Основні групи загальноекологічних законів

Екологія як наука про існування живого в межах стабільних характеристик довкілля. Еволюція предмету екології. Сучасна екологія як наука про організацію і функціонування екосистем різної складності у відповідному довкіллі.Синтетичний характер екологічних проблем. Інтегративність пізнавальних підходів і методів біології, хімії, географії, геології в їх розв"язанні. Екологічне спрямування розвитку природничих наук. Виникнення синтетичних наук на межі екології і інших наук - екогеографія, екологічна кібернетика тощо. Погляд на сучасну екологію як на загальнонауковий підхід і теоретичну основу поведінки людини в природі.

Змістовна багатоманітність сучасного використання поняття "екологія". "Загальні екології" - глобальна екологія, інтелектуальна екологія, екологія культури, політична екологія - як вихід екології за межі природничої науки. Соціальна екологія як вивчення закономірностей поведінки людських популяцій в урбанізованому середовищі. Глобальна екологія як вчення про екосферу Землі, що взаємодіє з біосферою. Екорозвиток, екополітика, екологічна безпека як предмет політичної екології. Екологія культури як дослідження культурного середовища людини і його впливу на неї. Екологія духа як осмислення світоглядних засад людської діяльності в природі.

Екологічна етика. Ідея самоцінності природи. А.Швейцер і світогляд благоговіння перед життям. Уявлення про світоглядний статус сучасної екології в поглядах сучасних західних алармістів (А.Печчеї, О.Тоффлер, У.Дуглас). Сучасна екологія як метанаука. Здійснення ситнезу біологічного, фізико-хімічного, метоматичного, соціального, філософського знання про відношення живого, людини, суспільства і природи. Розробка стратегії виживання сучасного світу на основі екології.

Структура сучасної екології як науки. Основні поняття, принципи, закони екології. Емпірична і теоретична екологія. Погляди Ю.Одума, К.Уатта,В.Оллі, М.Реймерса на теоретичну екологію. Поняття екосистеми як центральне поняття сучасної екології.Основні групи загальноекологічних законів. Закон подібності частини і цілого (біоголографічний закон). Аксіома емерджентності. Закон необхідної різноманітності. Правило повноти складових. Закон надмірності системних елемнтів і самообмеження. Ієрархічність і кооперативність в екологічних системах. Закон збільшення ідеальності. Закон оптимальності. Структура, предмет, завдання й методи сучасної екології. Вперше термін «екологія» (від грец. ойкос — житло, місцеперебу­вання та логос — наука) запропонував у 1866 р. німецький дослідник природи Е. Геккель, однак (формування екології як науки почалося в XX ст. й триває досі. Сучасна екологія - - це системна наука, що має багатоярусну конструкцію, в якій кожен із поверхів спирається на безліч традиційних дисциплін (М. М. Мойсеєв). Специфіка сучасної екології полягає в тому, що вона із суто біологічної науки перетворилася на цілий цикл знань, увібравши в себе розділи географії, геології, хімії, фізики, соціології, теорії культури, економіки й навіть теології (М. ф. Реймерс). На думку інших учених, екологія — це соціально-природнича наука; її однаково можна віднести і до біологічної, і до географічної галузей знань і її слід розглядати як цілком самостійну науку, що набула фундаментальності й глобальності.

Сучасна екологія з традиційної біоекології виросла в комплексну, складну, багатогранну інтегральну науку-лідера, стала філософією виживання людства — екологічною філософією. Вона, як і раніше, базується на біогеографічних знаннях, але для вивчення й осмислення всіх складових сучасних екологічних проблем, установлення прямих і зворотних зв'язків між процесами, які формують екологічні умови, визначення шляхів виходу з екологічної кризи, розроблення для цього конкретних локальних, регіональних і глобальних планів та програм сучасна наука про довкілля залучає знання практично з усіх інших наук.

Сучасна екологія — це одна з головних фундаментальних наук про взаємовідносини живої й неживої природи, нова філософія людства, що перебуває в стадії формування. Це наука про середовище нашого проживання, його живі й неживі компоненти, їхній взаємозв ’язок, що формує умови життя та розвитку всіх екосистем. Не наука про узгодження Стратегії Природи й Стратегії Людини, що має базуватися на ідеях самообмеження й самозбереження, розумної коеволюції техносфери й біосфери.

Об'єкти досліджень науки про довкілля або її галузевих підрозділів це екосистеми планети та їхні елементи (залежно від рівня досліджень).

Головний предмет досліджень нової екології - взаємозв'язки (їхні особливості й розвиток) живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, а також характер впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

Основні завдання екології XXI століття: вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі;розробка з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й Природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення.

Сучасні екологічні дослідження мають стати науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства у XXI ст.

