Участь прокурора в адміністративному процесі

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Це означає, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Функція представництва прокуратурою інтересів громадян або держави у суді закріплена п. 2 ст. 121 Конституції України. З огляду це конституційне положення прокурор має статус законного представника держави чи громадянина у випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р. представництво прокуратурою інтересі» громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва прокуратури в адміністративному суді є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Стосовно представництва в адміністративному суді інтересів держави, то відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді, суттєвим є з'ясування поняття «інтереси держави». У процесі дослідження встановлено, що держави і інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру У країн л покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.Такі випадки передбачені ст. 33 Закону України «Про прокуратуру» та ст.. 29 КПК України (пред'явлення цивільного позову в інтересах держави або громадянина про відшкодування збитків, заподіяних злочином), ч. 4 ст. 136 КЗпП (звернення до суду із заявою про стягнення заподіяної матеріальної шкоди з керівників підприємств, установ та організацій), ст. 45 ЩІК України (участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб), ст. 2 ГПК України (порушення справ за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави) тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не вбігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» єоціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.