таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Банківська таємниця відповідно до ст. 30 Звкону України “Про інформацію” належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Банківською таємницею вважають інформацію щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Правова охорона банківської таємниці закріплена також Цивільним кодексом України (ст. 1076), Законом України “Про Національний банк України” та іншими актами законодавства.

Цивільним проіесуальним кодексом 2004 року встановлено, що розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо фізичних і юридичних осіб, потребує звернення до суду. Отже, в окремих випадках інформація, що містить банківську таємницю, може бути розголошена у встановленому законом порядку.

Предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб’єкта з клопотанням про надання уповноваження банку щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок та вирішення цієї категорії справ судом визначений статтями 287-290 ЦПК, ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Право назвернення до суду з заявою мають органи і особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську таємницю. Відповідно до ст. 62 Закону України”Про банки і банківську діяльність” таким правом наділені органи прокуратури (ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”), Служби безпеки України (ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України”Про міліцію”), Антимонопольного комітету (ст. 22-1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”), Державної податкової служби (ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (ст. 5 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”), органи державної виконавчої служби, інші органи, визначені законом. Заінтересованими особами виступають банки та інші фінансово-кредитні установи (носії банківської таємниці) та фізичні чи юридичні особи (володільці рахунків.

Заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка є банківською таємницею (ст. 287 ЦПК).

Форма і зміст заяви визначена статтями 119 і 288 ЦПК. У заяві має бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, ім’я представника заявника, якщо заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обгрунтування необхідності та обставини за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю та мету її використання.

Заява розглядається у п’ятиденний строк з дня її надходження у закритому судовому засіданні, про час і місце якого повідомляються заявник, особа, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, а також банк. Участь у судовому засіданні заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, їх представників та представника банку визнана частиною 2 ст. 289 ЦПК факультативною, тому їх неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду справи. Але суд може визнати участь у судовому засіданні зазначених осіб обов’язковою, відкласти розгляд справи, надіслати повторне повідомлення про виклик у судове засідання, застосувати за неявку відповідні санкції відповідальності.

Встановивши в процесі розгляду справи, що заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, грунтується на спорі про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам їх право подати позов на загальних підставах для розгляду справи у порядку позовного провадження (ч. 3 ст. 289 ЦПК).

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про задоволення заяви про розкриття банком інформації або про відмову у задоволенні заяви. Рішення про відмову у задоволенні заяви суд ухвалює, якщо буде встановлено, що заявник вимагає розкрити банківську таємницю щодо фізичної або юридичної особи без підстав та повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 290 ЦПК). Суд ухвалює рішення про задоволення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної або фізичної особи за наявності для цього підстав і повноважень, встановлених законом.

Рішення суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичної або фізичної особи, має відповідати вимогам ст. 290 ЦПК. У ньому зазначаються: ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, якщо інформація надається представникові; ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або знаходження цієї особи; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляціного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання (ч. 3 ст. 290 ЦПК).

[1]Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – С. 450.

[2]Цивільнийпроцес: Навчальнийпосібник / За ред. Ю.В.Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – С. 212-213.

[3]Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – С. 458.