Інститут визнання в міжнародному праві. Теорії визнання. Види та форми визнання

Термін «визнання» в міжнародному праві застосовується у зв'язку з появою яких-небудь нових суб'єктів, фактів, ситуацій.

Іноді говорять і про визнання міжнародних міжурядових організацій з боку держав, в них беруть участь, що, однак, навряд чи доречно. Треті держави (що не є членами організації) також можуть «визнати» міжнародну організацію, уклавши з нею договір і т.п.

Міжнародно-правове визнання може трактуватися як у вузькому, так і широкому сенсі. У першому випадку мова йде тільки про визнання суб'єктів міжнародного права: визнання - це акт держави, яким констатується виникнення нового суб'єкта міжнародного права.

У широкому сенсі під міжнародно-правовим визнанням розуміється акт держави, за допомогою якого воно констатує наявність певного юридично значущого факту або ситуації або висловлює свою згоду з юридично значущими і міжнародно-правомірними діями інших суб'єктів.

Розрізняють основні та перехідні види визнання. До основних видів визнання відносять:

- Міжнародно-правове визнання держав;

- Визнання урядів.

Перехідними видами визнання є:

- Визнання органів національного опору (звільнення);

- Визнання повсталої (воюючою) сторони.

В даний час існують дві теорії визнання (конститутивна і декларативна) і відповідно дві форми поведінки держав на міжнародній арені.

На думку прихильників конститувною теорії, визнання володіє правообразующим значенням: воно (і тільки воно) конституює (створює) нових суб'єктів міжнародного права. Без визнання з боку групи провідних держав нова держава не може вважатися суб'єктом міжнародного права.

З точки зору представників декларативної теорії, визнання лише підтверджує правомірність якихось певних міжнародно-правових дій або подій. Іншими словами, визнання носить декларативний характер і спрямоване на встановлення стабільних, постійних міжнародних правовідносин між суб'єктами міжнародного права. Конститутивна теорія була широко поширена до Другої світової війни. Потім більшого поширення набула декларативна теорія, якої зараз і дотримується в основному значне число міжнародників, у тому числі й російських.

У міжнародному праві існують такі форми визнання: de jure (юридична, де-юре), de facto (фактичне, де-факто) і визнання ad hoc (на конкретний випадок, в даному контексті, для конкретної мети).

Визнання de jure є повним і остаточним. Це найбільш поширена в практиці міжнародних відносин форма визнання. Воно надається коли у визнає держави немає сумнівів у його законності чи життєздатності, коли визнає держава має намір встановити дипломатичні відносини з визнаним державою і здійснювати з ним всебічне співробітництво в різних областях.

Визнання de facto, на відміну від визнання de jure, не є повним і остаточним. Більше того, воно, як правило, є тимчасовим, носить обмежений характер. Визнання de facto надається, коли дестинаторам визнання вважає себе тимчасовим утворенням або коли визнає держава недостатньо впевнене в життєздатності та стабільності нового уряду чи держави.