Оголошення її померлою

Фізична особа може бути в судовому порядку визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року за місцем її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ч. 1 ст. 43 ЦК). При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а при неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК).

Фізична особа може бути в судовому порядку оголошена померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними подіями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкрнетних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. 1, 2 ст. 46 ЦПК).

Судове визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (зміна її юридичного статусу) викликане необхідністю захисту інтересів інших осіб (громадян і організацій), які перебувають з цією особою у певних юридичних відносинах і для яких її тривала відсутність є перешкодою в здійсненні своїх суб’єктивних цивільних прав.

Статті 246-250 ЦПК врегульовують процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, про оголошення фізичної особи померлою, про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою визначена за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК, ст. 29 ЦК).

Справа у суді відкривається заявником, яким може бути особа, яка має цивільно-правову заінтересованість у зміні правового статусу фізичної особи (ст. 4 ЦПК). Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб’єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину, у разі тривалої відсутності громадянина, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи – про його майно). Провадження у справі може бути відкрито за ініціативою органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК).

На відкриття провадження у справі подається заява, яка має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Заява подається у письмовій формі і має містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обгрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із зазначенням дати подання заяви. Обов’язково зазначається: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК).

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду з’ясовує осіб (родичів, співробітників та ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо особи, місцеперебування якої невідоме.

Суддя повинен визначити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з’ясувати їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв’язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дітям.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (ст. 248 ЦПК). Дії, спрямовані на опіку над майном, вчинюються згідно зі ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Законом України “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні судом у складі одного судді і двох народних засідателів з участю заявника та заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя. За наслідками розгляду справи ухвалюється рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (ч. 1 ст. 249, ч. 4 ст. 234 ЦПК).

У резолютивній частині рішення зазначаються відомості про особу, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, а також початок безвісної відсутності або день смерті фізичної особи. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані останні відомості про нього, а за неможливості встановити цей місяць – 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК). Фізична особа вважається померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. 3 ст. 46 ЦК).

Після набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ч. 2 ст. 249 ЦПК).

Визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою у певній мірі має умовний характер. Тому рішення суду скасовується, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою, з’явилась або якщо одержано відомості про місце її перебування. Рішення скасовується судом, що його ухвалив, або судом за місцем перебування цієї особи (ст. 45, ч. 1 ст. 48 ЦК, ст. 250 ЦПК). Заяву про скасування рішення про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою може бути подано самою особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Розгляд справи відбувається за участю фізичної особи, заявника та заінтересованих осіб. Слід при цьому зазначити, що суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим [1].

Копія рішення суду, після набрання рішенням законної сили, надсилається відповідному органу реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також нотаріусу для зняття заборони відчуження на нерухоме майно (ст. 47 ЦК, ч. 2 ст. 250 ЦПК).