Склад суду при здійсненні адм судочинства. Відводи судді

Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинствасуддею одноособово

26. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи,організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСу.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень,можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори,мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом

Сторони в адміністративному процесі належать до осіб, які беріть участь у справі. Таким чином, сторонами в адміністративному судочинстві, з одного боку, є особа, яка вважає, що її право, свободи чи правовий інтерес у сфері публічно-правових відносин порушено і звертається до адміністративного суду за захистом цього права, свобод чи правового інтересу (її можна назвати заявником, позивачем), а з іншого боку, - особа, яка, як вважає заявник, порушила його право, свободу чи правовий інтерес і повинна усунути це порушення чи компенсувати шкоду (відповідач). Це означає, що сторонами в адміністративному процесі є особи, публічно-правовий спір між якими становить предмет розгляду та розв'язання в адміністративному судочинстві. Отже, сторони - це особи, які беруть участь у справі від свого імені та з метою захисту своїх власних прав та інтересів, спір між якими про їхні суб'єктивні права та обов'язки має бути вирішений судом. Сторони виступають головними учасниками в адміністративному провадженні, без яких неможливий сам процес. Сторони шукають у суді захисту, коли вважають, що порушено їхні права, свободи та інтереси в сфері публічно-правових відносин. Тобто публічно-правовий спір може бути й тоді, коли порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин не відбулося в дійсності. В цьому разі суд повинен розглянути такий спір, тому що правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що їхні права, свободи та інтереси порушені. Слід зазначити, що сторони в адміністративному процесі, як і всі особи, які беруть участь у справі, мають юридичний інтерес у результаті її вирішення. Такий інтерес має особистий, матеріальний та процесуальний характер. Характерною ознакою сторін є також і те, що процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть у тому випадку, коли справу порушує не особисто позивач, а інші особи в його інтересах або сторони особисто не беруть участі в процесі. Слід звернути увагу, що крім зазначених ознак, рисами сторін є такі: 1) постановлення судом рішення саме з приводу справи сторін; 2) поширення на сторони всіх правових наслідків судового рішення; 3) несення сторонами судових витрат. в Кодексі адміністративного судочинства чітко зазначено, що Сторонами в адміністративній справі є позивач та відповідач. Відповідно до п. 8 ст. З цього Кодексу позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Таким чином, згідно з нормою позивачем названо особу, яка вважає, що її право, свобода чи інтерес в галузі публічно-правових відносин порушені й звертається до адміністративного суду за захистом цього права, свободи чи інтересу.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, яких стосується вимога позивача. Позивач може заявити вимогу про захист прав і інтересів до суду особисто або в інтересах особи, права і свободи якої порушено, у передбачених законом випадках до суду можуть звернутися й інші особи. Відповідно до ч. 1ст. 60 цього Кодексу у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Це означає, що ч. 1 зазначеної статті встановлено перелік осіб, які у визначених Кодексом адміністративного судочинства України та чинним законодавством випадках, можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. До них належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинстві і України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Громадяни України можуть стати позивачами у всіх випадках, коли порушені їхні права і свободи. Іноземці і особи без громадянства не можуть брати участі як позивачі лише у публічно-правових спорах, пов'язаних з виборчим правом, державною службою.

Підприємства, установи, організації (юридичні особи) також можуть бути позивачами у випадку порушення їх прав незаконними діями або правовими актами органів публічної влади.

Як спеціальні суб'єкти звернення до суду слід виокремити суб'єкті її владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб). Публічно-правові спори між визначеними суб'єктами виникають зазвичай з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також з приводу укладення та виконання адміністративних договорів. З особливих публічно-владних повноважень певних суб'єктів, їх обов'язку діяти виключно в межах закону випливає й обов'язок органів і посадових осіб публічної влади звертатися до суду у випадку порушення їх компетенції актом або дією іншого суб'єкта публічної влади. Відповідно до п. 15 ч. З ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні*, як ми вже зазначали, що сільський, селищний, міський голова може звернутися з позовом до суду з вимогою про визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.

