Встановлення фактів, що мають юридичне значення

З наявністю або відсутністю юридичних фактів пов’язується можливість виникнення, зміни або припинення суб’єктивних (майнових чи особистих немайнових) цивільних прав. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значененя, може бути підтверджений відповідним документом у зв’язку з його втратою, знищенням тощо. Тому закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Порядок судочинства в цих справах урегульований статтями 256-259 ЦПК.

Справа про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого провадження при наявності наступних умов:

1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян;

2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Перелік юридичних фактів, що встановлюються у судовому порядку, наводиться у ст. 256 ЦПК і не є вичерпним;

3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до цього він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому було відмовлено у цьому, а також зазначає причини відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

4) встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, що відноситься до юрисдикції суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов’язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК).

Відповідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання рднією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визнано іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК). Суд може встановлювати факти визнання батьківства, володіння будинком на праві власності, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов’язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород та ін. Також не встановлюються судом факти належності особі документів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Проте суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв’язку з пораненням, повідомлень військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення без вісти певних осіб у зв’язку з обставинами воєнного часу, також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншого документа про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу [2].

Факту родинних відносин між фізичними особами встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. В заяві можна просити про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника. Так, можливе встановлення факту походження особи від батьків, які перебували в шлюбі, що не може бути підтверджений відповідними документами, а органи РАЦС відмовилися відновити необхідний запис. В порядку окремого провадження не може встановлюватися факт родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” від 31 березня 1995 р. № 5).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, з урахуванням обставин, передбачених ст. 130 СК. Суд також розглядає справи про визнання материнства та про встановлення факту материнства (ст. 131, 132 СК). У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, якщо така мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану відповідні записи не збереглися і особі було відмовлено поновити ці записи.

Встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад та іншими організаціями чи у разі відмови у його видачі, а також у разі видачі документа, яким не підтверджується факт перебування на утриманні.

Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Виникнення спадкоємних прав можливе за умови, якщо утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього не менш як п’ять років до його смерті (ч. 2 ст. 1265 ЦК).

Право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов’язане ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до Закону України “Про охорону праці” (у редакції Закону України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ із змінами) справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються у порядку окремого провадження. Питання, пов’язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо у разі каліцтва у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку (ст. 22 Закону № 229-ІУ).

Встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. У судовому порядку встановлюється не факт шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, а його реєстрація в актових книгах, якщо в органах РАЦС не збереглися відповідні записи і ці органи відмовилися їх поновити, або записи можуть бути поновлені лише на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу РАЦС, де знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім’ї, законні представники, спадкоємці тощо. У заяві не зазначається мета встановлення певного факту реєстрації, оскільки факт реєстрації є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин.

Встановлення факту проживанняоднієюсім’єючоловіка та жінки без шлюбу, якщо цей факт викликаєюридичнезначення.На вимогузаявника судом водночасзівстановленнямцього факту може бути встановлений факт перебуваннязаявника на утриманніпомерлого або того, хто пропав безвісти[3].

Встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Такі справи в судах виникають внаслідок помилок у документах, тому суд повинен переконатися, що документ належить саме заявнику і що організація, яка видала даний документ, не має можливості внести необхідні виправлення. При цьому суд не може встановлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різному іменованих у різних документах.

При розгляді справи про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження чи паспорті, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про належність йому документа. Виправлення в документах можуть вносити тільки органи, що їх видали.

Встановлення факту смерті особи. У судовому порядку можливе встановлення факту смерті особи у певний час при відмові органу РАЦС зареєструвати факт смерті. Встановлення факту смерті слід відрізняти від справ про оголошення громадянина померлим і від справ про встановлення факту реєстрації смерті. Встановлення факту смерті проводиться на підставі обставин, які свідчать про те, що громадянин за певних умов помер, але органи РАЦС відмовилися зробити реєстрацію факту смерті. Отже, підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.

В порядку окремого провадження допускаються також встановлення і незазначених фактів за умови, що вони є юридичними і чинним законодавством не передбачено інший (несудовий) порядок їх встановлення (факт батьківства у разі смерті передбачуваного батька; реєстрації батьківства; прийняття спадщини і місця відкриття спадщини; володіння будівлею на праві приватної власності тощо).

Письмова заява про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинна відповідати загальним вимогам, встановленим ст. 119 ЦПК щодо змісту і форми позовної заяви, а також спеціальним вимогам, які передбачені ст. 258 ЦПК. У заяві має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, які підтверджують викладені у ній обставини і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем проживання заявника (ст. 157 ЦПК). При прийнятті заяви суд перевіряє її відповідність вимогам статей 119 і 258 ЦПК. Порушення цих норм тягне застосування судом санкцій, передбачених ст. 121 ЦПК (постановлення ухвал про залишення заяви без руху, про повернення заяви). Суддя також може постановити ухвалу про відмову в прийнятті заяви на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; у разі якщо справу було порушено, суд закриває провадження у ній на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК. Суддя відмовляє у прийнятті заяви також у випадку, якщо заявник не звертався до органу, який за законом повинен був вирішити питання про можливість видачі необхідного документа чи відновлення втраченого документа, а якщо справу було порушено, то залишає заяву без розгляду. Аналогічні наслідки настають, якщо судом буде виявлено, що встановлення факту пов’язане з вирішенням спору про право (ч. 6 ст. 235 ЦПК).

Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до статей 127-156 ЦПК, а судовий розгляд – у порядку, передбаченому статтями 157-196 ЦПК, з викликом та участю заявників та заінтересованих осіб.

Рішення суду, ухвалене у справі, має відповідати вимогам статей 213-218, 259 ЦПК. У рішенні повинно бути зазначено відомості про факт, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Після набранням рішенням законної сили воно згідно зі ст. 14 ЦПК стає обов’язковим для органів, які реєструють факти, що мають юридичне значення, або оформлюють права, які виникають у зв’язку з встановленим судом фактом.

Date: 2015-07-27; view: 928; Нарушение авторских прав