Наша старша група. Особливості розвитку та завдання виховання і навчання дітей старшої групи

Особливості розвитку та завдання виховання і навчання дітей старшої групи

У п'ять років діти порівняно з чотирирічними вже досить самостійні: прийшовши в садок, вони спокійно прощаються з батьками і охоче йдуть у свою групу, вітаються з вихователем, уміють самостійно вдягатися, роздягатися, вмиватися, їсти, причісуватися, тримати в порядку свої речі, шафу тощо. Водночас усе це не означає, що п'ятирічні діти не потребують батьківської ласки, ніжності, доброзичливого, уважного ставлення вихователя. Практика показує, що саме в цей період у

багатьох сім'ях часто з'являється друга дитина, що, безумовно, позначається на старших дітях: вони стають більш тривожними, напруженими, і в сім'ї, і в дитсадку тримаються дещо відчужено (це стосується не тільки п’ятирічних, а й старших і менших дітей у подібній ситуації). Тут місія вихователя полягає в тому, щоб допомогти батькам психологічно проаналізувати ситуацію старшої дитини, проявити батьківський такт, турботу і ласку (теплі звертання, спільне піклування про немовля), що дасть можливість старшому братикові або сестричці відчути себе впевненим, потрібним, захищеним, позбутись ревнощів до меншого, що згодом можуть обернутись агресивністю.

Бувають випадки, коли п'ятирічна дитина вперше починає відвідувати дитячий садок. Тут тактика вихователя залишається такою ж, як і в попередніх групах: до но­венької дитини потрібно бути особливо уважним, чуйним, доброзичливим, допомогти їй звикнути до нових умов, потоваришувати з дітьми.

Гра залишається провідною діяльністю дітей цього віку. Сюжетно- рольові ігри стають складнішими, три­валішими, сюжети їх — більш розгорнутими, тематика ігор надзвичайно різноманітна, ігри набувають колективного характеру. Діти починають відображати в іграх події і ситуації не тільки з власного досвіду, а й такі, про які дізнались від дорослих, з книжок, з теле- і радіопередач. Дошкільнята привчаються заздалегідь домовлятися про тему гри. Вони самостійно розподіляють ролі, добирають потрібний ігровий матеріал, а сюжет гри визначається і розвивається в рольових діях кожного учасника. Однак не завжди малята вміють і можуть узгодити свої задуми з іншими. Тут на допомогу має прийти педагог: разом з вихованцями проаналізувати подальший хід гри, допомогти їм вийти із складної ситуації.

Не всі діти вміють організувати гру, визначити свою роль. Тому у вихованні рольової активності, впевненості, умінь діяти спільно, узгоджувати свої дії з діями інших надзвичайно важливе місце займають ігри-драматизації, в яких наперед задані сюжет, ролі й готові тексти до них. Шостий рік життя — це вік найбільшої активності сюжетно-рольових ігор, ігор-драматизацій, ігор з чіткими правилами (рухливих, дидактичних), ігор колективних і самостійних. Це вік розквіту художніх видів діяльності. Творчість дитини яскраво проявляється в тому, що вона попередньо задумує, а потім втілює задум у власному малюнку, оповіданні або казці. Малюнки дітей дуже виразні в кольорах, змісті, композиції. Слід пам'ятати, що дитяче малювання, як і мовна творчість, розвивається в умовах організованого навчання. Коли дитина не оволоділа, наприклад, основними технічними прийомами малювання, ліплення, аплікації, коли не привчена продумувати і послідовно втілювати задум (у процесі роботи можна його дещо змінювати, переробляти, шукати, пробувати), вона не зможе створити цікавих і виразних зображень. Разом з тим надмірне використання «дорослих» способів нищить своєрідність, оригінальність дитячих малюнків, гальмує дитячу творчість. Найважливіше зав­дання вихователя — знайти відповідне співвідношення між навчанням і самостійністю дитини, стимулюванням і підтримкою її у створенні та втіленні власних задумів.

