A. Погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, та комунальних підприємств

Основним принциповим положенням щодо правового регулювання відносин у сфері погашення податкового боргу є те, що особливості правового режиму власності, формування майнової основи і управління майном певних видів підприємств, згідно із нормами спеціального законодавства, визначають особливості порядку діяльності ОДПС щодо здійснення функцій із погашення податкового боргу таких підприємств. Особливості правових підходів у регулюванні діяльності органів публічної адміністрації у сфері погашення податкового боргу залежать від особливостей сфери соціально-економічної діяльності суб'єктів господарювання - податкових боржників, умов спеціальних правових режимів власності і оподаткування.

Передумовою правозастосування заходів, передбачених коментованою статтею є проведення, відповідно до вимог ст. 95 цього Кодексу публічного продажу внесеного в податкову заставу майна комунальних підприємств та державних підприємств, які не підлягають приватизації. При цьому отримана від такого продажу сума грошових коштів не покриває суму податкового боргу зазначених видів підприємств і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у таких боржників власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Норми коментованої статті встановлюють особливий порядок погашення податкового боргу певних видів суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, зокрема таких, як:

• комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади;
• державні підприємства, що діють на основі державної власності і не підлягають приватизації.

При застосуванні необхідних організаційно-правових заходів погашення податкового боргу комунальних підприємств та державних підприємств необхідно враховувати такі положення:

1) відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Конституцією України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону;

2) комунальна власність не входить до складу державної і є самостійним об'єктом права власності, управління якою здійснює безпосередньо територіальна громада або створені нею органи (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п'ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року) (справа щодо приватизації державного майна) від 01.07.1998 р N 01/1501-97 N 9-рп N 1-8/98);

3) у випадках, передбачених спеціальним законодавством, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних унітарних підприємств, виходячи із правового принципу розмірності (пропорційності) обмеження права кредиторів таких підприємств на справедливий судовийрозгляд¹, а щодо державних підприємств, майно яких відповідно до закону не підлягає приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому законом порядку з переліку таких об'єктів (ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Правовий режим майна комунальних підприємств пов'язаний, по-перше, із основними принципами здійснення місцевого самоврядування - правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених законом. По-друге, суспільною необхідністю у функціонуванні суб'єктів господарювання, заснованих і діючих на комунальній формі власності. По-третє, встановленими у спеціальному законодавстві особливостями:

1) порядку створення таких підприємств за рішенням органу місцевого самоврядування у розпорядчому порядку на основі відокремленої частини комунальної власності;

2) організаційно-правових форм: комунальні унітарні підприємства, комунальні підприємства корпоративного типу, інших форм, передбачених законодавством. При цьому вибір засновником організаційної форми суб'єкта господарювання, утворюваного на основі або із залученням комунального майна, повинен залежати від визначення в установчих документах цілей їх діяльності - інтереси територіальної громади або утримання прибутку²;

3) внутрішньоорганізаційного порядку прийняття власником і уповноваженими органами управління рішень щодо майна таких підприємств.

Засновником і власником комунальних унітарних підприємств є компетентний орган місцевого самоврядування, який є представником відповідної територіальної громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Управління комунальними підприємствами здійснюють виконавчі органи рад - виконавчі комітети, відділи, управління, комітети та інші органи сільських, селищних, міських рад. Функції управління комунальними підприємствами обласних та районних рад можуть бути передані відповідним місцевим державним адміністраціям згідно із вимогами законодавства.

У процесі створення і діяльності комунального підприємства до його статутного фонду, який формує виконавчий орган ради, передається майно та грошові кошти місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України. Із особливостями правового режиму використання та управління грошовими коштами місцевого бюджету пов'язана необхідність, з одного боку, прийняття органом управління комунального підприємства рішення про виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків, з іншого - виконання обов'язку ОДПС звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття відповідного рішення.

Крім виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків (п. 96.1.1), норми коментованої статті передбачають інші організаційно-правові заходи погашення податкового боргу комунальними підприємствами, зокрема:

• затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу (п. 96.1.2);
• ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.1.3);
• прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків (п. 96.1.4).

За вимогами п. 96.2 коментованої статті при погашенні податкового боргу державних підприємств, що діють на основі майна державної форми власності і які не підлягають приватизації, у т. ч. казенних підприємств, ОДПС зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

• надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків (п. 96.2.1);
• досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету (п. 96.2.2);
• ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії (п. 96.2.3);
• виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство у порядку, встановленому законодавством України (п. 96.2.4).

Зміст організаційно-правових заходів із погашення податкового боргу зазначених видів підприємств, передбачений п. 96.2 коментованої статті, пов'язаний із особливостями правового режиму майна державної форми власності і правовим становищем державних підприємств, що не підлягають приватизації. Підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі державної форми власності можуть бути як унітарного (державне комерційне підприємство і казенне підприємство), так і корпоративного типу (державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Казенне підприємство, відповідно до ч. 2 ст. 76 Господарського кодексу України, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Також, відповідно до ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.

