Проблема спрямованості розвитку суспільства. План . Проблема спрямованості розвитку суспільства

Тема: СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС: ЗАКОНОМІРНОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПРОТИРІЧЧЯ

План. Проблема спрямованості розвитку суспільства

Критерії і закономірності суспільного прогресу

Теорія суспільно-економічної формації

Технократичні концепції прогресу

Філософія культурно-цивілізаційного циклизма

Проблема спрямованості розвитку суспільства

Відомо, що розвиток - це процес спрямованих, закономір­них змін матеріальних і ідеальних об'єктів. Чи існує провід­ний напрямок у розвитку людства і який він? З безлічі точок зору на цю проблему виділимо і охарактеризуємо три поляр­них.

1). Найпоширеніша позиція в суспільствознавстві прові­дним напрямком розвитку суспільства вважає прогрес - тенденцію поліпшення, вдосконалювання однієї або декількох сфер громадського життя. Історія може туп­цювати на місці і навіть іти іноді назад, але, в остаточному підсумку, тенденція прогресу невблаганно прокладає собі дорогу через всі протиріччя і конфлікти. Людство йде по сходам прогресу нагору, до світлого майбутнього. Різні тео­рії прогресу відрізняються критерієм виділення ступенів {фаз історії) і їх кількістю. Наприклад, Г.Гегель залежно від ступеня свободи в історії суспільства виділяє чотири ступе­ня {дивись схему 36). Схема 36 Ступені світового історичного прогресу по Гегелю

Східний світ

Свобода де-снота

Грецький світ

Свобода для деяких; прин­цип прекрасної індивідуальнос­ті

Римський світ

Свобода для деяких; принцип абс­трактної за­гальності

Германський світ

Повна свобо­да. Правова держава Завершуєть­ся розвиток {доходить до абсолюту)

Карл Маркс відповідно до типу виробничих відносин виді-ляс п'ять ступенів (ливись схему 37).

Схема 37 Ступені суспільного прогресу по К. Марксу

Комуністична

Буржуазна

Феодальна

Рабовлас-

Первісно ницька

община

формація

У К.Маркса, на відміну від замкнутої схеми Г.Гегеля, істо­ричний процес відкритий у майбутнє. Комуністичної форма­ції поки що немає. Більше того, К.Маркс неодноразово підкре­слював, що комунізм це не ідеальний завершений стан суспі­льства, а нескінченний шлях до нього.

2). Протилежна позиція провідним напрямком вважає

регрес - рух вниз, погіршення стану суспільства. Історик ан­тичності Гесіод в книзі "Праці і дні" писав, що людство пере­жило п'ять основних стадій, щораз як би спускаючись по схо­дам історії на одну ступінь наниз. Почавши золотим, пройшо­вши срібний і інші століття, воно виявилося у залізному. Спо­конвічний стан людського роду - "золоте століття" - ера без­хмарного щастя, всього було вдосталь, земля давала все, не треба було працювати, кожен жив безтурботно, проводячи свій час у банкетах і достатку. У залізний вік, який став зараз долею людини, люди проводять свої дні в праці, турботах і су­мі. Такої ж точки зору дотримувалися, наприклад, Л.Сенека, Ж.Ж.Руссо. В XX столітті "розчарування в прогресі", відро­дження апокаліпсичних очікувань пов'язані з усвідомленням і прогнозуванням глобальних проблем. Песимістичні прогнози прийдешніх катастроф є не просто передчуттям, а прорахову­ються на математичних і кібернетичних моделях.

Незважаючи на протилежність, перша і друга позиції єдині в загальному підході до історії. Розвиток людства розгляда­ється як єдиний закономірний процес; за основу береться ес­калаторна модель історії. Всі народи рухаються по одному ескалаторі (нагору або вниз) перебуваючи на різних його сту­пенях (хтось обігнав і виїхав уперед, а хтось відстав, але від­сталий пройде ті ж самі ступені).

3). Третя позиція - протилежна першим двом, у ній запе­речується єдність історичного прогресу. Методологічним принципом пояснення історії є ідея циклічності і деревоподі­бна модель існування людських культур. Історія людства представляється як відносно самостійний розвиток окремих культур (культури - окремі плоди на древі історії). Кожна культура, розвиваючись, проходить певні стадії, цикли у своєму розвитку.

Ідея циклічності реалізована, наприклад, в теорії історич­ного круговороту Джамбаттисто Віко (італійський філософ, 1668-1744 рр.). Він представив історію як розвиток всіх націй по циклах, які складаються із трьох епох: божественної (без­державність, підпорядкування жерцям), героїчної (аристократична держава) і людської (демократична республіка або представницька монархія). Кожний цикл, проходячи стадії дитинства, юності і зрілості, закінчується загальною кризою і розпадом даного суспільства. Зміна епох здійснюється в силу суспільних переворотів.

Методологія культурно-цивілізаційного циклизма продов­жує розвиватися і у сучасній філософії історії (дивись розділ 5 цієї теми).