Романтизм

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині,

Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії,

Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші

країни Європи та Північної і Південної Америки.

Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків винятковий характер у виняткових обставинах. Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 століття абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Представники романтичної літератури:

Франції — Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма-батько;

у Німеччині — Ф. Шлеєрмахер, брати Грімм, Генріх Гейне,

Е. Т. А. Гофман;

в Англії — П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;

у США — В. Ірвінг, Ф. Купер.

Живопис: Ежен Делакруа, Франсіско Гойя, І.Айвазовський.