Забезпечення позову

Звернення з позовом до суду здійснюється у зв'язку з наявністю спору. Його вирішення не завжди означає, що та особа, на користь якої винесено рішення, зможе реально отримати вказаний у ньому позитивний матеріально-правовий результат. На жаль, практика органів державної виконавчої служби свідчить про низький рівень виконання судових рішень. Часто причиною цього є несумлінні дії відповідача (боржника у виконавчому провадженні), спрямовані на унеможливлення такого виконання. Тому у позивача та інших осіб, які мають зацікавленість у вирішенні справи, можуть виник­нути побоювання із приводу реальності виконання майбутнього рішення суду.

Забезпечення дійсного і ефективного захисту порушених, оспо­рюваних чи невизнаних прав, свобод та інтересів передбачає ство­рення дієвих гарантій того, що у випадку винесення рішення на користь позивача воно буде виконане. Такі гарантії в цивільному

процесі встановлює інститут забезпечення позову, основні поло­ження якого викладені у статтях 151-155 ЦПК України.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом на про­хання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом захо­дів, що спрямовані на реальне виконання майбутнього судового рішення. По суті, забезпечення позову є встановленням судом об­межень суб'єктивних прав, інтересів і свобод для гарантування реалізації в майбутньому актів правосуддя, а отже, і задоволення законних претензій позивача.

Відповідно до ст. 152 ЦПК України видами забезпечення по­зову є:

1) накладення арешту на майно або грошові кошти, що нале­жать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Це найпоширеніший спосіб забезпечення позову. Він використовується для забезпечення позовних вимог майнового характеру, хоча закон встановлює деякі обмеження щодо його застосування. Так, відпо­відно до ч. 4 ст. 152 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соці­альному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагіт­ністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допо­могу по безробіттю. Однак ця заборона не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої калі­цтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Крім того, не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

Накладення арешту на майно, яке підлягає державній реєстрації (автотранспорт, нерухомість тощо), здійснюється шляхом внесен­ня запису до відповідних реєстрів про заборону відчуження такого майна.

2) заборона вчиняти певні дії або встановлення обоє 'язку вчи­нити певні дії. Ці способи забезпечення позову застосовуються для позовів будь-якого характеру. Однак не допускається забезпе­чення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або лік­відації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національ-

197ному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку (ч. 6 ст. 152 ЦПК України). Поняття і порядок тимчасової адміністрації та ліквідації банків визначені у розділі 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 p.;

3) заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов 'язання. Вказаний спосіб використовується лише щодо вимог майнового характеру. Дотримання зазначеної заборони покладається на тре­тіх осіб;

4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису. Та­кий спосіб спрямований на органи Державної виконавчої служби і застосовується лише для забезпечення позовів про визнання права власності та (або) виключення майна з опису;

5) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Цей спосіб забезпечення притаманний позову про визнання недійсним вико­навчого документа (ст. З Закону України «Про виконавче провад­ження») і також спрямований на органи Державної виконавчої служби, в проваджені яких знаходиться відповідний виконавчий документ;

6) передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (секвестр). Цей спосіб забезпечення позову застосовується в разі вирішення спору про право на певну річ. Матеріально-правові питання щодо нього урегульовані загальними положеннями про договір зберігання (гл. 66 ЦК України) та ч. 2 ст. 976 ЦК України. Зокрема законодавець передбачає, що зберігач, яким є особа, призначена судом, має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Вказаний перелік заходів забезпечення позову не є виключним, оскільки у разі необхідності суд може застосувати й інші види за­безпечення позову. Дозволяється одночасне застосування кількох видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 152 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В окремих випад­ках, а саме з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності, за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити

позов до подання позовної заяви (частини 3, 4 ст. 151 ЦПК України), тобто у такому разі має місце забезпечення майбутнього позову.