Особливу групу суб'єктів права на звернення до суду з позовом становлять державні службовці, яким надане право звернутися до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з державною службою.

Суд першої інстанції, встановивши, що із адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом,може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

З огляду на аналіз положень ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не належить право вимоги за поданим такою особою адміністративним позовом, а щодо неналежного відповідача, то ним є така особа, яка не повинна нести відповідальність за пред'явленим до Нього адміністративним позовом. Таким чином, коли буде встановлено факт, що позивач або відповідач за конкретною адміністративною справою є неналежними, то відповідний адміністративний суд першої інстанції може здійснити (це його право) заміну однієї з сторін. Проте в законі не конкретизовано, на якій стадії процесу адміністративний суд першої інстанції може провести заміну неналежного відповідача, а також не зазначається, чи у такому випадку має відбуватися припинення розгляду справи, чи це має відбуватися без припинення розгляду справи. На наш погляд, якщо відбувається заміна в адміністративній справі лише позивача або відповідача, то розгляд справи не повинен припинятися, оскільки в законі іншого не передбачено. В тому випадку, якщо відбувається комплексно: заміна сторони, вступ третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача, розгляд адміністративної справи починається з початку. Тобто це означає, що лише на підставі положень, передбачених ч. 4 ст. 52 цього Кодексу, відбувається припинення розгляду справи.

Умовами такої заміни можуть бути: 1) згода позивача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем; 2) заміна можлива, якщо вона не призведе до змін підсудності адміністративної справи.

Враховуючи те, що в указаній частині статті не зазначено, на якій стадії судового процесу має відбуватися заміна неналежного позивача або відповідача, а також таких положень не має і в інших розділах Кодексу адміністративного судочинства України, то необхідно констатувати, як це свідчить практика розгляду адміністративних справ, що така заміна може відбуватися: 1) на стадії попереднього судового засідання, підготовки справи до судового розгляду (оскільки початок розгляду справи буде із самого початку у такій ситуації недоцільним); 2) на стадії судового розгляду справи, коли суд встановить неналежність сторін як відповідача, так і позивача.

27. Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні праваі обов'язки. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки. В цьому контексті необхідно передусім зазначити, що до осіб, які беруть участь у справі, слід віднести: сторони, третіх осіб, представників сторін та третіх осіб. Щодо їхніх процесуальних прав і обов'язків, необхідно констатувати, що в ч. 1 ст. 49 цього Кодексу акумульований умовний принцип, який спонукає до врівноваження справ сторін у процесі розгляду конкретної адміністративної справи. Це означає, що сукупність процесуальних прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі, визначає їхнє процесуальне становище та дає їм відповідну можливість відігравати свою процесуальну роль в адміністративному судочинстві. Отже, для ефективного та своєчасного захисту і реалізації своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин особи, які беруть участь у справі, наділені значним обсягом процесуальних прав, які вони реалізують під час розгляду справи в адміністративному суді. Таке широке коло та особливості процесуальних прав у осіб, які беруть участь у справі, є ще однією відмінністю цієї групи осіб від інших учасників адміністративного процесу. Отже, зазначені особи наділені також певними обов'язками, її кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу здійснювати ефективний розгляд адміністративної справи. Крім того, ч. 1 ст. 49 цього Кодексу закріплені положення, які відповідають принципу адміністративного судочинства, передбаченого ст. 10 Кодексу адміністративного судочинства України, яким закріплено положення, що всі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом та судом. Процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, не є ідентичними, але рівність положення цих осіб підтверджується тим, що вони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Отже, процесуальні права і обов'язки будь-якої особи, яка бере участь у справі, не можуть визнаватися більш або менш важливими, ніж права і обов'язки другої особи, яка бере участь у цій самій адміністративній справі.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.. Це означає, що у деяких випадках законом чітко закріплене положення, що певним правам сторін кореспондують відповідні обов'язки, наприклад, під час звернення до суду особа має право подати докази, але одночасно на сторону покладається обов'язок щодо доведення суду тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Не добросовісність користування сторонами процесуальними правами та невиконання покладених на них обов'язків призводить до негативних наслідків, які виявляються у притягненні винуватої сторони до відповідальності згідно із законом та до настання інших наслідків. Отже, неналежне виконання обов'язків та користування своїми процесуальними правами призводить до програшу справи, тобто позивач може втратити свої матеріальні права, за якими він звернувся до суду, якщо він не доведе їхнє порушення, оспорення в суді. А відповідач може мати неадекватні правопорушенню обов'язки, якщо не спростує надмірні або необґрунтовані претензії позивача. Положення, зазначені в ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідні для всебічного, повного і об'єктивного вирішення конкретної адміністративної справи.

Особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про

всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх

інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час

розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь

у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань

інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом, журналом судового

засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і

подавати письмові зауваження до них; { Пункт 8 частини третьої

статті 49 в редакції Закону N 2453-VI (2453-17) від 07.07.2010 }

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з

матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх

інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм

цим Кодексом.

Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

28. Відповідно до ст. 62 Кодексу адміністративного судочинства України учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Отже, зазначена стаття містить чіткий перелік учасників адміністративного процесу, спільною характеристикою для яких є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у результатах вирішення адміністративної справи.

Проте з огляду на процесуальне становище та відсутність особистої юридичної заінтересованості щодо предмета спору, секретар судовогозасідання, судовий розпорядник мають належати до певної групи суб’ктів цивільного процесу. В юридичній літературі зроблена певна спроба інших учасників адміністративного процесу за їхньою роллю в адміністративному судочинстві умовно поділити на дві групи: 1) особи, які обслуговують адміністративне судочинство (секретар судового засідання,судовий розпорядник, перекладач); 2) особи, які сприяють розгляду адміністративної справи - свідки, експерти, спеціалісти..

Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

5) оформляє матеріали адміністративної справи;

6) виконує інші доручення головуючого у справі.

До участі в адміністративному процесі головуючим у

судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан зали судового засідання і

запрошує до неї учасників адміністративного процесу;

2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід

суду із неї;

3) слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі

судового засідання;

4) приймає від учасників адміністративного процесу та передає

документи і матеріали суду під час судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до

присяги перекладача, експерта;

6) запрошує до зали судового засідання свідків та виконує

розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7) виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із

забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної

справи.

3. Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням

обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб,

які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів,

перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його

функції виконує секретар судового засідання.

Свідок

1. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана

судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить

з'ясувати у справі.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають

на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та

не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати

обставини, що мають значення для справи, або давати з цього

приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальних

справах - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з

виконанням функцій представника чи захисника;

3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на

сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про

обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під

час ухвалення судового рішення;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно

із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

3. Фізична особа має право відмовитися від давання показань

щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина,

батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат,

сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений,

опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи

піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

4. Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду

або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у

справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити

його ім'я, місце проживання (перебування), роботи чи служби та

обставини, щодо яких він може дати показання.

5. Свідок зобов'язаний прибути до суду у визначений час і

дати правдиві показання про відомі йому обставини.

6. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок

зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

7. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою,

якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися

від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на

компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

8. За завідомо неправдиві показання або за відмову від

давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе

кримінальну відповідальність.

Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в

порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з

питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються

спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних

об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у

справі.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам,

встановленим Законом України "Про судову експертизу" (4038-12).

3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати

обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених

йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати

висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити

збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним

або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його

властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду,

який оформлюється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати

матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які

беруть участь у справі, а також з іншими учасниками

адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з

проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому

відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти

будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про

неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього

необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення

експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення

або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за

заданими питаннями.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи

іншій особі.

9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення

експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та

інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета

дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів

і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її

проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких

йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що

стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та

свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом

України "Про судову експертизу" (4038-12).

11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на

компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом

до суду.

12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо

поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на

нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для

виконання покладених на нього обов'язків.

{ Частина дванадцята статті 66 в редакції Закону N 2453-VI

(2453-17) від 07.07.2010 }

13. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних

причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт

несе кримінальну відповідальність.

