Екологічного права. Екологічні правовідносини. Об'єкти екологічного права. Суб'єкти екологічного права

Навколишнє природне середовище служить умо­вою і засобом існування людини, територією, на якій він проживає, просторовою межею здійснюваної дер­жавної влади, місцем для розміщення об'єктів культу­рно-побутового призначення й іншою базисною умо­вою людської життєдіяльності. Таким чином, навко­лишнє природне середовище утворює складне понят­тя, у рамках якого історично одержали розвиток дві форми взаємодії суспільства та природи. Перша - споживання природи людиною, використання приро­ди для задоволення людиною своїх матеріальних і ду­ховних потреб. Ця форма може бути названа еконо­мічною формою взаємодії. Другою формою взаємодії стала охорона навколишнього природного середовища з метою збереження людини як біологічного й соціального організму та його природного середовища. Ця форма одержала назву екологічної форми.

Екологічне право - самостійна галузь права, що ре­гулює відносини у сфері взаємодії суспільства та лю­дини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров'я громадян, захисту їх еколо­гічних прав і свобод, раціонального природокористу­вання й забезпечення якості навколишнього природ­ного середовища на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.

Самостійність екологічного права обумовлюється наявністю власного предмета регулювання й особли­вих завдань, які не можуть бути вирішені іншими га­лузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття, стало­го природокористування тощо).

З приводу предмета екологічного права висловлю­ються різні думки. Так, В.В. Петров на початку 80-х років XX ст. визначав екологічне право як сукуп­ність правових норм, призначену регулювати комп­лекс суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи в національному та міжнародному масштабі. Потім він уточнив це визначення: екологічне право - це сукупність норм, регулюючих суспільні (екологічні) відносини у сфері взаємодії суспільства і природи в інтересах збереження й раціонального використання навколишнього природного середовища.

О.Л. Дубовик розглядає екологічне право як само­стійну, комплексну галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії людини та природи. Комплексність екологічного права він пояснює тим, що воно і вклю­чає в себе власне екологічні норми - ядро права, і за­лучає для вирішення відповідних завдань норми інших галузей права, як фундаментальних (кримінального, цивільного, конституційного й адміністративного), так і вторинних (трудового, земельного, водного і т.ін).

Як комплексну галузь розглядає екологічне право й В.І. Андрейцев. На його думку, екологічне право є комплексною галуззю права, оскільки включає норми природоресурсового, природоохоронного й антропо-охоронного права. Схожу думку виказує й професор І.Ф. Панкратов і деякі інші автори, вважаючи, що еко­логічне право як комплексна галузь права складається з трьох частин: природоресурсове, природоохоронне й антропоохоронне право, а так само екологізовані нор­ми інших галузей законодавства.

Натомість М.В. Шульга розглядає екологічне право як самостійну, не комплексну галузь права, яка буду­ється на визнанні єдності екологічних відносин (земе­льних, водних, гірських, лісових, фауністичних, атмо­сферно-повітряних і інших різновидів екологічних від­носин), які вимагають відповідного (єдиного) правово­го регулювання. Таку ж позицію щодо визначення еко­логічного права займають В.К. Попів, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв.

Ю.Є. Шемшученко, М.М. Бринчук вважають, що норми, які забезпечують еколого-правове регулювання відносин, пов'язаних із використанням природних ре­сурсів, їх збереженням, охороною довкілля від негати­вних антропогенних впливів, утворюють галузь права, яку доцільно визначити як "право навколишнього сере­довища".

Є визначення екологічного права, які вилучають з нього відносини, пов'язані з класичними формами природокористування (О.І.Красов), або ж зводять предмет його регулювання до відносин у сфері природо­користування (В.М. Яковлєв).

Отже, є відмінності у визначенні назви галузі пра­ва, норми якого регулюють екологічні відносин, струк­тури та предметні характеристики екологічного права. Проте нема заперечень проти існування самостійної галузі права, яка регулює відносини у сфері взаємодії людини і природи.

