Правонаступництво стосовно міжнародних договорів, державної власності державних обов’язків та державних архівів

Віденська конвенція 1978 стосується правонаступництва міждержавних договорів. Правонаступництво здійснюється в ході правовідносин, сторонами яких є заінтересовані держави, наділені правами та зобов'язаннями чинності певної угоди між ними.

Основний принцип правонаступництва новою незалежною державою договорів держави-попередника, діяли стосовно колишньої залежною від нього території, - принцип tabula rasa (чистого аркуша), тобто незв'язаності його такими договорами. Однак воно може стати їх учасником або договірною державою по своїй волі і за згодою інших держав - сторін таких договорів.

Для інших же нових держав, тобто утворилися шляхом об'єднання держав у єдиній державі чи поділу держави на два або кілька самостійних держав, основним принципом правонаступництва договорів є принцип континуитета, тобто продовження їх дії відносно території держави-наступника, якщо не узгоджено зацікавленими державами інше або якщо це не суперечить об'єкту та мети відповідного договору.

Що ж до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р., то деякі принципові моменти її положень зводяться до наступного.

«Державна власність держави-попередника» визначена як майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав відповідно до внутрішнього права держави-попередника належали цій державі.

На території держави-попередника може матися також державна власність третіх держав, яка подією правонаступництва держав не зачіпається, а також власність приватних фізичних та юридичних осіб, становище якої міжнародним правом не регулюється.

Питання про правонаступництво державних архівів - найбільш складний і делікатний з питань про правонаступництво.

Державні архіви є одним з видів державної власності. Але це вельми особливий її вигляд.

Вони не тільки документально підтверджують історичне, культурне та економічний розвиток країни і відображають її національну самобутність, але і є основним джерелом документації, необхідної для підтвердження прав окремих громадян та інших фізичних і юридичних осіб.

Державні архіви в силу свого характеру не підлягають, як правило, поділу або розчленування. Проте їх особливістю в той же час є те, що складові їхні документи в значному числі випадків можуть в сучасних умовах порівняно легко і швидко відтворюватися. Це дозволяє певною мірою задовольняти законні потреби зацікавлених держав.

Тому проблеми правонаступництва державних архівів повинні, як правило, вирішуватися шляхом двосторонніх і багатосторонніх переговорів і угод між зацікавленими державами. Положення ж Віденської конвенція 1983 можуть служити лише певним орієнтиром для укладення таких угод.