Спеціаліст

1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та

навичками застосування технічних засобів і може надавати

консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що

потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в

адміністративному процесі за ухвалою суду для надання

безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем,

планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо)

під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста

технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює

висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду,

відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та

письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини

чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну

допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду,

відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не

володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду

задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам,

звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості

доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат,

пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою

здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання

якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови

на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з

глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи,

яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд

забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа

внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде

позбавлена судового захисту.

3. Перекладач має право відмовитися від участі в

адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі,

необхідному для перекладу, право задавати питання з метою

уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної роботи та

на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду,

здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом

посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що

вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою,

якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без

поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків

перекладач несе кримінальну відповідальність.

29. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Питання про вступ до участі у справі третіх осіб вирішується ухвалою. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Залежно від вступу в процес у справі треті особи поділяються на два види:: треті особи, які заявляють самостійні вимоги; треті особи які не заявляють самостійних вимог. Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням під час розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являється у їхній справі. Ця характеристика третіх осіб є визначальною.

Ознаками третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги є: 1) що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) що вони вступають у процес, який вже порушено сторонами; 3) що їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; 4) що вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; 5) що вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку. Отже, ще точніше можна прокоментувати положення ч. 1 ст. 53 цього Кодексу, що третіми особами називаються суб'єкти адміністративних проце-суальних правовідносин, які залучаються до порушеної сторонами адміністративної справи в адміністративному суді для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Як вже зазначалося, і до цієї частини статті має пряме відношення те, що як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду справи судом, Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть уплинути наслідки розгляду судом справи між сторонами. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в тому, що в процесі треті особи спрямовують на запобігання присудженого адміністративним судом об'єкта матеріального спору заявника чи залишення його за відповідачем або виступають проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагаються, щоб адміністративний суд постановив таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або зміною їх на свою користь. Залежно від вступу в процес у справі треті особи поділяються на два види:: треті особи, які заявляють самостійні вимоги; треті особи які не заявляють самостійних вимог. Отже, стосовно ч. 1 цієї статті слід зупинитися на першому виді третьої особи. Ці приписи закону свідчать про те, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є спеціальними суб'єктами адміністративного позовного провадження. Вони вступають у справу згідно з принципом диспозитивності з власної ініціативи на будь-якій стадії адміністративного процесу в суді першої інстанції, тобто до закінчення судового розгляду (до постановлення судового рішення) в уже розпочатий адміністративний процес між сторонами - позивачем та відповідачем для захисту своїх особистих прав та інтересів, тобто ці особи не можуть притягуватися або залучатися до розгляду адміністративної справи без їхньої ініціативи.

