Генсицький М.В., студент 21ЕК. Дударева М.А., к.ф.н., доцент, кафедра філософії і соціології

Дударева М.А., к.ф.н., доцент, кафедра філософії і соціології

У статті розглядаються поняття біологічного і соціального часу точки зору Августина Блаженного і В.І. Вернадського.

Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень. Поняття часу було актуальним у всі часи. Багато мислителів мали свої концепції і теорії з цього приводу. Давайте спробуємо розглянути поняття часу з точки зору Августина Блаженного і В.І. Вернадського. Чим зумовлений такий вибір? Августин Блаженний, який жив у 4 ст. н.е. і Вернадський, який творив у ХХ ст. Нам, як майбутнім екологам дуже близько поняття біологічного часу В.І. Вернадського. Але ми не можемо пройти повз поняття «соціального часу», яке введено Августином, бо воно допомагає усвідомити нам сенс буття.

Мета статті. Розкрити зміст основних понять та дати їх визначення для сучасної людини.

Матеріали дослідження: Перш, ніж почати розмову про час, необхідно нагадати собі поняття «буття». «Буття, як гранично загальна абстракція, об'єднує за ознакою існування самі різні явища, предмети і процеси: природні об'єкти, їх властивості, зв'язки і відносини, людські колективи і окремих людей, соціальні інститути та соціальні цінності, стану людської свідомості і т.д. Воно включає в себе все існуюче, - буття і є світ, до якого ми належимо [2].

Виділивши головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), неявно вважається, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднане деякою загальною основою. Разом з тим виникає питання: чи є щось об'єднуюче між собою самі ці сфери; інакше кажучи, чи можна говорити про єдність всього нескінченного розмаїття світу?

Ідея такої єдності призводить до уявлення про загальну основі всього існуючого, для позначення якої в філософії була вироблена категорія субстанції (від лат. Substantia - те, що лежить в основі). Субстанція позначає внутрішню єдність різноманіття конкретних речей, подій, явищ і процесів, за допомогою яких і через які вона й існує.

Вчення, що пояснювали єдність світу, виходячи з однієї субстанції, відносяться до філософії монізму. Але саме розуміння субстанції при цьому може бути принципово різним: в якості субстанції можна мислити як матеріальний початок, так і ідеальне (наприклад, абсолютна ідея у Гегеля та ін), а з середини XIX століття на роль такої субстанціональної основи світу все частіше стали висувати різні ірраціональні динамічні сили і реальності ("життєвий порив" А. Бергсона, "воля до влади" Ф. Ніцше та ін.). Монізму протистоять різні дуалістичні та плюралістичні концепції, (дуалізм Р. Декарта, монадологічний плюралізм Г. В. Лейбніца, плюралістична концепція прагматизму У. Джеймса та ін.).

Всі філософські концепції, що визнають важливість онтологічної проблематики (проблематики буття) і розробляють її з опорою на природничі науки, розглядають різноманіття буття під кутом зору його матеріальної єдності. З цієї точки зору світ, в якому ми живемо і частиною якого ми є, - це матеріальний світ. Він складається з різних предметів і процесів, які перетворюються одне в одного, виникають і зникають, відображаються в нашій свідомості, існуючи незалежно від нього. Хоча жоден з цих предметів, взятий сам по собі, не може бути ототожнений з матерією, але всі їх різноманіття, включаючи їх зв'язку, становить матеріальну дійсність. Свідомість же при такому підході розуміється як особлива властивість матерії, притаманне не всім тілам у Всесвіті, а тільки вищим формам її організації. Структурність, рух, простір і час постають як невід'ємні характеристики матерії, тобто такі її властивості, без яких матерія не існує. Разом з тим, самі ці властивості не можуть бути відокремлені від матерії. Таким чином, все різноманіття матеріалістичних концепцій явно тяжіє до моністичного погляду на світ, а в якості субстанції, тобто основи світу, в них виступає поняття матерії і часу» [2].