Екологічні правовідносини - це суспільні відно­сини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Ці суспільні відносини включають в себе:

а) суспільні відносини, пов'язані з вилученням ре­човин і енергії з природного середовища. Так, надро-користування пов'язане з вилученням корисних копа­лин, мисливство - з відстрілом і виловом диких тва­рин, лісокористування - із рубкою лісу тощо; •

б) суспільні відносини, пов'язані з використанням корисних властивостей природного об'єкта. Наприк­лад, сільськогосподарське землекористування заснова­но на родючості ґрунтів;

в) суспільні відносини, пов'язані з внесенням у природне середовище речовин або енергії, які раніше не існували в природі або існували в незначних обся­гах. Так, використання надр здійснюється для захоронення речовин і відходів, атмосферного повітря - для викидів забруднюючих речовин, водойм - для розве­дення риб тощо;

г) суспільні відносини, що виникають у зв'язку з перетворенням природного об'єкта. Наприклад, з ме­тою створення парків, штучних водойм, будівництва шляхів тощо;

ґ) суспільні відносини, які пов'язані з охороною природних об'єктів, що використовуються, і довкілля у цілому. Щоб попередити негативні впливи господарської та іншої діяльності на довкілля, передбачається здійснення екологічної експертизи, екологічного моні­торингу, екологічного контролю, встановлюються лімі­ти використання природних ресурсів, екологічні вимо­ги щодо розташування будівництва, експлуатації ви­робничих та інших господарських об'єктів, відповіда­льність за порушення екологічних вимог тощо.

Відзначені суспільні відносини підпадають під дію спеціальних правових норм, які, ураховуючи специфі­ку сфери їх застосування, мають назву еколого-правових.

За галузевою спрямованістю правового регулю­вання виділяються природоресурсові відносини: на земельні, гірничі, водні, фауністичні, а також відноси­ни в галузі охорони атмосферного повітря та рослин­ного світу, включаючи ліси.

За спрямованістю на забезпечення екологічної без­пеки виділяються еколого-правові норми, присвячені сферам, де виникають і мають вирішуватися екологіч­ні проблеми - промисловість, сільське господарство, транспорт, енергетика, населенні пункти тощо. Ця група норм регулює відносини, що виникають у зв'язку із забезпеченням екологічної безпеки.

Залежно від об'єктів правового регулювання виді­ляються природоохоронні й антропоохоронні відно­шення, які, у свою чергу, поділяються на відповідні види залежно від характеру об'єктів, форм і джерел несприятливої екологічної дії.

Також залежно від характеру правових відносин виділяють матеріальні та процесуальні, а за колом суб'єктів цих відносин виділяються правовідносини, учасниками яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи й т.ін.

У спеціальній літературі виділяють й інші право­відносини - природоохоронні, природоресурсові, середо-охоронні тощо.

Підставою виникнення екологічних відносин є юридичні факти, що виступають як події (відбувають­ся поза волею людини), або дії (результат вольової по­ведінки людини). Дії виявляють себе як правомірні або як правопорушення. Прикладами подій є: аварії, ката­строфи, стихійне лихо (повінь, землетрус тощо). Діями, наприклад, є отримання дозволів на викиди (скиди) забруднюючих речовин, організація проведення обо­в'язкової екологічної експертизи тощо, а також право­порушення: недотримання умов спеціального природо­користування, що визначені у дозволах на його здійс­нення; ігнорування (невиконання) висновків обов'язкової екологічної експертизи; не дотримання умов надання органами державної влади іншим особам інформації про здійснення природоохоронних заходів, стан до­вкілля (утаювання такої інформації, її викривлення, перекручування тощо) та ін.

До підстав припинення екологічних правовідно­син відносяться відповідні адміністративні акти, при­пинення існування чи діяльності юридичної особи, відмова від природокористування, закінчення строку договору, ліцензії, судове рішення і т.ін.

Методи екологічного права. Під ними розуміють сукупність способів, прийомів і засобів впливу на сус­пільні відносини в галузі природокористування, охо­рони навколишнього середовища, екологічної безпеки, а також реалізації екологічних прав і свобод громадян.

Екологічному праву притаманні ті ж методи регу­лювання, що й іншим галузям права, але є й властиві тільки цій галузі. Це, насамперед, метод екологізації. Його застосування обумовлено наступним. Будь-яке природокористування має враховувати закони природи, підпорядковуватися їм. Щоб це відбувалося не сти­хійно, а упорядковано, необхідно екологізовувати кожну дію, пов'язану із впливом на навколишнє при­родне середовище.

