екологічної безпеки при здійсненні різних видів виробничої та іншої гос­подарської діяльності, вимоги щодо раціонального ви­користання, відновлення природних ресурсів; екологі­чні права громадян.

За об'єктами охорони екологічні правопорушення поділяються відповідно галузевим ознакам. Розрізня­ються земельні, водні, лісові правопорушення, пору­шення законодавства про надра, про охорону атмос­ферного повітря, про тваринний і рослинний світ, про природно-заповідний фонд тощо.

За способом заподіяння шкоди екологічні правопо­рушення поділяються на: забруднення навколишнього природного середовища; нераціональне використання природних ресурсів; пошкодження, знищення приро­дних об'єктів; виснаження, руйнування природного середовища, його екологічних зв'язків. Ці групи тісно пов'язані одна з одною, що не виключає їх взаємопро­никнення. Наприклад, руйнування природного сере­довища може бути наслідком самостійних господарсь­ких дій і в той же час результатом систематичного за­бруднення довкілля.

За санкціями екологічні правопорушення поділя­ються на адміністративні, кримінальні, цивільні та ди­сциплінарні. У санкціях виявляються негативні нас­лідки, які мають наступити для правопорушника. За­лежно від виду санкції, її розміру, виду покарання ви­значається й ступінь суспільної небезпеки скоєного ді­яння. У цьому сенсі всі екологічні правопорушення можна поділити на дві великі групи: екологічні злочини й екологічні проступки. Якщо до злочинів відно­сяться всі суспільно небезпечні правопорушення, пе­редбачені кримінальним кодексом, то до проступків - уся інша маса правопорушень, що не має ознак складу екологічного злочину.

Можливий й інший поділ екологічних правопору­шень. Зокрема, їх можна класифікувати за суб'єктами - вчинені деліктоздатною фізичною особою та вчи­нені юридичною особою. Узявши до уваги суб'єктивну сторону екологічних правопорушень, можна розрізня­ти умисне й необережне діяння порушника. Також; за формою зовнішнього виразу екологічні правопору­шення можуть виступати як протиправні дії та проти­правна поведінка.

Екологічні правопорушення тягнуть за собою юри­дичну відповідальність винних суб'єктів. Згідно час­тини 1 статті 68 Закону України "Про охорону навко­лишнього природного середовища " порушення зако­нодавства про охорону навколишнього природного се­редовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адмі­ністративну, цивільну та кримінальну відповідаль­ність.