Для того, щоб перейти до аналізу категорії часу, розглянемо наступне. У ряді робіт сучасних авторів у відносинах між модусами часу розкриваються все нові і нові риси. Безперечний факт, згідно з яким різні модуси часу сприймаються за допомогою різних здібностей нашого розуму (пам'яті, досвіду та очікування), цілком логічно може призводити до думки про те, що у самих модусів є відмінності. У деяких концепціях ця відмінність, а саме розходження самих модусів часу, може розглядатися в тому чи іншому аспекті в залежності від того, які більш загальні, принципові проблеми є предметом аналізу у відповідній концепції. Так, наприклад, відомий сучасний вчений, творець однієї з теорій адаптологіі, Ю.А.Урманцев пише у своїх роботах про те, що детермінація справжнього минулим, як і майбутнього сьогоденням, носить односпрямований характер. Модус справжнього виконує різні функції, в залежності від того, в якій саме бінарної "зв'язці" він розглядається. У зв'язці сьогодення - минуле модус минулого виступає як акцептор, а модус теперішнього як сприймальники цього минулого. Минуле може впливати на сьогодення, але зворотного зв'язку, тобто впливу цього на минуле не може мати місця. У зв'язці «справжнє» - майбутнє даний виконує функцію своєрідного донора. Саме «справжнє» є ресурсом, базою для реалізації тих чи інших можливостей у майбутньому. Подібного роду трактування переконує, що уявлення про час як ресурси слід співвідносити перш за все з модусом справжнього, а не тільки з модусом майбутнього [3].

У більш загальному вигляді взаємозв'язок категорії часу з іншими категоріями, що мають безпосереднє відношення до змісту внутрішнього світу особистості, розкриється, коли ми звернемося до аналізу самої структури ментальності. Ментальність - це всеохоплююче психологічне середовище. В історичних і особливо в культурологічних дослідженнях при вивченні свідомості і поведінки людей минулого необхідно повинна розкриватися специфіка ментальних структур того чи іншого співтовариства. Ментальні структури являють собою свого роду центр, в якому фіксуються всі аспекти світогляду людської особистості. До ментальних структур відносяться сприйняття часу, простору, природи, смерті і потойбічного світу, віків людського життя, права, праці, власності, багатства, бідності, співвідношення природного і надприродного.

Аналіз структури ментальності переконує нас не тільки в тому, що сприйняття часу відкрито і безпосередньо включено в зміст категорії ментальності як її елемент, але і в тому, що роль категорії часу може бути виявлена опосередковано, через зміст інших категорій, які складають зміст поняття ментальності. Так, наприклад, коли мова йде про сприйняття людиною природи, то, безсумнівно, мається на увазі і сприйняття людиною природних ритмів; коли йдеться про ставлення людини до праці і багатству, то в прихованому вигляді тут можуть міститися і знання людини про роль економії часу для плеканні багатств суспільства в умовах високого ступеня усуспільнення праці і т. д. [4].

Поява живої природи також було пов'язано з формуванням специфічного типу її просторово-часової організації. Виникає особливий, біологічний простір-час, як би вписане у зовнішній по відношенню до нього простір-час неживої природи. Особливості біологічних просторово-часових структур проявляються на різних рівнях організації живого. Просторову організацію живих молекул характеризує асиметрія «лівого» і «правого» в угрупованнях атомів. Більшість органічних молекул може існувати в двох формах, які відрізняються просторовою орієнтацією одних і тих же угруповань атомів, причому формі з "правобічної" угрупованням відповідає дзеркальна їй «лівостороння» форма. Що ж стосується живих систем, то в складових їх молекулах є тільки "лівосторонні" форми.

Хоча ця особливість просторових характеристик живих систем відома вже давно, вона не отримала поки загальноприйнятого пояснення. Ще Л. Пастер вважав, що асиметрія є результатом дії якихось зовнішніх природних факторів, до яких пристосовувалася життя. Нерівність правизни і лівизни проявляється не тільки на молекулярному рівні, але і на рівні організмів, висловлюючись в їх будові й динаміці. Існує не тільки симетрія, але й асиметрія в будові органів, в композиції частин тіла складних організмів. Таке поєднання симетрії і асиметрії забезпечує активно-пристосувальні реакції організмів, різноманітність рухів і функцій, необхідний для їх виживання.

