Розділ 1. Теоретичні основи поняття правотворчого процесу

Вступ

Актуальність теми. Розвиток законодавчої бази в Україні сьогодні пов’язаний із трансформацією суспільства та ускладненням суспільних відносин, що вимагає вироблення адекватного ефективного механізму реалізації правових норм, які вміщені в змісті правових приписів. Одним із шляхів удосконалення механізму правореалізації та правозастосування є вироблення єдиних науково обґрунтованих юридико-технічних правил, прийомів, способів та засобів побудови актів правозастосування. Практика правозастосування – це, насамперед, механізм індивідуалізації вимог щодо тих або інших обставин чи суб’єктів. Відповідно, особливої актуальності та практичної значущості набуває необхідність вироблення ефективних юридико-технічних засобів трансформації вимог правових норм у зміст актів правозастосування з метою якнайповнішого втілення вимог правотворця у життєдіяльність суспільства для досягнення відповідного соціального ефекту.

Від високого рівня юридико-технічної досконалості як нормативно-правових актів, так і актів правозастосування, залежить ефективність регулювання суспільних відносин. Саме юридична техніка є тим інститутом, що надає змогу не лише сформулювати зміст юридичного документа, а й забезпечити адекватне усвідомлення суб’єктами змісту правової вимоги, можливість коригування тих або інших правовідносини у відповідності до вимог правової норми. Враховуючи вказане, можна зауважити, що інститут юридичної техніки актів правозастосування є засобом формалізації документа з метою адекватного закріплення волі суб’єкта правозастосування та доведення її змісту до свідомості особи, на яку поширюється дія цього акту.

В умовах інтенсифікації розвитку державотворчих та правотворчих процесів в Україні, що обумовлено як внутрішніми факторами становлення правової держави, громадянського суспільства, так і зовнішніми, змістом яких є поширення загальних процесів міжнародної інтеграції, уніфікації та гармонізації правового регулювання, наукові дослідження різноманітних аспектів реалізації норм права набувають особливої актуальності та практичної значущості.

Інститут юридичної техніки має тривалу історію свого наукового дослідження, що характеризується значною сукупністю досить різновекторних поглядів науковців на проблему сутності, природи, змісту й різновидів вказаного явища. Різноманітним аспектам юридичної техніки присвятили свої роботи такі відомі правознавці як Н. Д. Абдуллаєв, С. С. Алексєєв, С. О. Боголюбов, Л. М. Бойко, І. Л. Брауде, М. О. Голодний, Б. В. Дрейшев, В. П. Казимирчук, Д. А. Керімов, Д. А. Ковачев, Г. В. Коміанський, В. В. Максимов, А. Нашиц, А. С. Піголкін, С. В. Поленіна, Ю. Д. Рудкін, В. М. Сирих, Ю. О. Тихомиров, Р. О. Халфіна, Ю. С. Шемшученко, І. О. Биля, С. Д. Гусарєв, Ж. О. Дзейко, Р. А. Калюжний, М. С. Кельман, М. І. Козюбра, A. M. Колодій, О. Л. Копиленко, С. Л. Лисенков, С. П. Кравченко, О. Р. Михайленко, О. Г. Мурашин, О. Ф. Скакун, О. В. Фандалюк та інші.

Метою дослідження є виявлення та вивчення специфіки й самостійності юридичної техніки актів правозастосування, конкретизація поняття юридичної техніки як багатоаспектної категорії та надання пропозицій стосовно вдосконалення юридико-технічної будови актів правозастосування.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні засади юридико-технічної будови актів правозастосування.

Предметом дослідження є юридична техніка актів правозастосування у забезпеченні ефективної реалізації права.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи поняття правотворчого процесу