Література. 2. Крисаченко В.С. Екологічна культура

1. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навчальний посібник. – К.: МАУП 1998. – 228с.

2. Крисаченко В.С. Екологічна культура. К., 1996.

3. Білявський Г.О. тп інш.Основи екології: Підручник /Г.О.Білявський,Р.С.Фурдуй, І.Ю.Косьтіков.- -3-тє вид. – К.:Либідь,2006. – 408 Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996.

4. Плясковсъкий Б.В. Діалектика розвитку екологічної свідо­мості // Філософські проблеми сучасного природознавства. Культура і соціальна практика. - Вип. 77. - К., 1991. -С.71 -78.

5. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та фі 'іософські ракурси: Навч. посібник. - К., 2002. - 134-141.

6. Екологія і культура / В.С.Крисаченко, СБ.Кримський, МЛ.Голубець та ін. Відп.ред. В.С.Крисаченко, В.Л.Храмова. -К., 1991.

7. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.98-117.

Лекція 5.

Охорона біосфери та раціональне природокористування.Екологічні виміри майбутнього.

План.

1. Екологічна ситуація у світі. Розвиток екологічного світогляду як шлях формування засад нової цивілізації. Екологічна етика як необхідна умова майбуття людини і природиЛюдська діяльність в природі як екологічний фактор.

2. Природні ресурси, їх значення для природи.Виснаження природних ресурсів.

3. Екологічна діяльність Римського клубу.Концепція сталого розвитку. «Нова екологічна парадігма» (НЕП) - теоретичний фундамент сучасної екологічної діяльності.

4. Екологічне право України.

Розв'язання екологічних проблем і вихід з екологічної кризи як умова людського майбуття. Подолання "світу абсурда" як світу техногенної цивілізації. Гуманізація науки як шлях до нового - екологічного світогляду. Екологізація людської діяльності і мислення як стратегія цивілізаційного розвитку.

Природність ноосферного суспільства. Можливість існування ноосферної культури. Природа людина в умовах ноосфери. Екологічна ситуація майбутнього як результат розумного ставлення людини до природи.

Розвиток екологічного світогляду як шлях формування засад нової цивілізації. Екологічна етика як необхідна умова майбуття людини і природи.

У структурі сучасної культури доцільно виділити и специфічну форму - екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детермінації, а з іншого - на гармонізацію відносин між суспільством та оточуючим природним середовищем. Як уже зазначалося культура в цілому, за своєю суттю, має екологічний характер, екологічна ж культура може бути визначена як певна програма опредмечена в діяльності, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій історично-конкретний процес взаємодії з природою. М.Ф.Тарасенко інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної індивідуальної самобутності ['Гарасенко Н.Ф. Природа, технология, культура. - К., 1985.]

Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожній людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального та природною в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння суб’єктом природоперетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, «наївного», антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик

Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи можливо лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи „суспільство-природа”. Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворю юочої та духовно-перетворюючої.

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлюється тим, що вона пронизує всі компоненти культури і спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин.

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1. виховну - формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому!

2. прогностичну - створення можливості передбаченим наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3. регулятивну - управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Структура екологічної культури, крім аналізу консервативного та творчого компонентів, може бути розглянута за аналогією з структурою екологічної свідомості: індивідуальні та масова, побутова та теоретична. В екологічній культурі особистості відображається процес особистісного вияву екологічної свідомості епохи, тобто формується екологічний світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практичної діяльності щодо природи. Екологічна культура суб'єкті перетворення природи існує у вигляді культури соціальної групи та культури особистості. Злиття цих двох типів культур- групи та особистості - відбувається при утворенні цілісної екологічної культури історичної епохи.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.