Метод екологізації застосовується шляхом визна­чення у законодавстві:

- об'єктів природного середовища, які слід захи­щати від впливу антропогенної діяльності, чи викорис­тання яких потребує спеціального правового регулю­вання;

органів, які здійснюють регулювання викорис­тання природних ресурсів, контролюють дотримання правил природокористування охорони довкілля;

- екологічних прав і обов'язків природокористувачів і власників природних ресурсів;

екологічних вимог щодо всіх видів виробничої та іншої господарської та рекреаційної діяльності, які впливають на стан довкілля;

юридичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог і правил.

Метод екологізації реалізується через імперативний і диспозитивний підходи до регламентації діяльності суб'єктів екологічних правовідносин.

Імперативний підхід здійснюється шляхом вста­новлення обов'язкових для виконання приписів, забо­рон і обмежень щодо видів діяльності небезпечних для довкілля, пов'язаних із споживанням природних ре­сурсів. Наприклад, визначаючи межі екологічно обґрун­тованої поведінки, екологічне законодавство заборо­няє впровадження винаходів, нових технологічних си­стем, устаткування, речовин і матеріалів, якщо вони не задовольняють вимогам охорони довкілля, норма­тивам санітарно-гігієнічної безпеки. Встановлено, що

при плануванні розвитку міст повинні враховуватися стан довкілля і прогноз його змін.

Диспозитивний підхід не передбачає жорсткої рег­ламентації поведінки суб'єктів відповідних відносин. Він залишає свободу дій, але в рамках, визначених правовими нормами. Наприклад, кожний може вибра­ти будь-який варіант зменшення викидів (скидів) за­бруднюючих речовин (запровадити нову технологію, зменшити кількість джерел, що забруднюють довкілля, перейти на новий вид енергозабезпечення виробницт­ва тощо), аби це призвело до дотримання встановле­них для даного підприємства нормативів гранично до­пустимих викидів.

Важлива роль у регулюванні екологічних від­носин належить принципам екологічного права, під якими розуміються основні системоутворюючі ідеї, закріплені в загально-правовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологіч­ного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави' і що знаходять свою реалізацію в екологічних відносинах.

У правовій літературі розрізняють загально-право­ві та спеціальні (галузеві) принципи екологічного пра­ва. До загально-правових принципів екологічного пра­ва відносяться: гласність і демократизм ухвалення екологічно значущих рішень; невідворотність відшко­дування шкоди, заподіяної порушенням екологічного законодавства; поєднання заходів стимулювання та юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну на­вколишньому природному середовищу; міжнародна співпраця у сфері використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища; по­переджуючий характер і превенція екологічних захо­дів; соціальна орієнтованість на формування екологічного світогляду в суспільстві; узгодженість екологіч­них, економічних і соціальних інтересів суспільства; об'єднання міждисциплінарних знань для досягнення сприятливого екологічного ефекту, прогнозування, планування і нормування якості навколишнього при­родного середовища; обов'язковість екологічної експер­тизи для екологічно значущих вирішень і об'єктів; пла­тня за погіршення якості навколишнього природного середовища.

Об'єкти екологічного права. Поняття об'єктів екологічного права необхідне для юридичного визна­чення того, на що спрямоване еколого-правове регу­лювання. У юридичній літературі існують різні класи­фікації об'єктів екологічного права. Зокрема, В.В. Пе­тров указував на те, що слід виділяти три категорії за­значених об'єктів: інтегровані, тобто навколишнє се­редовище, диференційовані, тобто окремі її компонен­ти, і такі, що підлягають особливій охороні. При цьому правовій охороні підлягають екологічні системи: при­родні, що залежать від впливу людини (наприклад, у заповідниках); модифіковані, що змінилися під впли­вом людини.

Законодавство України про охорону навколишньо­го природного середовища наводить досить детальний перелік об'єктів екологічного права, включаючи до нього: навколишнє природне середовище як сукуп­ність природних і природно-соціальних умов і проце­сів; природні ресурси; території та об'єкти, що підля­гають особливій охороні; здоров'я і життя людей.

Навколишнє природне середовище - сукупність природних і природно-антропогенних умов (земля, во­да, ліси, надра, атмосферне повітря, рослинний і тва­ринний світ), що оточують людину та є необхідними для її життя і діяльності. Термін близький до понять

довкілля і навколишнє середовище в їх екологічному значенні. Навколишнє природне середовище є визна­чальною передумовою життя людини і функціонуван­ня екосистем, що обумовлює необхідність його збере­ження й охорони. Відносини з охорони цього середо­вища називають екологічними.

