Мозкова речовина

Утворена невеликою кількістю малих, середніх та великих Т-лімфоцитів і Т-лімфобластів, які оточені епітеліоретикулоцитами та макрофагами. Т-лімфоцити мозкової речовини можуть виходити у периферійній кровообіг і повертатися назад в тимус. У середній частині мозкової речовини розташовані тільця Гассаля — концентричні нашарування епітеліоретикулоцитів, що є характерною морфологічною ознакою тимуса. На гістологічних препаратах тільця забарвлюються оксифільно. Кількість тілець Гассаля у людини збільшується до періоду статевого дозрівання, потім їх кількість зменшується. Функція тілець остаточно не встановлена.

23. Наднирко́ва за́лоза, наднирник (лат. gl. suprarenalis) — парна ендокринна залоза у людини, а також у хребетних тварин. Ця залоза грає важливу роль в регуляції обміну речовин і адаптації організму до несприятливих (тобто стресових) умов.

Складна і різноманітна: вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м'язів, стан імунітету.Глюкокортикоїди впливають на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні органи, мають протизапальну дію. Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну. У корі надниркових залоз синтезуються гормони під загальною назвою кортикостероїди, їх близько 40 видів. Серед широко використовуваних у медицині відомі кортизон і гідрокортизон. Вони регулюють обмін вуглеводів, перешкоджають розвитку запалення. При нестачі цих гормонів виникає бронзова хвороба, за якої шкіра набуває бронзового кольору. Крім того, людина худне, втрачає працездатність через розлади нервовом'язової системи. Гормони кіркової речовиникортикостероїди (глюко- і мінералокортикоїди) синтезуються у мітохондріях секреторних клітин з холестерину. Різноманітний вплив кортикостероїдів на всі види обміну речовин, судинний тонус, імунітет та інше робить кіркову речовину наднирників найважливішою ділянкою життєзабезпечення людини в звичайних умовах і в умовах адаптації до різноманітних стресів. У клубочковій зоні кіркової речовини синтезується альдостерон — основний мінералокортикоїд, що бере участь у регуляції водно-сольового обміну. У пучковій зоні синтезується переважно кортизол — глюкокортикоїд, що впливає на білковий, жировий і вуглеводний обмін і на обмін нуклеїнових кислот, і кортикостерон, що володіє властивостями глюко- і мінералокортикоїда. У сітчастій зоні утворяться статеві гормони, головним чином андрогени. Синтез кортикостероїдів, насамперед глюкокортикостероїдів, регулюються адренокортикотропним гормоном. У глибині наднирника знаходиться мозкова речовина. Залозисті клітини мозкової речовини одержали назву хромафінних, або феохромних, тому що вибіркового забарвлюються солями хрому в жовто-бурий колір. Крім залозистих клітин у мозковій речовині наднирника багато нервових волокон і нервових клітин. Скупчення хромафинних нервових клітин, так званих параганглії, виявляють також по ходу легеневого стовбура і висхідної частини аорти, у середостенії знаходиться поперековий аортальний параганглій та інші. Хромафинні клітини секретують три гормони (адреналін, норадреналін і дофамін), об'єднаних під загальною назвою катехоламіни. Біосинтетичними попередниками цих гормонів є амінокислота тирозин. Адреналін синтезується тільки в надниркових залозах; норадреналін і дофамін утворюються також у парагангліях і численних нейронах симпатичної нервової системи. Всі тканини, що продукують катехоламіни, складають адреналінову систему. Активність хромафинних клітин стимулюють різноманітні впливи навколишнього і внутрішнього середовища: емоції, артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія, фізичне навантаження, охолодження тощо.