Заходи забезпечення позову можуть вживатися як стосовно від­повідача (відповідачів), так і відносно третіх осіб, які знаходяться з відповідачем у певних відносинах, що можуть вплинути на вико­нання рішення суду. Наприклад, якщо відповідач видав третій особі (повіреному) довіреність на право відчуження транспортного засобу, позивач може вимагати забезпечити його позов до відпові­дача, заборонивши повіреному відчужувати транспортний засіб.

Вжиття заходів забезпечення позову допускається щодо будь-яких позовних вимог із дотриманням встановлених у законодавстві обмежень, якщо сутність спірних правовідносин передбачає мож­ливість застосування відповідних заходів (у тому числі допуска­ється вжиття заходів забезпечення позову про компенсацію мораль­ної шкоди).

Відповідно до ч. З ст. 152 ЦПК України види і розмір забезпе­чення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вбачається, що вказане положення слід розуміти як ре­комендацію законодавця для суддів при вжитті заходів забезпе­чення позову виходити із принципів розумності та справедливості, а також при можливості максимально співвідносити забезпечення позову і інтереси відповідача.

Суб 'єктом права вимагати забезпечення позову може бути будь-яка особа, яка бере участь у справі (ч. 1 ст. 151 ЦПК України). ЦПК України 1963 р. (ст. 149) надавав суду право, а в окремих випадках встановлював обов'язок, за власною ініціативою вирішувати питання про забезпечення позову. ЦПК України 2004 р. не передбачає тако­го права суду (а тим паче обов'язку). Це означає, що заходи забез­печення позову можуть бути вжиті лише за клопотанням (заявою) осіб, які беруть участь у справі, і суд не може бути ініціатором їх встановлення. Таке положення більше відповідає одному з головних принципів цивільного процесу - принципу змагальності.

Для забезпечення позову уповноважені особи звертаються до суду із заявою. Вона має відповідати загальним вимогам, які став­ляться до документів, що подаються до суду. В такій заяві обо­в'язково потрібно зазначити: 1) причини, у зв'язку з якими потріб­но забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

199Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провад­женні якого перебуває справа, в день її надходження без повідом­лення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо гака заява подана під час судового засідання, вона розглядається у цьому ж судовому засіданні при особах, присутніх на ньому.

Якщо суд встановить, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог законодавства (ст. 151 ЦПК України), він повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Оскільки цивільний процес будується на принципах змагально­сті і рівноправності сторін, суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не пови­нен бути більшим за розмір ціни позову (ч. 4 ст. 153 ЦПК України). Предмет застави повертається позивачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду (ч. З ст. 155 ЦПК України).

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов пов­ністю або частково. При вирішенні цього питання враховується сутність спору між позивачем і відповідачем, вартість і вид конк­ретних речей, матеріальне становище відповідача тощо.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє v.y- eanv, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його об­рання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановления. У разі постановления ухвали без повідомлення особи, відносно якої просили вжити заходи забезпе­чення позову, копія ухвали надсилається цій особі негайно після її виконання.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в поряд­ку, встановленому для виконання судових рішень. Так, накладення арешту на майно проводиться державною виконавчою службою відповідно до п. 5.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, за­твердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5. У разі забезпечення вимог заявника заставою, ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК України).

Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від судового рішення. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подаль­шому розгляду справи.

У процесі розгляду справи може виникнути потреба замінити спосіб забезпечення позову (наприклад, випадково знищено або пошкоджено річ, на яку було накладено арешт). У такому разі суд може за заявою однієї із сторін, і зважаючи на пояснення другої сторони, допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розгляда­ється судом не пізніше двох днів з дня її подання.

На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, коли відповідач з дозволу суду замість певного виду забезпечення позову про стяг­нення грошових коштів вносить на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві (ч. 2 ст. 154 ЦПК України). Такий спо­сіб забезпечення є найбільш прийнятним, оскільки в разі задово­лення позову дозволяє у найпростіший спосіб задовольнити вимо­ги позивача, стягнувши на його користь суму, що знаходиться на депозиті суду.

