Морфологічні особливості H. rufipes

Турун H. rufipes – жук довжиною 11-16 мм, тіло чорного, лапки та черевце жовтуватого кольору [3]. Голова жука вкрита суцільною капсулою, яка в ході еволюції, утворилася в результаті злиття кількох сегментів тіла та акрона, і має округлу форму. Своєю задньою частиною голова входить у передньогруди. На верхній стороні голови розрізняють кілька слабко розмежованих частин: шию, потилицю, скроні, тім'я, лоб та наличник. На боках голови, розміщені складні, багатофасеткові очі, які можуть мають округлу «У» форму [44]. Шиєю називається та частина головної капсули, яка входить в груди. Та частина голови, що безпосередньо примикає до шиї називається потилицею і має випуклу форму. Обабіч потилиці наявні характерні виступи – скроні. Між очима, вище потилиці розміщене тім'я, яке на передній частині переходить в лоб. На лобі, між очима, розташовані вусики (антени) – це багаточленикові придатки, що виконують функції органів дотику й нюху, основи яких знаходяться у вусикових впадинах. На передній частині лобу наявний шов, який відмежлвує, від останнього, наличник. З боків голови, нижче очей, розміщені щоки.

До наличника причленяється верхня губа, яка частково прикриває мандибули і ротовий апарат [32]. Ротові придатки не занурені в ротову капсулу й складаються, окрім згаданої нечленистої непарної верхньої губи (лябрум), також із пари нечленистих верхніх щелеп (мандибули), пари нижніх щелеп (максили) та непарної нижньої губи (лябіум), яка утворилася в результаті злиття другої пари нижніх щелеп. Нижні щелепи та нижня губа двочленикові, несуть по парі органів дотику й смаку – щупиків. Для жуків характерний гризучий – найбільш примітивний, ротовий апарат [5].

Ротові органи пристосовані для подрібнення твердої їжі – верхні щелепи мають жуйний край з розвиненими зубцями. Зубці лівої щелепи входять у заглибини правої. Максили складаються з основного членика та стовпчика, на якому є пара нижньощелепних щупиків; він закінчується рухомо причленованими жуйними лопатями – зовнішньою та внутрішньою. Нижня губа має основний членик, або підборіддя, та дистальний членик, на якому є дві пари жуйних лопатей. До ротового апарату належить також м'ясистий виріст ротової порожнини – гіпофаринкс. На нижній частині голови між шиєю та ротовим апаратом знаходиться горло. Його передня і найвужча частина, яка прилягає до нижньої губи називається субментумом або підборідком, а поздовжні боріздки біля його основи горлові шви [5].

Груди складаються з трьох сегментів, з яких найбільш розвиненим є перший. З дорзальної сторони вони називаються спинками: пердньо–, середньо– та задньоспинкою. Кутикула кожного сегменту – це кільце, що поділяється на чотири склерити: спинний – терґіт, грудний – стерніт та два бічні – плейрити [5].

Пердньоспинка часто має бокові шипи, вирости або горбики. Зверху помітною є лише пердньоспинка, а середньоспинка, окрім щитка, та задньоспинка приховані надкрилами. Надкрила кріпляться до середньоспинки, а до задньоспинки – перетинчасті крила, призначені для польоту. Частина надкрил, яка заходить на нижню сторону тіла, називається епіплеврами. З нижньої сторони груди складаються з передньо–, середньо– та задньогрудей. Кожен з цих сегментів, в свою чергу, складається з центральної частини – диску, відмежованих від нього бічної – епістерн, та задньої – епімер, сторін. В задній частині кожного сегменту грудей знаходяться тазикові впадини, в яких розташовані, власне, тазики – частина кінцівки.

Кожний грудний сегмент має пару кінцівок. Кінцівки складаються з п'яти частин: тазиків, вертлугів, стегон, гомілок та члеників лапок. Тазик – це короткий базальний членик, за допомогою якого нога рухомо прикріплюється до плейриту, вони можуть мати кулеподібну, конусовидну або поперечно–поздовжню форму. Тазик зі стегном сполучає вертлуг. Суглоби між тазиком і грудьми й тазиком і вертлугом рухаються в різних площинах, забезпечуючи рухомість ноги. Стегно – найсильніший і, як правило, найбільший членик кінцівки жука. До вершини стегна приєднується гомілка, а до неї лапка з члениками. На вершині гомілки розташовані дві шпори. Лапка складається із 5–и члеників. Останній членик лапки несе два кігтики. Тип ніг ходильні [37].

Крила – це бічні складки тіла, розташовані на середньо– та задньогрудях. Їх дві пари: передні та задні. У передні крила пертворилися на тверді хітинізовані надкрила. Крило складається з двох стінок – верхньої та нижньої. Кожна стінка утворена шаром гіподерми, зовні вкритої більш–менш розвиненою кутикулою. Між стінками є вузенька щілина (частина міксоцелю – змішаної порожнини тіла), заповнена гемолімфою. Крило має систему хітинових трубочок–жилок. Жилки виконують опорну функцію; в них міститься гемолімфа, проходять трахеї та нерви до клітин крила [47].

Крила рухомо прикріплені до грудей між тергітом та плейритом за допомогою складної системи склеритів та мембран. Поблизу від місця прикріплення крило спирається на виріст плейрита – стовпчик, який є для нього точкою опори і утворює важіль з коротким осьовим й довгим кінцевим плечима.

Черевце складається з п’яти – дев’яти вільних кілець, які з нижньої сторони називаються терґітами, а з верхньої – прикритої крилами, стернітами. Останній членик черевця називається пігідієм [50].