Страхування екологічних ризиків ґрунтується на нормах природоохоронного законодавства тієї або іншої держави

Суб'єкти екологічного страхування:

1) страхувальники (застраховані особи) – громадяни і юридичні особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною екологічною небезпекою;

2) страховики – юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають відповідні ліцензії, в обов'язок яких входить виплата страхового відшкодування особам, яким (чи їх майну) нанесений збиток діяльністю страхувальника;

3) вигодоотримувачі – громадяни, юридичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічного благополуччя і на користь яких укладається договір екологічного страхування.

Страхова подія – раптове забруднення, псування, ушкодження, виснаження, руйнування навколишнього середовища (атмосфери, водних об'єктів, рельєфу місцевості) в результаті техногенних аварій і катастроф, стихійних лих.

Страхова премія – грошова сума, що її сплачує особа, яка укладає угоду страхування і яка являє собою своєрідну плату за ризик, який бере на себе страхова компанія. Зазвичай страхова премія встановлюється як відсоток від суми угоди страхування, тобто тієї суми, яку страхова компанія сплатить особі у разі настання страхового випадку

Страхова премія визначається через добуток страхових тарифів і обсяг застрахованої відповідальності.

Страховий випадок – страхова подія, що здійснилася, і при настанні якої виникає обов'язок страховика зробити страхову виплату у вигляді відшкодування збитку, понесеного вигодоотримувачами внаслідок порушення екологічного благополуччя.

Страхові тарифи – це ставка страхових платежів з одиниці страхової суми за визначений період. Періодом, прийнятим за основу для затвердження тарифів, слугує 1 рік. Основна частина тарифної ставки створює фонд виплати страхового відшкодування (нетто – ставка). Інша покриває видатки, пов'язані зі здійсненням страхування і формує дохідну частину страхування.

Страхові тарифи треба диференціювати в залежності від ступеня екологічного ризику, а також від особливостей господарської діяльності конкретного страхувальника, технічного стану виробничих фондів, захисних і очисних споруд. Така диференціація обумовлена розмірами збитків, що значно розрізняються в залежності від спеціалізації підприємства і його профілю діяльності.

Страхування екологічне (ЕС) являє собою страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій (страхувальників) за шкоду, заподіяну діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку. ЕС здійснюється в двох формах: обов'язкове і добровільне. Мета ЕС – гарантувати повне чи часткове відшкодування збитку, заподіяного діяльністю страхувальника, за обставинами, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну других осіб, включаючи витрати органів державної влади і місцевого самоврядування на відновлення екологічного благополуччя природного середовища, у вигляді обов'язку страховиків щодо здійснення страхових виплат зі страхових фондів, сформованих страхувальниками.

Технологія безвідходна (Wasteless technology) – технологія, що забезпечує отримання продукту при повному використанні початкової сировини і матеріалів. Безвідходна технологія включає: утилізацію викидів, комплексне використання сировини, організацію виробництв із замкнутим циклом. Безвідходна технологія – екологічна стратегія будь-якого виробництва.

Технологія маловідхідна – технологія, що дозволяє обійтися мінімальними відходами.

Типи аварійних ситуацій:

- режимні – виникають при штатному функціонуванні потенційно небезпечних об'єктів, наслідки від них передбачувані, ступінь захищеності висока (щорічні повені в заплавах річок, зледеніння полотнини автодоріг під час ожеледі, зледеніння літаків при польоті на визначеній висоті в особливих погодних умовах);

- проектні – виникають при виході за межі штатних режимів з передбачуваними і прийнятними наслідками (захищеність від них – достатня). Наприклад, позаштатні ситуації на АЕС чи інших об'єктах, коли наслідки не відносяться до необоротних. Розлив води рік Європи під час надмірного випадання атмосферних опадів;

- запроектні – виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами. Ступінь захищеності від них недостатня, з необхідністю проведення відбудовних робіт (землетруси, аварійні витоки газу з наступними руйнівними вибухами, аварії нафтових танкерів з розливом значних обсягів нафти);

- гіпотетичні – можуть виникати при непередбачених заздалегідь варіантах з максимально можливим збитком і жертвами; захищеність від них низька, прямому відновленню об'єкти не підлягають (Чорнобильська аварія, аварія на аеродромі Скнирів у Львові, терористичний акт у США 11 вересня 2002р.)

Токсична доза – кількість речовини, що викликає токсичний ефект. Чим менша токсична доза, тим вища токсичність. Наприклад, можна отруїтися, випивши 2-3 пляшки нормальної горілки чи 50 грамів денатурату. До летального результату призводить вживання пачки снодійних лік чи 1 млг ціаніду.

Управління екологічним ризиком – процес прийняття рішень, у яких оцінюється екологічний ризик і можливості його попередження.

Харчові добавки (домішки) – це речовини, які додають у продукти з технологічних міркувань, щоб вони не псувалися, не змінювали колір і консистенцію (Додаток 3).