24. Зовнішня секреція підшлункової залози полягає в періодичному виділення в дванадцятипалу кишку панкреатичного соку, який відіграє велику роль в процесах травлення. Панкреатичний сік (див.) містить наступні ферменти: амілазу (див.), ліпазу (див. Ферменти) і трипсин (див.). Секреція панкреатичного соку регулюється нервовими (блукаючий і симпатичний нерви), а також гуморальними механізмами. Секреція соку підшлункової залози пов'язана з прийомом їжі, причому роботами В. П. Павлова з співробітниками встановлено, що різна за складом їжа викликає виділення різноманітного за обсягом і змістом ферментів панкреатичного соку. Значним сокогінну дію мають овочеві відвари, вуглеводи, меншим - жири і незначним - білки.Найбільш сильним збудником секреторної діяльності підшлункової залози є соляна кислота шлункового соку, яка при надходженні в тонку кишку активує виділення клітинами слизової оболонки кишки особливих речовин - секретину (стимулює утворення рідкої частини секрету підшлункової залози) і панкреозіміна (впливає на вироблення ферментів панкреатичного соку). З лікарських речовин посилюють секрецію підшлункової залози пілокарпін, морфін, вітамін А, сульфат магнію, а гальмують секрецію гістамін і атропін.Внутрисекреторная функція полягає у виробленні підшлунковою залозою гормонів інсуліну і глюкагону, що грають велику роль у регулюванні вуглеводного та ліпідного обміну. Інсулін виробляється в бета-клітинах острівців Лангерганса. Під впливом його відбувається фіксація глікогену в печінці, поглинання тканинами цукру з крові і зменшення липемии.Глюкагон виробляється в альфа-клітинах острівців Лангерганса і діє на вміст цукру в крові протилежним, ніж інсулін, чином.Інша функція, яка приписується альфа-клітин,- це участь у виробленні липотропного речовини - липокаина, що перешкоджає жировому переродженню печінки. Підшлункова залоза (pancreas) - велика травна залоза, яка володіє змішаною функцією. Велика частина залози екзокринної, що виробляє секрет, який за вивідному протоку виділяється в просвіт дванадцятипалої кишки. В паренхімі П. ж. замуровані групи клітин, що виробляють гормони. Це ендокринна частина залози - острівці Лангерганса

25. Сім'яники, яєчка (лат. testiculi, грец. ὄρχις) — чоловічі парні статеві залози (гонади) самців, в яких утворюються сперматозоїди та статеві гормони[1].

У більшості видів ссавців (окрім однопрохідних, багатьох комахоїдних та неповнозубих, хоботних, даманів, сирен, ластоногих та китоподібних) розташовані у мошонці (м'язо-шкіряний мішечок). У деяких ссавців (окремі види гризунів) сім'яники опускаються у мошонку тільки у період розмноження, а потім знов підіймаються у черевну порожнину. Формуються у черевній порожнині плоду, але до моменту народження або одразу після нього опускаються у мошонку через паховий канал. Цим досягається зниження температури залоз, що необхідно для нормального розвитку сперматозоїдів.

Яєчка у мошонці відділені одне від одного перетинками з сполучної тканини, розміщені здебільшого на різному рівні та можуть відрізнятись за розмірами. У дорослого чоловіка довжина яєчка становить приблизно 3,8 см, ширина – 2,5 см, вага залежить від зросту та становить 12,5 — 25г. Яєчко складається з звивистих сім’яних канальців, в яких розвиваються сперматозоїди. Загальна довжина канальців — біля 70 см. Вони оточені перетинками з сполучної тканини, в яких розташовані скупчення клітин Лейдига. Ці клітини продукують чоловічі статеві гормони — андрогени, зокрема тестостерон. Ці гормони підтримують статеву систему чоловіків у функціональному стані, без них статеві органи не досягають повного розвитку. Крім того вони відповідають за формування вторинних статевих ознак. Функції яєчка знаходяться під контролем передньої долі гіпофіза.

26. Яєчники - це два сіро-рожевих мигдалеподібних органи, 3 см в довжину і близько 1 см в ширину кожен. Вони знаходяться в малому тазі - порожнини тіла, обмеженою тазовими кістками - і лежать з обох боків матки. Кожен яєчник підтримується на місці міцними, еластичними зв'язками. Прямо над кожним яєчником розташовуються схожі на пір'їнка отвори фаллопієвих труб, які ведуть в матку. Хоча вони знаходяться дуже близько один до одного, прямого зв'язку між яєчниками і отворами фаллопієвих труб немає. Яєчники дорослої жінки виглядають досить горбистими. Причину цього можна зрозуміти, якщо подивитися на їх внутрішню будову під мікроскопом. Яєчник покриває клітинна оболонка, яка називається зародковим епітелієм. Саме тут формуються яйцеклітини; можна побачити тисячі незрілих яйцеклітин, кожну у круглому мішечку або фолікулі (яєчниковий мішечок), гронами скупчилися біля краю яєчника. Ще більш помітні фолікули, що містять яйцеклітини в різних стадіях розвитку. Так як фолікули збільшуються по мірі дозрівання яйцеклітин, після виходу яйцеклітин вони утворюють характерні опуклості на поверхні яєчника. Центр яєчника складається з еластичної волокнистої тканини, яка служить опорою для містить фолікули зовнішньої оболонки.