Класицизм

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше

заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст.

Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.).

Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи,

у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Для класицизму характерна орієнтація на античну

літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною,

гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму

була антична теорія поетики і насамперед «Поетика»

Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм

спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах

розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил

і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей»

(дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання

творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та

негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин

твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти,

ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-

суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі»

(трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі»,

«розважальні» (травестійна поема, комедія, байка,

епіграма).

Представники: живопис (Жак-Луї Давід, П'єр Нарсіс Герен)

У Києві чудовим зразком класицизму є Червоний корпус Київського університету, збудований у 1837–1843 рр. за проектом Вікентій Беретті.

9.реалізм.

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі. Реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без

ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке:

реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною

точністю копіюють природу. Популярність реалізму

зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його

мистецьких засобів, тому його тенденції в українському

мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він

актуальний понині.

Визначальні риси реалізму:

раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення

психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення

типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

принцип точної відповідності реальній дійсності

усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного

життя;

конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний

спосіб формування художньої правди;

вільна побудова творів;

превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у

літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

розв'язання проблем на основі загальнолюдських

цінностей.

Представники:

Живопис: М. Пимоненко; І. Рєпін, С. Васильківський,

М. Самокиша,

Література: Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, і.Франко.

10.Модернізм.

Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку ХХ століття

спроб порвати з художніми традиціями ХІХ століття;

заснований на концепції домінування форми на противагу

змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що

експериментують з альтернативними формами оповіді; у

музиці — традиційне поняття ключа було замінене на

атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму. Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в

70-х роках XIX століття, а проявами модернізму були

імпресіонізм і символізм.

Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду»,

дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм,

сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.

Модерністи свідомо роблять свою творчість

антидемократичною, елітарною. Модернізм зовсім не

покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки.

Модернізм затверджує приорітет форми над змістом.

Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм, «новий роман»), іноді —

підкорена формі категорія змісту є також важливою (екс­пресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків

модернізму К. Фідлер проголошує: «В художньому творі

форма повинна сама по собі утворювати матеріал, заради

якого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і

матері­алом, не повинна виражати нічого, окрім себе самої... Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутво­рення».

Представники:

Література: Вірджинія Вулф, Франц Кафка, Леся Українка,

Михайло Коцюбинський, Олександр Олесь.

Кіно: Сергія Ейзенштейна.