Ускладнюється і конструкторська діяльність, виді­ляються діти, що особливо люблять конструювати. Хлоп­чики, як правило, починають більше цікавитись технічним конструюванням, дівчатка — художнім.

Важливе значення для розвитку у дошкільнят цілеспрямованості, відповідальності, уваги один до одного, до старших, до природи, речей побуту мають різні види праці. Праця має проходити в атмосфері добрих стосунків, бути цікавою і потрібною (діти мають бачити важливість праці не тільки дорослих, а й своєї).

У пізнавальній діяльності особливого значення на­бувають наочно-образне, образне мислення, а також творча уява. Доброю передумовою для них є сприймання. Сприймання продовжує розвиватися за трьома основними напрямами: 1) уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються і поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; 2) способи використання предметів стають значно точнішими і доцільнішими; 3) обстеження предметів стає систематизованим і послі­довним. Різко зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів та різних зв'язків між ними.

Поглиблення і збагачення уявлень про колір, форму і величину та інші властивості предметів відбувається за умов систематизації цих уявлень у практичних діях, наприклад, у процесі ознайомлення з певним кольором діти мають дізнаватись про послідовність кольорів, про поділ кольорів на теплі й холодні, про відтінки, що займають проміжне місце між кольорами спектра. Тут важливе значення мають дидактичні ігри (групування готових кольорів, дослідництво, самостійний пошук шляхів змішування кольорів, утворення нових кольорів і відтінків). Уявлення про форму предметів поглиблюються, стають чіткішими, змістовнішими, якщо діти активно шукають відмінне і подібне, групують предмети, поділяючи на округлі й прямолінійні тощо. При порівнянні різних властивостей предметів більшість дітей до шести років вже привчаються обходитись без практичних прийомів (прикладання, переміщення, обведення рукою контурів). Ці дії успішно замінюються зоровим порівнянням.

Розвиток образного мислення допомагає дітям користуватись в іграх і заняттях планами, схемами, моделями (план кімнати, майданчика, модель слова, задачі). Змінюється характер запитань до вихователя, до батьків. Поряд із запитаннями «чому?» «для чого?» все більше з'являється запитань типу «а правда, що?». Ці запитання свідчать про те, що у дитини складається власна картина світу.

Важливим завданням навчання і виховання п'ятиріч­них дошкільнят є забезпечення умов для розвитку довільних психічних процесів (довільного запам'ятовування, довільної уваги) і дотримання певних норм та правил поведінки.

У цьому віці діти починають більш виразно усвідом­лювати себе, своє «я». У кожного складається відповідний образ, в який входять уявлення про себе, про свої основні риси, можливості і оцінка себе. Зрозуміло, що такий образ складається під впливом батьків, вихователів, ро­весників. Діти починають більш чітко усвідомлювати себе як членів родини, групи дитячого садка, як дівчаток і хлопчиків, представників певної нації, країни. У виховному процесі педагог має створити умови для повноцінної соціалізації дітей, що включає і пізнавальні, і морально-етичні цінності. Так, у групі поряд з дітьми активними, здібними, доброзичливими, впевненими є більш пасивні, боязкі чи агресивні. Серед вихованців, які в групі вважаються хорошими, більше дівчаток, ніж хлопчиків, як показують психологічні дослідження, ці позитивні й негативні явища є наслідками усталеної атмосфери спілкування, коли до тих чи інших дітей вихователь буває уважнішим чи більш прискіпливим, менш терплячим (часто так само поводяться з дітьми і батьки), до хлопчиків ставить такі самі вимогу що й до дівчаток. Завдання вихователя полягає в тому, щоб кожна дитина могла розвинути і реалізувати свої нахили здібності в тих чи інших заняттях, щоб виховати у малюків почуття поваги до інших і почуття власної гідності.

Date: 2015-08-24; view: 1122; Нарушение авторских прав