Третіми особами є учасники адміністративного процесу, які, як вже зазначалося, вступають у вже порушену в суді адміністративну справу між сторонами для захисту особистих прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Слід зазначити, що треті особи завжди мають відповідний юридичний інтерес в результатах розгляду конкретної адміністративної справи судом. Звісно, що таке їхнє становище пов'язано з тим, що рішення, прийняте адміністративним судом у конкретній справі, може вплинути на правове становище зазначених осіб. Крім того, відповідне положення третіх осіб у справі також обумовлене тим, що вони завжди прагнуть досягти того, щоб суд постановляв таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існуючих між ними і сторонами правовідносинами, або зміною таких правовідносин на свою користь. Пред'являючи позов, третя особа повинна дотримуватися закону щодо змісту та форми позовної заяви, яка повинна бути оплачена державним митом та відповідати іншим вимогам, встановле-ним чинним Кодексом адміністративного судочинства України. Вимоги третьої особи не можуть пред'являтися одночасно з вимогою позивача, вони є відносно самостійними, оскільки пред'являються на базі первісного позову, тобто позову, пред'явленого першим позивачем. Третя особа із самостійними вимогами залучається до адміністративної справи за своєю ініціативою шляхом пред'явлення заяви, але до кого вона може бути пред'явлена, в законі не зазначено. На практиці такі треті особи заявляють вимоги як до позивача, так і до обох сторін одночасно. Така практика є правильною. Процесуальною формою втілення самостійної вимоги третьої особи є заява, в якій поряд з іншими, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України реквізитами, необхідно викласти обставини, що обґрунтовують її вимоги на предмет спору між сторонами. Цим самим підтверджується зв'язок між вимогою третьої особи і спірними правовідносинами сторін. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предметспору, мають права позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог напредмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Підставами вступу або залучення цих третіх осіб до процесу в конкретній адміністративній справі є: 1) те, що рішення між сторонами може вплинути на права та інтереси третьої особи; 2) мета захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин; 3) процесуальний зв'язок третьої особи з однією із сторін адміністративної справи, в яку вона вступає. Виступаючи на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиєму боці вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред'явлений зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів. Крім того, необхідно зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Проте позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити свій статус на відповідача у справі. Зокрема це може бути, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, відповідно до означеної частиною статті можуть вступити в справу за своєю ініціативою відповідно до зазначених підстав. Крім того, такі особи можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням осіб, як і беруть участь у справі. Також треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову, можуть бути залучені до участі у справі з ініціативи суду. Формальний зміст клопотання про залучення третьої особи до участі у справі, яка не заявляє самостійних вимог, не встановлює чітких критеріїв щодо його оформлення, проте в ньому необхідно зазначити такі відомості: ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, вона має бути залучена до участі у справі. Крім того, третя особа без самостійних вимог може зазначатися в позовній заяві після відповідача. Клопотання щодо залучення третьої особи без самостійних юг може бути усним і письмовим. Суд не тільки повідомляє третю особу про справу і надсилає їй копію позовної заяви, де зазначається третя особа. У матеріалах, що надсилаються третій особі, повинні бути положення, де роз'ясняються її права. З принципом диспозитивності третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися із заявою про свою участь у справі. В тому випадку, коли особи, які беруть участь у справі, заперечують залучення чи допуск третьої особи до участі в справі, то фактично вони заперечують ті охоронювані законом права і інтереси, які мала захищати третя особа.Вступаючи в адміністративний процес у конкретній адміністративній справі, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не подають адміністративного позову. Вони можуть взяти участь у процесі в будь-який час до закінчення судового розгляду, як це зазначається в ч.2 ст 53 цього Кодексу. Вступ третіх осіб, які не заявляють (остійних вимог на предмет спору, не створює підстав, за яких наслідком може бути розгляд адміністративної справи спочатку, тобто така справа не зупиняється провадженням. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають права та обов'язки, визначені у статті 49 цьогоКодексу.

30. Адміністративна процесуальна правосуб'єктність-здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями,особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим,органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовимиособами, підприємствами, установами, організаціями (юридичнимиособами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративніпроцесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати веденнясправи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративніпроцесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність),належить органам державної влади, іншим державним органам, органамвлади Автономної Республіки Крим, органам місцевогосамоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам,установам, організаціям (юридичним особам).