В. І. Вернадський, відзначаючи цю особливість просторової організації живого, підкреслював принципово неевклідовий характер просторової асиметрії, властивої живим організмам. Для тривимірного Евклідова простору макросвіту, в яке вписується живий організм, "праве" і "ліве" тотожні. Відсутність цієї тотожності, різкий прояв лівизни в організації живого Вернадський оцінював як свідчення особливостей біологічного простору. Він висував гіпотезу, згідно з якою біосферу слід розглядати як складну композицію різних неевклідових просторів організмів і локальних евклідовому просторів неорганічних об'єктів, з якими взаємодіють ці організми.

Жива матерія має специфіку не тільки просторової, але і тимчасової організації. Пристосувальна активність організмів багато в чому пов'язана з формуванням в процесі еволюції всередині них своєрідних моделей часової організації зовнішніх процесів. Такі моделі є вже відомими нам біологічним годинником. «Цокання» таких годин означає запуск і відключення всередині організму ланцюгів хімічних реакцій, які забезпечують його пристосування до певного ритмічного чергування факторів зовнішнього середовища, пов'язаному зі зміною дня і ночі, пір року і т.д. Система таких хімічних реакцій передбачає настання певних станів зовнішнього середовища, забезпечує готовність організму до доцільного функціонування в умовах, які повинні з певною ймовірністю наступити в майбутньому. У внутрішньому часі організму, в ритмах його біологічного годинника зовнішній час як би стискається, а потім відбувається активне перенесення на майбутнє цих «спресованих» ритмів зовнішнього часу, що вже відбувся. Живий організм шляхом ієрархічної організації системи біологічних годин (від клітини до роботи окремих органів і системи органів) запускає такі реакції, які забезпечать його пристосування до майбутніх подій. Він як би обганяє час. Спресовуючи минуле у своїй внутрішній просторово-часової організації, він живе і сьогоденням і майбутнім одночасно [6].

Давайте спробуємо розглянути концепцію часу Вернадського. Що таке час? На дане питання у нас виникає асоціативний ряд. Ми відразу-ж представляємо будильник, наручний годинник, мозок малює певний образ. Але в одну мить сформулювати науковий термін зможе далеко не кожен. Час-дуже багатогранне поняття. Ми звикли в повсякденному житті розуміти під часом фізичний аспект терміна. І часто навіть не здогадуємося, про існування інших аспектів.

Але саме Вернадський ввів поняття біологічного часу. Проблема простору і часу серйозно турбувала Вернадського. Ця проблема є одночасно і філософською і природничою. Уявлення про простір і час прийнято називати концепцією часу Вернадського. Роблячи невеликий відступ, потрібно нагадати, що до цього основою всього була ньютонівська поняття абсолютного часу. Але Вернадський високо оцінюючи теорію відносності, і ввів своє власне поняття. В даному випадку час безпосередньо пов'язується з життєвими процесами. Основною відмінною рисою є його подільність, яка пов'язана зі зміною поколінь живого. У свою чергу, біологічний час пов'язано не з одним, а з 3 процесами одночасно. Це-час індивідуального буття, час зміни поколінь без зміни форми життя і, нарешті, час еволюційний - зміна форм разом зі зміною поколінь. Біологічне час неоднорідний і необоротний. Він в будь-якому випадку йде в одну сторону - в бік еволюційного прогресу. Час саме створюється і виявляється в ході еволюції життя.

Біологічні процеси зазвичай мають чітко виражений характер. Вони можуть бути як прогресивними, таки регресивними. Але в більшості випадків це рух має перспективний напрямок. (Диференціація клітин, тканин, утворення нових органів і т.д. тобто ускладнення, збагачення). Хід еволюції йде з різною швидкістю для різних видів. Іноді можна виявити зупинки, але картина життя постійно змінюється і не повертається назад.

Однією з головних відмінних рис біологічного часу є його переживання людиною, сприйняття, усвідомлення тривалості, усвідомлення наявності початку і кінця. Людині властиво ділити час на минуле, сьогодення і майбутнє. Вернадський називає це загадкою «вчора-сьогодні-завтра», яка стирає грань між психологічним і фізичним часом.

Незважаючи на те, що концепції часу Вернадського майже одне століття, вона досі залишається однією з найбільш важливих його наукових і філософських ідей та сприяла формуванню сучасної наукової картини світу.

