Загальні правила препарування каріозних порожнин

Наукові дослідження лікування карієсу в світовій практиці йдуть по таких основних напрямках:

1 – механічні або фізичні методи видалення зміненої каріозної тканини;

2 – хімічно-ферментативне розм’якшення лише патологічно зміненої тканини емалі і дентину із видаленням її тампоном;

3 – хімічне зв’язування розм’якшеного дентину і емалі в порожнині і перетворення в конгломерат із постійною антисептичною дією на прилягаючі тканини зубів;

4 – дифузно-клеєва антисептична дія лише на патологічно змінену тканину емалі і дентину.

Основним методом лікування карієсу зубів є оперативно-відновне лікування. Оперативно-відновні втручання, як відомо, складаються з оперативної обробки каріозної порожнини, що завершується її формуванням і відновленням анатомічної форми зуба шляхом заповнення дефекту пломбою чи вкладкою. Не залежно від того, чим буде заміщуватися дефект, до нього пред'являють ряд вимог функціонального порядку:

1. Відновлення бар'єрної функції емалі - механічної і хімічної стійкості, непроникності для інфекційних агентів, повноцінного захисту пульпи від температурних і хімічних впливів.

2. Відновлення фізіологічних функцій зуба.

3. Відновлення контактного пункту.

Успішне вирішення цих задач залежить:

а) від ефективності лікувальних заходів, спрямованих на усунення каріозного процесу;

б) від технічної досконалості препарування каріозної порожнини і підготовки її до пломбування;

в) від властивостей матеріалу для заміщення дефекту;

г) від професійного рівня підготовки лікаря.

Препарування каріозних порожнин – це інструментальне видалення патологічно змінених твердих тканин зуба з метою припинення подальшого прогресування каріозного ураження та створення необхідних умов для надійної фіксації пломби, яка в подальшому повністю повинна відновлювати анатомічну форму і функцію зуба.

При препаруванні та формуванні каріозних порожнин необхідно дотримуватися певних принципів:

1) Профілак­тичне (превентивне) розширення порожнини (принцип Блека) - розширення каріозної порожнини до так званих «імунних зон».

Імунні до карієсу зони - це ті структури зуба, які первинно карієсом не ушкоджуються (бокові грані зуба, екватор, ріжучий край, горбики жувальної поверхні)

2) Принцип біологічної доцільності – препарування здійснюється до очевидно здорових ділянок емалі і дентину.

3) Технічної раціональності – тобто створення найкращих умов для фіксації пломби.

Основні етапи механічної обробки і пломбування зуба включають:

1. Розкриття каріозної порожнини, який заключається у видаленні нависаючих країв емалі з метою забезпечення кращого доступу для препарування каріозної порожнини. Якщо залишаються тонкі краї ема­лі, особливо на жувальній поверхні, то вони, як правило, відломлю­ються, що спричиняє розвиток вторинного карієсу і випа­діння пломби. Проводиться цей етап кулястими або фісурними борами. Кулястий бор вводять у каріозну порожнину й комоподібними рухами (від дна порожнини назовні) вида­ляють навислу емаль. Фісурним бором випилюють надлишок тканин боковими гранями доти, поки стінки порожнини не стануть прямокутними.

2. Розширення, або некректомія — це видалення з каріозної порожнини розм'якшеного дентину. Проводять цю операцію переважно борами (куляс­тими, фісурними або конусоподібними), особливо по стінках каріозної порожнини, а також екскаватором в основному на дні порожнини, щоб попередити випадкове вскриття пульпи зуба. Гострим краєм робочої частини екскаватора заглиблюються у розм'якшений ден­тин, проводячи комоподібні (за формою) рухи. Уражений дентин легко видаляється пластами. При цій операції необхідно зважати на структурні особливості різ­них шарів дентину. У плащовому дентині волокна розташовані радіально, тому екскаватор слід заглиблювати в напрямку до осі зуба; у біляпульпарному дентині волокна розташовані тангенціально, тому екскаватор слід заглиб­лювати у поперечному напрямку.

3. Формування порожнини, який заключається в створенні такої форми порожнини, яка буде сприяти кращій фіксації пломбувального матеріалу. Сформована каріозна порожнина має бути ящикоподібної форми. Вона складається з стінок, дна, країв або граней та кутів порожнини. Стінки мають назви в залежності від поверхні коронки зуба до якої вони прилягають. Дном прийнято рахувати стінку порожнини, яка обернена до пульпи зуба. Стінки й дно препарованої каріозної порожнини мусять бути розташованими (одна стосовно дру­гої) під прямим кутом. Дно порожнини, як правило, має бути плоским. При глибокому карієсі дно порожнини може повторювати контури порожнини зуба або ж копіювати форму жувальної поверхні. Кути повинні бути добре виражені, але не повинні бути гострими, так як гострі кути погано заповнюються пломбувальним матеріалом. Формують каріозну порожнину з допомогою циліндричного або обернено конусного борів. При формуванні порожнини в дентині за допомогою колесовидних борів створюють ретенційні пункти, які забезпечують додаткову фіксацію пломби.

4. Обробка країв емалі є заключним етапом формування порожнини. Вона проводиться з метою забезпечення надійного краєвого прилягання і попередження розвитку вторинного карієсу. При препаруванні передбачається створення по краю порожнини скосу (фальца) під кутом 45^о. Згладжування країв емалі і створення скосу проводять за допомогою алмазних борів голковидної, полум'явидної або конусовидної форми на високій швидкості обертання з використанням водяного охолоджування.

Рис.6

З приводу обробки порожнин для сприйняття пломбувального матеріалу можна навести лише деякі загальні зауваження, які приводить в своїй книзі В.Д.Міллер:

1) оперувати в здоровій тканині, тобто видалити до останніх слідів усі болісно змінені тканини, щоб уникнути вторинного карієсу. Дозволяється залишити як покрив пульпи тонкий шар розм'якшеного дентину, але за умови стерилізації цього шару;

2) усі краї порожнини повинні бути доступні зору, і ніде не повинно спостерігатись м'яких, ламких чи порозних місць, що могли б служити вихідними ділянками вторинного каріозного процесу;

3) краї емалі не повинні мати гострих граней і кутів, але повинні бути товсті і направлятися прямовисно до поверхні зуба. Тонкі, оголені стінки можна залишити лише в тому випадку, коли це потрібно з естетичних міркувань;

4) вхід у порожнину не повинен бути менший від внутрішньої порожнини;

5) при застосуванні пломбувальних матеріалів, що не виявляють стосовно стінок зубів ніякої пластичної здатності, порожнині повинна задаватись така форма, при якій пломба, один раз покладена, механічно в ній утримувалася б. Виключення допускається для тих випадків, у яких дійсне зміцнення досягається проміжним шаром, що фіксується з одного боку до стінки зуба, з іншого - до пломбувального матеріалу;

6) кожна порожнина перед пломбуванням повинна бути стерильна і добре просушена.

З появою нових видів композиційних матеріалів, що мають емаль- і дентин- зв'язуючі властивості проводити профілактичне розширення не вимагається, а потрібно видаляти тільки патологічно змінені тканини зуба. Зникає також необхідність значного збільшення розмірів відпрепарованої порожнини з метою надання їй традиційної “ящикоподібної” форми. Утворивши порожнину округлої форми можна забезпечити надійну фіксацію пломби до тканин зуба.