Держави - основні суб'єкти міжнародного права

Серед первинних і похідних суб'єктів міжнародного права найвагомішу роль у міжнародних відносинах відіграють держави. По-перше, тому що через властивий їм суверенітет над ними немає будь-якої організації політичної влади, і вони на рівних юридичних підставах вступають у взаємовідносини одна з одною. Саме держави в переважній більшості випадків є і творцями, і гарантами норм міжнародного права, які регулюють міжнародні відносини. По-друге, держави володіють універсальною правоздатністю, яка не має обмежень за предметом правового регулювання і часом, що відрізняє їх від інших суб'єктів міжнародного права.

Держави як суб'єкти міжнародного права можуть бути за формою устрою простими (унітарними) або складними (союзними).

Унітарні держави (Албанія, Італія, Угорщина, Україна, Франція, Чилі, Японія та ін.) беруть участь у міжнародних відносинах як єдине політико-правове утворення. Права й обов'язки суб'єкта міжнародного права реалізуються вищими органами законодавчої, виконавчої та судової влади унітарної держави. Проблем із міжнародною правосуб'єктністю адміністративно-територіальних одиниць унітарних держав, як правило, не виникає, оскільки вони її не мають.

Сьогодні до складних держав належать федерації, тобто державні утворення, що складаються з республік, штатів, земель, кантонів та інших за найменуванням одиниць, які мають певну самостійність. Це виражається в наявності власних законодавчих, виконавчих і судових органів влади суб'єктів федерації, які мають компетенцію в межах, визначених федеральною конституцією. Крім того, на території федерації діє система органів із загально-федеральною компетенцією.

Міжнародна правосуб'єктність самих федеративних держав проблем не викликає. Питання міжнародної правосуб'єктності суб'єктів федерації складніше. Так, за Конституцією Союзу PCP (1977 p.) - великої федеративної держави - проголошувалося, що як федерація в цілому, так і союзні республіки зокрема де-юре є суверенними соціалістичними утвореннями (ст. 76). Через це міжнародну правосуб'єктність мали як федерація, так і союзні республіки (ст. 73 і 80). Проте де-факто аж до кінця 80-х років XX ст. реальною міжнародною правосуб'єктністю володів лише Радянський Союз у цілому. І лише на останньому етапі існування СРСР союзні республіки почали самостійно реалізовувати права, зафіксовані в ст. 80 Конституції 1977 р. (укладати міжнародні угоди, встановлювати дипломатичні та консульські відносини і т. ін.), що врешті-решт виявилося однією з об'єктивних причин розпаду СРСР.

Штати США і землі ФРН не визнаються суб'єктами міжнародного права відповідно до конституцій цих держав. Так, розділ 10 ст. 1 Конституції США встановлює: "Жоден штат не може без згоди Конгресу... входити в угоди або укладати договори з іншим штатом або з іноземною державою...".

Стаття 32 Основного Закону ФРН проголошує: "Здійснення зносин з іноземними державами належить Федерації.

Тією мірою, якою землі володіють законодавчою компетенцією, вони можуть з відома Федерального уряду укладати угоди з іноземними державами". Останнє положення стосується в основному соціально-економічних питань.

Для більшості федерацій характерне аналогічне правове положення суб'єктів федеративних держав. Вони можуть укладати міжнародні угоди з певного кола питань з відома самої федерації (Австралія, Австрія, Канада, Росія та ін.), при цьому суб'єктом міжнародного права визнається федерація в цілому.

Іншою формою об'єднання держав є конфедерація, тобто союз суверенних держав, що об'єднуються для досягнення певної мети, зафіксованої в угоді про створення конфедерації. Як правило, конфедерації - це нестійкі утворення, які з часом або трансформуються у федерації, або розпадаються на самостійні держави. На певному етапі свого розвитку конфедераціями були Німеччина, США, Швейцарія. Суб'єктами міжнародного права виступають як суверенні держави - члени конфедерації, так і конфедерації в цілому, якщо останнє закріплене в засновницькій угоді. Цікава в цьому плані еволюція такого феномену, як Європейський Союз. Є думка, що сьогодні це скоріше конфедерація держав, ніж міжнародна міжурядова організація, як це було на початку процесу європейської інтеграції.