Тут ми переходимо до аналізу поняття «соціальний час». Глибокий аналіз суті поглядів Августина з питання про сутність часу дається відомим англійським істориком філософії Фредеріком Чарлзом Коплстоном (1907 - 1994) у книзі «Історія середньовічної філософії». Коплстон пише про те, що Августин «... висловлює попереднє припущення про те, що час не є щось об'єктивне, існуюче" зовні». Минуле існує в пам'яті, а майбутнє в очікуванні. Ми могли б сказати, отже, що є «три часи - теперішній минулого, сьогодення сьогодення і сьогодення майбутнього... Справжнє минулого - це пам'ять, справжнє сьогодення - це узріння, справжнє майбутнього - це очікування». Іншими словами, час може бути пояснено в термінах трьох розумових функцій: пам'яті, уваги і очікування, хоча Августин все ж сумнівається, чи дійсно він знає природу часу [1].

Далі Колпстон пише про творчість Августина: «Роздуми Августина про час, незалежно від того, згодні ми з ними чи ні, дуже ясно показують міць цього мислителя. Не дивно, що Бертран Рассел, хоч і висловлював незгоду з теорією Августина, зауважує, що вона є "великим кроком вперед в порівнянні з усім тим, що можна знайти на цю тему в грецькій філософії" [4]. Однак, коли Рассел далі заявляє, що Августин пропонує більш продумане і ясний виклад суб'єктивної теорії часу, ніж запропоноване багато пізніше І. Кантом, то це твердження (хоча, може бути, і вірне) у якійсь мірі вводить в оману. Адже тим, що Августинівська теорія часу передбачає в новій філософії, є, мабуть, не стільки Кантівські теорії, скільки тлумачення часу, запропоновані такими філософами, як Хайдеггер і Сартр» [2]. У даному зв'язку відзначимо, що відносини між духовним світом людини і категорією часу виявляються не тільки тоді, коли використовуються три розумові функції (пам'ять, увага і очікування) для осягнення модусів часу - минуле, сьогодення, майбутнє.

Сам Августин здійснював аналіз не тільки різноманітних видів залежностей між модусами часу, але й аналіз різних переживань людьми природи цих залежностей. Августин наголошував, що незворотність часу болісно важко переживається людиною. Автор аналітичної статті до одного з сучасних видань "Сповіді" Августина відомий вчений В.Л. Рабинович пише, що текст цієї праці може бути по-різному прочитаний, наприклад, поетом і логіком. Логік свідомо звернув би увагу на спроби Августина співвіднести між собою властивості циклічного та лінійного часу. «Циклічне час вічного школярства - лінійний час вічного наближення до всього знімати (навіть і самого себе) абсолюту. Коло і пряма. Розрив кола, що виявляє розрив між прийомом-словом і смислом, який повинен бути оконтурена дидактичною хитрістю. Зазор між знанням про вміння - навченні - бути і просто знанням про те, що є бути» [4].

Соціальне час є єдність тривалості та послідовності подій і процесів, викликаних діяльністю, людей. Воно є тому вищий вид і вищий рівень часу, що лише в людському суспільстві зв'язок подій, ритм що відбувається забезпечуються не лінійним детермінізмом сліпих сил, а цілепокладанням, свідомої боротьбою за бажане майбутнє. Соціальне час є єдність об'єктивного і суб'єктивного часу людини, тобто воно виступає і як реальний перебіг подій, зміна станів його особистого і громадського життя, і як уявний, духовний відбиток, переживання їх свідомістю.

Висновок. Час людини не існує поза часом природи (своєї основи і передумови), але він включає його в себе, знімає собою, накладає на метрику і топологію природних ритмів свою особливу печатку, обумовлену змістом і характером соціальної, історичної діяльності. Але незвідність до природного часу, на відміну від нього - це лише зовнішнє протиріччя форми буття і розвитку соціальної дійсності з позасоціальним і досоціальним світом. Як би не було це протиріччя істотно і значно в загальній системі, ієрархії часових форм матерії, власну специфіку соціального часу складають його внутрішні протиріччя. Вони і визначають як кількісні, так і якісні ні властивості часу людини [7].