Харчові домішки містяться практично в усіх фабричних продуктах – це барвники, розрихлювачі, консерванти, ароматизатори, окислювачі, підсилювачі смаку тощо. Для більшості людей вони нешкідливі, але іноді викликають алергічні реакції чи розлад травлення.

Харчові домішки покращують якість продукції і подовжують термін її зберігання. Найбільш поширена домішка, позначена на упаковці харчових продуктів, - «Є» (Європа) – має безліч значень. Наприклад, Є 100-199 – це фарбники, 200-299 – консерванти, 300-399 – антиокислювачі, 400-499 – стабілізатори, 500-599 – емульгатори, 600-699 – підсилювачі смаку, 900 – 999 – піногасники - запобігають утворенню піни чи знижують його рівень.

Багато харчових добавок – природного походження. Наприклад, E330 – лимонна кислота є у всіх цитрусових. У томатах міститься E160а – каротин, E101 – вітамін В2 рибофлавін. З морських водоростей виділяють E400 – альгінат натрію.

Штучні підсолоджувачі (сахарин, аспартам) використовують в лікувальному харчуванні при цукровому діабеті, ожирінні.

Харчові домішки не мають харчової цінності, але й їх нешкідливість не гарантована. Вони не повинні погіршувати цінність продуктів, змінювати склад, маскувати технологічні дефекти чи зіпсованість. Жодна харчова домішка не може бути використана в харчовій промисловості без офіційного дозволу санітарної служби. Харчові домішки заборонені в дитячому харчуванні (Додаток 4).

Якість – сукупність характеристик об'єкту (продукту, послуги, процесу, організації в цілому), що визначають його здатність задовольняти встановлені і очікувані (передбачувані) потреби суспільства.

Література:

1. Постанова Кабінету міністрів України № 912 (912-2009-п) від 31 грудня 2009р. // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=303-99-%EF.

2. Про екологічну експертизу. - Закон України // Відомості Верховної Ради України.- 1995.- № 8.- 1995.- Ст. 54.

3. Про екологічний аудит. Закон України від 24 червня 2004 р., № 1862-ІУ.

4. Аніщенко В. О., Гоголь Т. А. До питання організації екологічного аудиту територій // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №1. - C. 18 - 21.

5. Анисимов А.В. Экологический менеджмент.-М.: Логос.- 2009.-348с.

6. Белов Г.В Экологический менеджмент предприятия.-М.: Логос.- 2008.- 240с.

7. Буторина М.В., Дроздова Л.Ф., Иванов Н.И. Инженерная экология и экологический менеджмент.- М.: Изд-во «Логос».- Университетская книга.- 2006.- 520с.

8. Вікіпедія // http://uk.wikipedia.org/wiki

9. Дайман С.Ю. - Системы экологического менеджмента для практиков.- 2004.-М.: Издат.: РХТУ им. Д.И. Менделеева.- 248с.

10. Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник.- 2-ге видання.- К.: Юринком Інтер.- 2001.- 544с.

11. Екологічний аудит: Посібник для спеціалістів з екол. менеджменту і екол. аудиту / [Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький В.М. та ін.]; Фонд відродження Дніпра. – К., 1997. – 219 с

12. Екологічний менеджмент: Навч. посібник / Ред. Семенов В. Ф., Михайлюк О. Л. - К.: Знання, 2006. - 366 c.: iл. - (Вища освіта ХХI століття).

13. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Менеджмент екологічних інновацій. Навчальний посібник / За загальною редакцією С. М. Ілляшенка. - Суми, Вид-тво СумДУ.- 2003.- 266 с.

14. Инженерная экология и экологический менеджмент: Учебник / Ред. Иванов Н. И., Фадин И. М. - М.: Логос, 2003. - 527 c.: ил. - (Учебник ХХІ века).

15. Кирсанова Т. А. и др. Экологический контроллинг - инструмент экоменеджмента: Монография / Кирсанова Т. А., Кирсанова Е. В. Лукьянихин В. А. - Сумы: Козацький вал, 2004. - 221 c.: ил.

16. Кожушко Л. Ф., Скрипчук П. М. Екологічний менеджмент.- К.: Видавничий центр "Академія". -2007.- 432 с.

17. Літвак С.М. Екологічний менеджмент.- К.: Видавництво: Професіонал 2005. -112с.

18. Лукьянихин В. А., Петрушенко Н. Н. Экологический менеджмент: принципы и методы: Монография. - Сумы: Унив. книга, 2004. - 407 c.: ил.

19. Лук'янихін В. О. Екологічний менеджмент у системі управління збалансованим розвитком: Монографія. - Суми: Унів. книга, 2002. - 314 c.: iл.

20. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник.- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. - 550 с.

21. Пахомова Н., Эндрес А., Рихтер К. Экологический менеджмент. - Спб.: Питер, 2003.-544 с.