Емпіричні методи науково-педагогічних досліджень

· безпосередні й опосередковані спостереження. Перші характеризують безпосереднє відстеження педагогічних явищ і процесів, які спостерігаються, другі (опосередковані) відбуваються, коли сам процес схований від спостерігача (наприклад, пізнавальна активність школярів), але його стан фіксується за показниками, що піддаються спостереженню та фіксації (темп освоєння та обсяг засвоєної інформації, кількість і якість поставлених питань, кількість і рівень вирішених і невирішених проблемних ситуацій, якість і швидкість їх вирішення, ставлення школярів до інтелектуальних утруднень тощо);

· суцільні та дискретні спостереження. Перші охоплюють весь процес від початку до кінця в його цілісності (наприклад, спостереження уроку). Другі являють собою вибіркове фіксування досліджуваних явищ (наприклад, поводження дітей у конфліктних ситуаціях);

· відкриті та конспіративні спостереження. У першому випадку випробувані знають про свою наукову підконтрольність, у другому – ні;

· включені та невключені спостереження. Це залежить від позиції спостерігача стосовно випробуваних. Якщо експериментатор включений у спільну діяльність з дітьми й спостерігає їх як би зсередини, то спостереження буде включеним. Коли ж спостерігач знаходиться ззовні стосовно процесу, що спостерігається, спостереження буде невключеним. Наприклад, гра у волейбол: при включеному спостереженні дослідник є членом волейбольної команди, при невключеному - болільником, що спостерігає за грою та гравцями збоку;

· короткочасні та довгострокові спостереження. У першому випадку – це обмежені часом спостереження (наприклад, уроку чи виховного заходу), в другому – подовжені в часі спостереження (за учнем протягом року);

· лонгітюдні та ретроспективні. Наприклад, при вивченні умов, які сприяють розвитку математичних здібностей учня, вчитель спостерігає за ним з першого по дванадцятий клас (лонгітюдне спостереження). Або, визначивши видатні здібності учня десятого класу, дослідник вивчає його біографічні дані, характеристики, успішність, інтереси й ін. в попередніх класах, виділяючи при цьому головну детермінанту його математичної обдарованості (ретроспективне спостереження).

Для отримання достовірної інформації про педагогічне явище, спостереження повинні бути досить тривалими, систематичними, різнобічними, об'єктивними (проведеними без зайвої зацікавленості як у позитивних, так і в негативних результатах), масовими, щоб при опрацюванні даних можна було говорити якщо не про закономірності, то хоча б про тенденції, виявлені в розвитку досліджуваних явищ.

Незважаючи на велику інформативність, доступність і поширеність методу спостережень, він дозволяє фіксувати лише зовнішні прояви педагогічних явищ, внутрішні ж, сутнісні процеси, лишаються поза його увагою. Тому, маючи наукову цінність, матеріал, напрацьований за допомогою різноманітних спостережень, вимагає наступного доопрацювання і являє собою базу для застосування інших методів НПД.

2. Методи опитування в педагогіці використовуються для з'ясування суб'єктивного ставлення випробуваних до різних людей, явищ, сфер діяльності, знань, а також для виявлення рівня засвоєння останніх. Вони складаються з питань та відповідей на них, що даються в усній або письмовій формі.

Усне опитування проводиться при безпосередньому контакті дослідника з випробуваними. Воно досить оперативне й гнучке, дозволяє уточнювати, розширювати й навіть видозмінювати інструментарій дослідження в ході його проведення. Однак при усному опитуванні утруднені реєстрація й опрацювання результатів, а сам процес опитування напряму залежить від комунікабельності експериментатора. Це підвищує рівень суб'єктивності результатів дослідження.

До методів усного опитування належать дослідницька бесіда та інтерв'ю. Вони являють собою комунікативний акт, у ході якого, отримуючи відповіді на поставлені питання, випробувач з'ясовує сутність явища, що його цікавить. Різниця між бесідою та інтерв'ю полягає у сталій фіксації ролей (запитувач – відповідач) при інтерв'ю і більш вільному обміні думками при дослідницькій бесіді.

Для отримання достовірної інформації за допомогою методів опитування немалу роль відіграють послідовність і якість пропонованих питань. Вони повинні бути короткими, зрозумілими, однозначними. У спілкуванні дослідника та респондента не повинно бути тупикових і риторичних питань та таких, що містять у собі пряму оцінку (особливо, коли вона негативна) особистості респондента чи його здібностей. Для виключення випадкових відповідей практикуються уточнюючі та перехресні питання, що підтверджують або спростовують висловлені раніше думки.

Кількість питань в інтерв'ю та бесіді жорстко не фіксується. Діалог триває до виявлення суті досліджуваного явища, але зловживати увагою опитуваних не треба. Це може викликати негативну реакцію респондентів, небажання брати подальшу участь у експерименті та навіть свідомо недостовірні відповіді.

Технологія проведення усного опитування потребує добору компетентних респондентів, обґрунтування й повідомлення в доступній їм формі мотивів дослідження. Діалог з респондентами повинен бути етичним, проводитися в довірчій і доброзичливій атмосфері, краще при нейтральному досліднику. Експериментатор не має права ні в якій формі нав'язувати випробуваним свою (чи бажану) позицію.

Відповіді респондентів повинні обов'язково фіксуватися, однак небажано це робити на очах випробуваних. Краще їх відтворити по закінченні опитування. Але така процедура грішить певною суб’єктивізацією процесу та результатів опитування. Щоб уникнути цього небажаного явища, доцільно використовувати відкриті (про які знають випробувані) або приховані записи фонограм.

В основі письмового опитування лежить опосередковане спілкування експериментатора з випробуваними. Воно реалізується за допомогою анкет (анкетування) і тестів (тестування). Їх використання послабляє вплив суб'єктивного фактора на дослідження та підвищує надійність обробки його результатів, але при цьому знижується рівень процесуальної оперативності дослідження.

До письмового опитування ставляться ті ж вимоги, що й до усного, за винятком кількох специфічних моментів: кількість питань в анкетах і тестах фіксована (їх не повинно бути дуже багато), питання в своєму формулюванні не повинні підштовхувати до вірної відповіді. Під час проведення дослідження до письмових опитувальників не можна нічого додати або вилучити з них. Тому, перш ніж запустити їх у масове виробництво, доцільна попередня апробація, що проводиться шляхом так званого «пілотажу», тобто, пробного дослідження, що проводиться з невеликою групою випробуваних. Після його проведення в разі потреби доопрацьовуються формулювання питань, потім матеріали тиражуються й проводиться саме опитування.

Техніка опрацювання результатів анкетування визначається кількістю учасників і ступенем складності (громіздкості) опитувальника. Опрацювання «вручну» відбувається шляхом заповнення таблиць (матриць) і підрахунку типів відповідей за обраними їх категоріями. Машинне опрацювання можливе при відповідях, що піддаються формалізації, та індексованих.