Оскільки для ефективного вирішення сучасних екологічних проблем необхідно мати фактичний і науковий матеріал геохімічного, геофізичного, біохімічного, біологічного, медичного, фізичного, хімічного, геологічного, соціальною, економічного та іншою характеру, а також можливість статистичної обробки, програмування, моделювання різних процесів, синтезування й прогнозування, сучасна екологія використовує всі ефективні, в тому числі найновіші, методи й апаратуру цих наук — і природничих, і технічних, і соціальних.

Останніми десятиліттями в усьому світі почали розвиватися найрізноманітніші напрями екологічних досліджень, мета яких - забезпечити спеціалістів необхідною для прийняття рішень еко­логічною інформацією в усіх сферах людської діяльності. На сьо­годні вже сформувалося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об'єднати за принципом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритет­ності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості, соціально-економічної значущості з урахуванням прямих і зворотних зв'язків. Деякі фахівці (Т. Акимова, В. Хаскін та інші) серед розділів сучасної екології виокремлюють загальну екологію (більшість біологів ототожнюють її з біоекологією) як таку, що об'єднує різні екологічні знання на іде й досі єдиному науковому фунда­менті. Головною складовою загальної екології вважають теоре­тичну екологію, яка визначає загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математич на екологія (моделювання екологічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології.

Ми також дотримуємося думки, що загальну екологію слід відділити від низки прикладних екологічних наук як теоретичну, але з умовою, шо основу ЇЇ становить біоекологія з усім колом сучасних проблем.

Біоекологія вивчає найзагальніші закономірності взаємовідносин організмів та їх угруповань із зовнішнім середовищем у природних умовах, формує уявлення про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є материнським субстратом і головною складовою сучасної екології.

У зв'язку з розширенням людської діяльності й посиленням її негативних виливів на природу останніми десятиліттями активно розвиваються різні напрями в сфері прикладної екології. Цих напрямів набагато більше, ніж у блоці класичних біоекологічних наук. Прикладна екологія вивчає механізми руйнування біосфери, розробляє методи запобігання йому й способи раціонального природокористування.

Прикладна екологія складається з трьох основних блоків — геоекологічного, техноекологічного й соціоекологічного кожен з яких, відповідно до диференціації галузевих напрямів, має де­сятки відгалужень.

Геоеколегія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суходолі Й в океані, в тундрі, тайзі й тропіках, у горах і пустелях тощо, дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, облас­тей, районів, ландшафтів, розглядає екологічні наслідки ендо- й екзогенних геологічних процесів, видобування корисних копа­лин, здійснює екологічне картографування. [Нині є ще кілька означень геоекології (В. Боков, І. Черваиьов, І, Дедю, В. Некое), які не збігаються, але за суттю близькі до наведеного тут.)Техноекологія — найбільший блок прикладних екологічних напрямів (відповідно дисциплін), пов'язаних із такими об'єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука, космос. Вона визначає обсяги, механізми й наслідки впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів, особливості використання ними природних ресурсів, розробляє регламентації природокористування й технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

Соціальна екологія досліджує специфічну роль людини ц довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від функції інших живих істот, вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою, формує екологічну свідомість, екологічну культуру за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, форму­лює закони про екологічне природокористування, принципи й критерії екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, здій­снює соціально-екологічний моніторинг, закладає основи локальної, регіональної та глобальної екологічної політики. Соціоекологія тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

Кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло питань, шо їх слід вирішувати, свої особливості екологічного моніторингу, свої методи й масштаби досліджень, контролю та менеджменту, але завдання в них одне: визначити характер забруднень довкілля, пов'язаних із тим чи іншим видом діяльності людини, обсяги них забруднень, ступінь їхньої небезпечності, можливості Нейтралізації завданої природі шкоди, а також шляхи оптимальної екологізаиії технологій, підвищення ефективності охорони природи, збереження й відновлення природних ресурсів.

Спеціалісти різних напрямів використовують матеріали до­сліджень один одного під час розробки своїх моделей І прогнозів стосовно природного середовища, природних ресурсів, урбаніза­ції, демографічних проблем.

Завершуються різнопланові екологічні дослідження узагальненням усієї добутої інформації для розробки й реалізації планів та програм раціонального природокористування на локальному, регіональному й глобальному рівнях, створення наукових засад економіки природокористування, а також для формування регіональної і національної екологічної політики, укладання міжнародних угод, договорів у сфері природокористування, охорони довкілля та екологічної освіти, тобто визначення тактики й стратегії збалансованого розвитку людства, збереження біосфери й життя на Землі.

Література

1. Основи соціоекології. За ред.Г.Бачинського. К., 1995. Іб.Булатов М.O., Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери. К., 1995 - 150 с.

2. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навчальний посібник. – К.: МАУП 1998. – 228с.

3. Крисаченко В.С. Екологічна культура. К., 1996.