Природні ресурси - це частини всієї сукупності природних умов існування людства та найважливіші складові частини навколишнього природного середо­вища, які використовуються чи можуть бути викорис­тані у виробничих, оздоровчих, рекреаційних та ін­ших цілях.

Природні ресурси поділяються на вичерпні та не­вичерпні. До перших відносять лісові, земельні, водні, мінеральні, фауністичні, які мають властивість змен­шуватися та зникати в процесі їх споживання, до других - сонячні, кліматичні, геотермальні, які не зни­кають у процесі їх споживання.

Вичерпні природні ресурси поділяються на відновлювальні (ґрунтові, рослинні та фауністичні, які в процесі використання здатні відновлюватися) та не відновлювальні (мінеральні, використання яких веде до їх виснаження).

До основних природних ресурсів, що підлягають державній охороні та регулюванню використання на території України, відносяться земля, надра, води, ат­мосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ (стаття 5 Закону України "Про охорону навколиш­нього природного середовища").

Земля (у юридичному значенні) - це поверхня, що охоплює родючий шар ґрунту. Він дає життя росли­нам, а через них усьому сущому на планеті, є місцем життя мікросвіту, універсальним біологічним нейтралі­затором забруднень. Земля також є головним засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві, просторовим базисом для розселення людей, влашту­вання промислових об'єктів, транспортних шляхів, місць відпочинку, оздоровчих установ тощо. В Украї­ні, площа якої складає 603,5 тис. км² (з них суші -579,4 тис. км²), сільськогосподарська освоєність зе­мельного фонду становить 72,2%, землі населених пунктів займають 7,1 млн. га, землі природоохоронно­го призначення - 2,3 млн. га, землі водного фонду - 2.4 млн. га, землі промисловості, транспорту і зв'язку -

5.5 млн. га. Близько 2,3 млн. га земель (на кінець 2000 р.) знаходиться під забудовою. Суспільні відно­сини у галузі охорони та використання земель регулю­ються Земельним кодексом України, Законами Украї­ни "Про плату за землю" (1992 р.), "Про оренду землі" (1998 р.) та деякими іншими актами законодавства України.

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. У надрах України виявлено близько 20 тис. родовищ і проявів корисних копалин, з яких 7667 родовищ з 94 видів сировини мають промислове значення і враховані Державним балансом запасів. Україна здатна забезпечити себе й експортувати такі важливі види корисних копалин і продукти їх переро­бки, як залізо, марганець, титан, цирконій, уран, ртуть, графіт, каолін, сірка, кам'яна сіль, калійні солі, фосфорити, мідь та інші копалини. Регулювання суспі­льних відносин у сфері збереження і науково обґрун­тованого, раціонального використання надр здійсню­ється Кодексом України про надра, Гірничим законом України (1999 р.), Законом України "Про державну геологічну службу" (1999 р.) та деякими іншими акта­ми законодавства України.

Води - усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Води підземні - води, що знаходяться нижче рівня зе­мної поверхні в товщах гірських порід верхньої части­ни земної кори в усіх фізичних станах. Води поверх­неві - води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні. Водний об'єкт - сформований приро­дою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геоло­гічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт). В Україні водні ресурси річок без Дунаю становлять 87,1 млрд. куб. метрів на рік, прогнозні ресурси під­земних вод питної якості становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік. Водні відносини регулюються Водним кодексом України (1995 р.) та деякими іншими актами законодавства України.

Атмосферне повітря - це зовнішня газоподібна оболонка Землі. Воно є основою життя на Землі, у то­му числі життя людини. Атмосфера забезпечує надій­ний захист від шкідливих космічних випромінювань, має визначальний вплив на клімат, здоров'я людей, їх працездатність, життєдіяльність рослинного і тварин­ного світу. Атмосферне повітря виконує також; геоло­гічні, екологічні, термореґулюючі, захисні, енергоресур-сові, господарські й інші функції. Прямо чи опосеред­ковано воно є необхідною умовою виробництва, може бути сировиною основного виробничого призначення. Захист атмосферного повітря від забруднення та ін­ших форм деґрадації забезпечується Законом України "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.) та де­якими іншими актами законодавства України.

