Опис методики дослідження

На кожній досліджуваній ділянці встановили по 10 пасток Барбера на відстані 5 м одна від одної. Пастка являла собою прозорий пластиковий стакан об’ємом 250 мл. Пастку влаштовували таким чином: за допомогою лопатки в ґрунті викопували заглиблення розмірами трохи більше, ніж розмір стакана. Потім у це заглиблення вставляли стакан на 0.8 мм нижче рівня поверхні. Це потрібно для того, щоб після засипання землею отвору між стаканом і невідкопаним ґрунтом із подальшим заливанням водою, стакан не піднявся вище рівня поверхні, й відповідно не знизилася продуктивність пастки. Після того, як простір навколо стакана заповнили, пухкий ґрунт заливався водою, аж поки стакан не був міцно закріплений. Через декілька годин, коли висихала вода, пастка ставала готовою для використання. Для запобігання наповнення стакану водою (наприклад під час дощу) у його дні пробивалося декілька дірок голкою. Пастка встановлювалася на ніч (пік активності турунів цього виду спостерігається саме вночі).

Рис. 3.1 Туруни в пастці Барбера

Кожного ранку вміст стаканів пересипали до скляних банок, а стакан, який виконував роль пастки, вимивали і висушували. Це мало на меті запобігти засмічуванню отворів у дні та виключало ймовірність того, що спіймані туруни вилазили зі стакану по брудовим потікам, що, як наслідок, могло вплинути на точність експерименту. Навколо пастки підрізали довгі рослини, щоб під дією зовнішніх умов вони не потрапили до неї.

Із зібраних комах визначали турунів H. rufipes, яких потім переміщали до лабораторного садка. Висловлюємо подяку науковому консультанту за перевірку та допомогу у визначенні досліджуваних тварин та їх кормових об’єктів.

Експерименти проводили у дерев’яно – скляній комірці. У ній встановлювали 150 півлітрових пластикових прозорих садків, 100 з яких на 35% заповнювали піском. Саме в них проводили експеримент з годування H. rufipes. Інші 50 садків заповнювали піском без досліджуваного виду – група контролю. Це мало на меті з’ясувати відсоток всихання корму без втручання H. rufipes. Годування проводили один раз на добу з десятикратною повторюваністю (тобто час, який надавався туруну для визначення його відношення до певного кормового об’єкту дорівнював приблизно 24 години). Маса їжі фіксувалась перед та після її вживання жуком. В експерименті стакани умовно поділено на 10 груп по 15 стаканів у кожній. У десяти стаканах проводили досліди з турунами, а інші п’ять – тільки з піском без H. rufipes. Їжу, яку клали у ці банки, умовно ділиться на групи: рослинна та тваринна. Із рослинної їжі запропоноване листя, плоди, кора або гнилі плоди, мертві туруни.