Про заміну виду забезпечення позову суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду. Оскарження такої ухвали автоматично зупиняє її виконання.

Суд, який розглядає справу, може також скасувати заходи забез­печення позову, їх скасування є можливим за заявою особи, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення. Така за­ява має бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про забезпечення позову і розглядається судом протягом двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішу­ється в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасу­вання заходів забезпечення позову (частини 4, 5 ст. 154 ЦПК України).

Якщо суд дійде висновку про необхідність скасування заходів за­безпечення позову, він виносить про це ухвалу, яка може бути оскар­жена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову зупиняє її виконання.

У разі відмови у задоволенні позову, закриття провадження у справі або залишенні заяви без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної

201сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забез­печення позову.

Інколи бувають випадки, коли особи не дотримуються заходів забезпечення позову. У цивільно-процесуальному законодавстві не передбачається конкретної відповідальності таких осіб, а лише вказується, що особи, винні у порушенні заходів забезпечення по­зову, несуть відповідальність, встановлену законом (ч. 12 ст. 153 ЦПК України). Такі особи відповідають на підставі норм матеріаль­ного права, зокрема, вони зобов'язані відшкодувати завдані пози­вачу збитки відповідно до ст. 1166 ЦК України.

Не завжди вимоги позивача підлягають задоволенню, тому ЦПК України містить гарантії інтересів особи, щодо якої вжито заходи забезпечення позову. У разі скасування заходів забезпе­чення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у за­доволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду така особа має право на відшко­дування збитків, завданих забезпеченням позову. Ці збитки має відшкодувати позивач або інша особа, за заявою якої було встано­влено забезпечення позову. У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, здійснюється в першу чергу за рахунок предмета застави. При цьому необхідно мати на увазі, що предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збитків не подано про­тягом двох місяців після настання обставин, які потягли скасуван­ня забезпечення позову (ст. 155 ЦПК України).

Як уже зазначалося вище, в одному випадку процесуальний за­кон допускає вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви. Названа в ч. 4 ст. 151 ЦПК України обставина (не­обхідність запобігти порушенню права інтелектуальної власності) -єдина підстава забезпечення майбутніх позовних вимог. Ця норма не підлягає розширеному тлумаченню, зокрема не допускається вжиття таких заходів у разі, коли порушення права інтелектуаль­ної власності вже сталося.

Норми цивільного процесуального законодавства щодо забезпе­чення позову до подання позовної заяви спрямовані на те, щоб не до­пустити порушення прав інтелектуальної власності, адже не завжди можна відновити такі права у повному обсязі після їх порушення. Поява вказаних новел у процесуальному законодавстві обумовлена

зростанням важливості прав Інтелектуальної власності в суспільстві та формуванням ефективного правового механізму їх охорони.

Забезпечення майбутнього позову ґрунтується на загальних нор­мах про забезпечення позову, однак має такі особливості:

1) звертаючись до суду з вимогою про забезпечення позову до подання позовної заяви особа має додати до заяви документи та інші докази, які підтверджують, що саме вона є суб'єктом відповід­ного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. Крім того, до заяви обов'язково додаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких заявник просить вжити заходи забезпечення позо­ву (ч. 4 ст. 151 ЦПК України);

2) суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові до­кументи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпе­чення позову (ч. З ст. 153 ЦПК України);

3) така заява розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обгрунтованої вимоги заявника заява про забезпе­чення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК України);

4) у випадку подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечен­ня позову (ч. 5 ст. 151 ЦПК України);

5) заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позов­ної заяви, скасовуються у разі:

- неподання заявником відповідної позовної заяви у вказаний вище десятиденний строк;

- повернення позовної заяви;

- відмови у відкритті провадження у справі (ч. 7 ст. 154 ЦПК України).

Date: 2015-07-27; view: 516; Нарушение авторских прав