Загальне визначення юридичної техніки правотворчості

Історія виникнення законів надає безліч прикладів досконалого правового регулювання суспільних відносин. Хоча трапляються й непоодинокі факти, які свідчать про протилежне. Проте загальна тенденція розвитку законодавства це, в першу чергу, розвиток законодавчої техніки, від якої значною мірою залежить ефективність дії закону.

У правотворчій сфері українська історія має свої правові джерела, значення яких поза межами історичного часу. Це статті Богдана Хмельницького, перша в Європі Конституція Пилипа Орлика (1710 p.), Універсали та Конституція УНР (1917- 1918 pp.), Конституції, Кодекси, звід законів УРСР та інші акти - вітчизняне надбання, наша спадщина.

Слід одночасно підкреслити, що в Україні нині створена власна правова база, яка складає десятки тисяч нормативно-правових актів. При цьому досить впливовим виявився той фактор, що вітчизняні нормотворці, особливо у перші роки незалежності держави, не мали необхідного досвіду творення законодавства потрібного для перехідного періоду, для створення політичної, економічної, соціальної і правової системи, орієнтованої на ринкові відносини. Більшість законодавчих актів перших років незалежності мали декларативний, узагальнений характер. Тому широка відомча нормотворчість стала закономірним явищем [7, c. 217].

Проблеми кадрового забезпечення правотворчої сфери відчутні й сьогодні. Навіть різке зростання кількості підготовлених юристів не змінило технократичності нормотворення, оскільки правові засади не отримали відповідного поширення серед навчальних закладів. Жоден навчальний заклад не навчає майбутніх юристів правовим засадам нормотворчості. Хоча на практиці цією діяльністю переймається чимало службових осіб, і в першу чергу юристи. Можливо тому наша законодавча база характеризується суперечливістю, неузгодженістю численних актів і норм, розібратися в багатьох правових приписах важко не лише пересічному громадянину, а й досвідченому юристу.

В юридичній літературі щодо характеристики правотворчості існує різноманітна термінологія - «правотворча техніка», «законодавча техніка», «юридична техніка», «нормопроектна техніка», «техніко-юридичне оформлення» тощо.

У сучасній лексиці термін «техніка» вживається у декількох значеннях. Одне з них - це сукупність прийомів, навичок, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві. Інакше кажучи, «техніка» в цьому розумінні - це набір засобів або прийомів, оперування певними властивостями, навичками; професійне вміння, врешті-решт це - майстерність. Правові засоби мають місце у будь-якому законі. Аналітична юриспруденція нам підказує, що правові засоби можуть бути предметом певних операцій або комбінацій «первісних елементів правової матерії». Відомий російський юрист С. Алексеев стверджує, що правові засоби як елементи матерії права кожного разу на різноманітних ділянках юридичної догми проявляють себе як позитивні зобов'язання, заборони, дозволи («обязывания, запрещения, дозволения»). Більше того, він стверджує, що ні норми права, ні правові відносини, ні елементи юридичної техніки не можна підводити під вказані правові засоби. Вони (ці засоби) мають відношення до глибинних рівнів правової матерії, які так чи інакше складаються у різні юридичні класифікації, різні типи регулювання. Тому не можна міркувати про те, що юридична техніка є чимось стороннім, побічним по відношенню до права, до закону. Чим вищим є рівень правового регулювання, тим вищим має бути технічний рівень творення правових актів [12, c. 21].

Юридичну техніку можна визначити як систему юридичних засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Отже, вона, на нашу думку, включає два взаємопов'язаних процеси - процес створення правових актів, та - систематизації нормативно-правових актів. До юридичної техніки, зокрема, належать: офіційна законодавча термінологія, законодавчі конструкції (ідеальні моделі регулювання, схеми правовідносин та інших юридичних явищ, за допомогою яких законодавець створює нормативно-правові приписи), законодавчі презумпції, юридичні фікції, юридична стилістика (спеціально вироблені для складання законодавчих актів мовні засоби виразу велінь законодавця), засоби офіційного документального оформлення закону (способи його побудови, реквізити тощо). Вказані та інші засоби і прийоми юридичної правотворчої техніки мають на меті забезпечення, насамперед, точність і визначеність норм права, наукових відносин, правомірних інтересів. По-друге, вони спрямовані на досягнення доступності й ефективності законодавчих актів. Усі ці питання мали б бути відображені у законах України «Про нормотворчу діяльність» та «Про єдиний класифікатор нормативно-правових актів», проекти яких за різною назвою вже досить довгий час узгоджуються в інстанціях.

Поряд з поняттям «юридична техніка» широкого вжитку в теорії і практиці набуло поняття «правотворча техніка», зміст якого визначає система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Поняття «правотворча техніка» є спорідненим поняттю «юридична техніка». Воно містить у собі методики роботи над текстами усіх нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки нормотворця у статтях (пунктах) юридичних актів, вибір доцільної структури кожного з них, термінологію та мову, способи оформлення змін, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Правотворча техніка, зокрема, забезпечує юридичну досконалість нормативних документів [15, c. 117].

Отже, зрозумілість, точність і стислість мови закону (іншого акту) створюють сприятливі умови для однакового його розуміння і тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування. Неухильне дотримання вимог юридичної техніки щодо логіки, стилю і мови закону буде сприяти його удосконалюванню і поліпшенню практики реалізації, зміцненню режиму правопорядку у країні.