Рослинний світ (ліс та інша рослинність) - це сукуп­ність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угрупувань на певній території. В Україні за­гальний запас деревної маси в лісах оцінюється в 1,3 млрд. куб. метрів, хвойні насадження займають 45% вкритої лісом площі, твердолистяні - 41%, м'яколистяні та інші - 14%., флора нижчих і вищих видів рослин нараховує понад 25000, зокрема, су­динних рослин налічується понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими, а за­галом майже 1100 видів флори України мають біологі­чно активні речовини, які мають лікувальні властивос­ті. Суспільні відносини в галузі охорони, відновлення та раціонального використання рослинного світу регулю­ються Законом України "Про рослинний світ" (1999 р.), Лісовим кодексом України (1994 р.) та деякими інши­ми законодавчими актами України.

Тваринний світ включає до себе наступні об'єкти: хордові, у тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби й інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі й інші) тварини в усьому їх видо­вому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебу­вають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашки, боброві загати й інше житло і споруди тварин. В Україні відомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких - понад 700 видів хребетні, решта - безхребетні. Суспільні відносини у сфері охорони, відновлення та раціонального викорис­тання тваринного світу регулюються Законами України "Про тваринний світ", "Про мисливське господарство та полювання" (2000 р.) та деякими іншими законодав­чими актами України.

Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збере­ження сприятливої екологічної обстановки, поперед­ження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні й інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавст­вом України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну та народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання за­гального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково й оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповід­ники, природні національні парки, заказники, па­м'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зооло­гічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецт­ва, заповідні урочища.

Курортними та лікувально-оздоровчими зонами ви­знаються території, які мають виражені природні ліку­вальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні й інші умови, сприятливі для лікування й оздоровлення людей.

Рекреаційними зонами є ділянки суші та водно­го простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Особливій охороні підлягають і заносяться до Чер­воної книги України рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинно­го світу, які постійно або тимчасово перебувають (зрос­тають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Важливим об'єктом охорони навколишнього при­родного середовища є життя та здоров'я людини. На цьому робиться спеціальний наголос у статті 50 Кон­ституції України, яка встановила, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Під безпечним для життя і здоров'я людини довкіл­ля розуміється такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погір­шенню екологічної обстановки та виникненню небез­пеки для життєдіяльності населення.

Критерії безпечного стану довкілля визначаються екологічними стандартами і нормативами та технічни­ми, санітарно-гігієнічними, будівельними й іншими нормами та правилами, що містять вимоги щодо охо­рони навколишнього природного середовища. Відпові­дно до них здійснюються: розміщення проектування, будівництво, реконструкція, введення в дію та експлу­атація підприємств, споруд та інших об'єктів, застосу­вання засобів захисту рослин, мінеральних добрив, ток­сичних хімічних речовин, експлуатація й обслугову­вання автомобільного транспорту, вирішення питань охорони довкілля від акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних чинників, від забруднення радіоактивними, виробничими, побутовими, іншими відходами, а також при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні но­вої техніки, імпортного устаткування, технологій і сис­тем.

Суб'єкти екологічного права. Терміном "суб'єкти права" в загальнотеоретичному та галузевому право­знавстві прийнято визначати учасників суспільних відносин. До них у сфері екологічних відносин відно­сяться особи, котрим відповідно до закону належить право природокористування, і на які покладено обов'язок щодо охорони довкілля, забезпечення еколо­гічної безпеки, раціонального використання, відтво­рення природних ресурсів.

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти екологіч­ного права поділяються на: органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої вла­ди, місцеві державні адміністрації, органи судової влади та прокуратури); органи місцевого самовряду­вання; юридичні особи; громадян. Зазначені суб'єкти реалізовують свої повноваження у межах, визначених Конституцією України, законами України та інших нормативно-правових актах.

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте поняття екологічного права. Наве­діть думку різних учених з приводу його визначення.

2. Охарактеризуйте екологічне право.

3. Назвіть методи й принципи екологічного права. Що таке екологічні правовідносини?

4. Дайте визначення об'єктів і суб'єктів екологічного права.

Date: 2015-09-02; view: 446; Нарушение авторских прав