Д. Порядок виконання грошових зобов’язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутнім чи недієздатним, а також неповнолітньої особи

Коментована стаття встановлює порядок виконання грошових зобов'язань фізичних осіб таких категорій, як:

• фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою;
• неповнолітніх осіб;
• фізичної особи, яка визнана судом недієздатною;
• фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою. Положення п. 99.1 встановлюють порядок погашення грошових

зобов'язань у сфері спадкових правовідносин. Правове регулювання спадкування здійснюється нормами Цивільного кодексу України (гл. 84-90) (далі - ЦК України), законів України «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Одними із основних проблем правового регулювання відносин спадкування є, з одного боку забезпечення охорони і захисту прав усіх суб'єктів, права та інтереси яких пов'язані з переходом власності від спадкодавця до спадкоємців. З іншого - вирішення питань, які пов'язані зі смертю фізичної особи та подальшим правонаступництвом⁸.

Нормами п. 99.1 коментованої статті встановлено, що грошові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Прийняття спадщини спадкоємцями може здійснюватись за заповітом чи за законом, а виконання грошових зобов'язань спадкоємцями залежить від відповідного складу і вартості майна, що було успадковано.

До складу спадщини, згідно зі ст. 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Так, наприклад, судова практика свідчить, що:

• під час правореалізації спадкування, наприклад, частки учасника підприємницького товариства спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі;
• в акціонерних товариствах до спадкоємців переходить право власності спадкодавців на акції;
• право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом права власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Наприклад, основним документом, що посвідчує таке право, може бути сертифікат про право на земельну частку (пай) та ін⁹.

При правозастосуванні норм коментованої статті також необхідно ураховувати недоліки практики нотаріальної діяльності у сфері спадкування, наприклад нез'ясовування нотаріусами правового режиму наявного спадкового майна та ін¹⁰.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними, і для цілей коментованої статті визначаються пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. При розподілі такої спадщини, а також визначенні відповідних грошових зобов'язань необхідно застосовувати норми, що регулюють відповідні правовідносини спільної часткової власності. Згідно з правилами ст. 1220 ЦК України та ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України часом відкриття спадщини необхідно вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану, або день, з якого вона оголошена судом померлою.

Визнання особи безвісно відсутньою не відкриває спадщини¹¹.

Практика нотаріальної діяльності свідчить, що у свідоцтві про право на спадщину неправильно зазначаються:

• розмір частки у спадщині або взагалі про її розмір не вказується;
• відомості про спадкове майно або про правовстановлювальний документ, на підставі якого таке свідоцтво видавалось та ін¹².

Претензії спадкоємцям, згідно із положеннями абз. 2 п. 99.1 коментованої статті, пред'являються ОДПС в порядку, встановленому цивільним законодавством України, для пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця. Так, наприклад, у кредитора спадкодавця, відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України, виникає право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Питання відповідальності погашення грошових зобов'язань спадкодавця та їх розмір може вирішуватися і визначатися із урахуванням правил, передбачених ст. 625 ЦК України.

Водночас спадкоємці зобов'язані, відповідно до ст. 1282 ЦК України, задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Положення п. 99.1 передбачають таке терміносполучення, як «строк прийняття спадщини», від якого залежить визначення суб'єкта грошових зобов'язань та/або податкового боргу спадкоємців. Для прийняття спадщини, відповідно до ст. 1270 ЦК України, встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України¹³.

У практичній діяльності існують випадки, коли спадкоємців не повідомляють про відкриття спадщини і це є причиною пропуску строку для її прийняття, а також коли спадщина взагалі не відкривається протягом шести місяців. Тому у науковій літературі строк для прийняття спадщини

пропонується встановити з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про смерть спадкодавця¹⁴.

Цивільне законодавство встановлює права неповнолітньої особи (наприклад, ст. 32 ЦК України, ст. 174-75 Сімейного кодексу України) та цивільну відповідальність (наприклад, за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до ст. 33 ЦК України), а також за завдану неповнолітньою особою шкоду самостійно на загальних підставах (ст. 1179 ЦК України).

Положення п. 99.2 коментованої статті встановлюють порядок реалізації обов'язку неповнолітньою особою щодо погашення грошових зобов'язань в умовах її неповної цивільної дієздатності, тобто коли неповнолітня особа має право вчиняти більшість правочинів лише за згодою батьків (усиновителів) або опікуна чи піклувальника у випадках, визначених законом.

Грошові зобов'язання неповнолітніх осіб, що виникають у процесі здійснення такими особами право чинів, передбачених законом, виконуються їх батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття неповнолітніми особами повної цивільної дієздатності, передбаченої ст. 34 ЦК України.

Батьки (усиновителі) неповнолітніх і неповнолітні у разі невиконання грошових зобов'язань неповнолітніх несуть солідарну майнову відповідальність за погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу. Це положення узгоджується, наприклад, із нормами ч. 4 ст. 232 Сімейного кодексу України, коли усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а усиновленим дітям - права і обов'язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (ст. 172, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 232 Сімейного кодексу України)

Відповідно до положень п. 99.3 грошові зобов'язання фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, виконуються її опікуном за рахунок майна такої фізичної особи у порядку, встановленому цим Кодексом.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Проте заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном¹⁵.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун, відповідно до ст. 1184 ЦК України.

Згідно із п. 99.3 коментованої статті опікун недієздатної особи виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, такої фізичної особи. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання чинності рішенням суду про це.

Положення п. 99.4 коментованої статті встановлюють порядок виконання грошових зобов'язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою. Фізична особа, відповідно ст. 43 ЦК України, може бути визнана судом безвісти відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісти відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Згідно із ч. 3 ст. 44 ЦК України опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісти відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. Виходячи із основних положень цивільного законодавства, п. 99.4 коментованої статті передбачено покладення виконання грошових зобов'язань фізичної особи, яка визнана судом безвісти відсутньою на особу, що здійснює опіку над майном такої особи. Зазначена особа виконує грошові зобов'язання, що виникли на день визнання її безвісти відсутньої за рахунок майна такої фізичної особи, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом.

Положення пп. 99.5 та 99.6 встановлюють категорії законних представників платників податків - фізичних осіб, а також перелік їх податкових обов'язків, зміст і умови юридичної відповідальності.

Положення пп. 99.7 та 99.8 встановлюють особливості порядку погашення грошових зобов'язань:

• в умовах недостатності майна недієздатної або безвісти відсутньої особи для забезпечення виконання грошових зобов'язань;
• у випадку скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісти відсутньою або прийняття рішення про поновлення у дієздатності особи, яка визнавалася недієздатною.

Date: 2015-07-27; view: 374; Нарушение авторских прав