наявність адміністративно-процесуальної правосуб'єктності є найважливішою властивістю (ознакою) учасники адміністративного процесу і, як наслідок, зазначеного становища, однією з передумов виникнення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства у конкретній справі. В аспекті сформульованих положень та з огляду на аналіз приписів ст. 48 цього Кодексу можна констатувати, що адміністративна проце­суальна правосуб'єктність - це категорія, що містить адміністративну процесуальну правоздатність та адміністративну процесуальну дієздатність. Для характеристики осіб, які беруть участь у справі, важливою є категорія адміністративної процесуальної правосуб'єктності. Така правосуб'єктність поєднує здатність особи мати процесуальні права і обов'язки в адміністративному судочинстві, тобто мати адміністративну процесуальну правоздатність і здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові, тобто мати адміністративну процесуальну дієздатність. Важливо звернути увагу на те, що фізичні особи завжди мають. адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати спін процесуальні права та обов'язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси фізичних осіб, визнаних судом недієздатними, як сторони чи третьої особи представляють у суді їхні законні представники (батьки, опікуни, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом). Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністративного суду та брати участь в адміністративному процесі. До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права та обов'язки у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Це, наприклад, спори з приводу одержання паспорта громадянина України, реєстрації зміни імені, притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного проступку (учасниками відповідних правовідносин можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку), спори з приводу легалізації молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути фізичні особи, які досягли 15-річного віку). На відміну від фізичних осіб, органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи) завжди наділені одночасно адміністративною процесуальною правоздатністю та дієздатністю. Проте суттєвим є той факт, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність цих органів в адміністративному процесі не залежить від того, є вони юридичними особами чи ні. Звертаємо увагу на те, що адміністративна процесуальна правоздатність виникає у громадян з моменту їхнього народження і припиняється після смерті фізичної особи. В юридичних осіб вона виникає з моменту їхнього створення та припиняється їхня ліквідацією. Слід зазначити, що для участі в адміністративному процесі, крім загальної адміністративної процесуальної правоздатності, необхідно мати також конкретну адміністративну процесуальну правоздатність, тобто правоздатність у конкретній справі. в окремих випадках, адміністративною процесуальною Правоздатністю, крім зазначених органів та осіб, наділені й інші суб'єкти правовідносин. Це, наприклад, блок партій, блок місцевих Організацій партій, ініціативна група референдуму, громадська Організація (яка може й не мати статусу юридичної особи). Ці суб'єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути.учасниками правовідносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдумів. Під адміністративною процесуальною дієздатністю необхідно розуміти здатність особи здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові. В цьому контексті слід зазначити, що до суб'єкті» адміністративної процесуальної дієздатності ч. 2 ст. 48 цього Кодексу належать: 1) фізичні особи, які досягли повноліття і не визнані судом дієздатними; 2) фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Отже, адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними; 3) які до досягнення повноліття можуть брати участь у публічно-правових самостійно відповідно до чинного законодавства України (це, наприклад, можуть бути справи, в яких позивачем є неповнолітній, а відповідачем Навчальний заклад, який відмовив неповнолітньому в прийнятті до Цього закладу; спори з приводу одержання паспорта громадянина України; спори щодо реєстраційних змін імені; спори щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного порушення). В приводу трьох останніх спорів учасниками відповідних правовідносин можуть бути фізичні особи, які досягли шістнадцятирічного віку. Спори з приводу легалізації молодіжних та дитячих громадських організацій (засновниками таких організацій можуть бути особи п'ятнадцятирічного віку). Відповідно до ч. З ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зокрема доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого само­врядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Це означає, що органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної [Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, підприємства, установи, організації (юридичні особи) завжди наділені адміністративною процесуальною дієздатністю.

Адміністративна процесуальна правосуб'єктність цих органів в адміністративному процесі не залежить від того, є вони юридичними особами чи ні. В окремих випадках адміністративною процесуальною право-суб»єктністю, крім зазначених органів та осіб, наділені й інші суб'єкти правовідносин. Це, наприклад, блок партій, блок місцевих організацій партій, ініціативна група референдуму, громадська організація (яки може й не мати статусу юридичної особи). Ці суб'єкти відповідно до законів про вибори та референдуми можуть бути учасниками право відносин, пов'язаних з процесом виборів чи референдуму. Тому відповідно до статей 172, 174 і 175 Кодексу адміністративного судочинства України вони можуть бути й учасниками адміністративного процесу, тобто звертатися з адміністративним позовом, бути відповідачем тощо, а отже, вони також наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю і, зокрема, адміністративного процесуальною дієздатністю. У справах про тимчасову заборону окремих видів або всієї діяльності, примусового розпуску об'єднання громадян відповідачами поряд з іншими об'єднаннями громадян можуть бути громадські організації, які легалізовані у спосіб повідомлення про їх заснування. Такі громадські організації відповідно до ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. не мають статусу юридичної особи, але у цих справах повинні вважатися процесуально дієздатними.

Date: 2015-07-27; view: 732; Нарушение авторских прав