Багатозначні слова

А Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх власти­вість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Напри­клад, слово дзвоник це і «1. Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішено ударник, серце», і «2. Прилад для подавання звукових сиг­налів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзво­ник)», і «3. Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «4. Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нага­дують маленькі дзвони». Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важ­ливих ознак предмета або явища, у даному разі його призна­чення — видавати звуки — і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.

Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике зна­чення має таке висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, без­перечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сто­рони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сто­рін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом».

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

1) століття [«Ім'я Леніна, його діла і вчення переживуть віки й тисячоліття» (Біографія Леніна)];

2) життя кого-небудь [«Батько кінчає свій вік, а син починає» (Коцюбинський)];

3) період часу, епоху [«У дитячі любі роки Я любила вік лицарства» (Леся Українка)];

4) довгий час [«Тому сидіти доведеться, гляди — і цілий може вік» (Котляревський)];

5) ступінь у розвитку людини [«З того віку дитячого поперед усього пам'ятаю нашу хату білу» (Марко Вовчок)];

6) у сполученні з часткою «не» — в значенні «ніколи» [«Раз добром нагріте серце, вік не прохолоне» (Шевченко)];

7) ствердження «завжди» [«Потім хвилі морські голоситимуть вік надо мною» (Леся Українка)].

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозу­мінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в сло­весному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації. Напри­клад, слово день означає: «1. Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. (М. Риль­ський.) 2. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні ми­нають, минають місяці,— село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. (Т. Шевченко.) 3. Календарну дату, встано­влену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. 4. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. (М. Коцюбинський.) У кожному з наведених речень чи сло­восполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає «скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів. (Леся Українка.) А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поста­вити всі точки над «і».