Нормами Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено: 1) перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації і 2) перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Для цілей збереження цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації та забезпечення погашення податкового боргу таких підприємств встановлюється порядок визначення майна, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу.

Органом, уповноваженим управляти майном державного підприємства боржника, з метою запобіганню його банкрутству проводяться заходи досудової санації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до господарського законодавства досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 211 Господарського кодексу України).

Встановлення і забезпечення дотримання строків щодо надсилання платником податків відповіді ОДПС щодо прийняття одного із зазначених у пп. 96.1 та 96.2 коментованої статті рішень забезпечує можливість виконання ОДПС вимог норм, передбачених цим Кодексом, щодо термінів проведення заходів із погашення податкового боргу платників податків.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений п. 96.3 строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог ОДПС зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною або комунальною власністю, реалізують надані їм законом повноваження, у т. ч. шляхом укладення і розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками державних і комунальних підприємств.

Трудовий договір (контракт) з керівником державного підприємства укладається міністерством, Фондом державного майна, іншим органом, що здійснює функції управління об'єктами державної власності, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір (контракт) з керівником комунального підприємства укладається уповноваженими органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п. 96.4 коментованої статті виникнення у державного або комунального підприємства податкового боргу є підставою для розірвання трудового договору (контракту) і, згідно із ст. 36, 41 Кодексу законів про працю України, припинення трудових відносин власника або уповноваженого ним органу з керівником такого підприємства.

З метою попередження виникнення на державних або комунальних підприємствах податкового боргу уповноважені органи управління при укладенні трудових договорів (контрактів) з керівником підприємства повинні включати істотні умови положення про відповідальність погашення податкового боргу.

Положення п. 96.5 не поширюються на випадки виникнення податкового боргу внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) або невиконання або неналежного виконання державними органами зобов'язань щодо оплати товарів (робіт, послуг), придбаних у такого платника податків за рахунок бюджетних коштів, з надання платнику податків субсидій або дотацій, передбачених законодавством, або з повернення платнику податків надміру внесених податків та зборів чи їх бюджетного відшкодування згідно з цим Кодексом та податковим законодавством України.

Пунктом 96.6 коментованої статті передбачені заходи запобігання виникненню податкового боргу у сфері управління (передачі в управління третім особам) корпоративними правами держави і територіальної громади.

Правове регулювання управління корпоративними правами, у т. ч. держави і територіальної громади, здійснюється нормами Господарського кодексу України (гл. 18 «Корпоративні права»); Цивільного кодексу України (гл. 70 «Управління майном»); законів України: «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондову біржу»; спеціальними законами України, що регулюють особливості правового становища господарських товариств у сферах господарювання або товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації: «Про приватизацію державного майна», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про Державний бюджет України» та ін.; підзаконними нормативно-правовими актами: Президента України, Кабінету Міністрів України та відомчими нормативно-правовими актами органів виконавчої влади.

Управління корпоративними правами держави здійснюється на підставі зазначених вище норм законів 1) центральними органами виконавчої влади та 2) уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Уповноваженою особою є громадянин або юридична особа, що визначена за результатами конкурсу, з якою відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення з управління корпоративними правами держави.

Управління корпоративними правами територіальних громад здійснюється відповідно до положень ст. 168 Господарського кодексу України з урахуванням компетенції органів суб'єкта корпоративних прав - територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада, і в межах, наданих виконкомом відповідної ради повноважень.

Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи, а також уповноважені органи місцевого самоврядування щодо управління корпоративними правами: здійснюють правочинності щодо участі в управлінні господарською організацією (підприємством) відповідно до частки (акцій, паїв) відповідно держави і територіальної громади у статутному фонді цієї організації.

Умови передачі повноважень та завдання з управління корпоративними правами держави, у тому числі щодо юридичної відповідальності уповноважених осіб, є обов'язковою частиною відповідного рішення Кабінету Міністрів України та договору з уповноваженою особою.

Договори про приватизацію державного або комунального майна укладаються у межах норм, передбачених державною програмою приватизації, і в порядку, встановленому законами України «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію державного майна»).

В умовах зростаючої тенденції корпоратизації та приватизації державних та комунальних підприємств в Україні законодавство передбачає різні способи вибуття (відчуження) майна платників податків. У цьому зв'язку для цілей оподаткування є важливим встановлення запобіжних заходів щодо виникнення податкового боргу і збереження майна державних і комунальних підприємств. Так, пунктом 96.6 коментованої статті встановлюються особливості правового режиму:

1) договорів про передачу акцій (інших корпоративних прав), що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам;

2) договорів про приватизацію державного або комунального майна, укладених під інвестиційні зобов'язання.

Будь-які договори про передачу корпоративних прав, що перебувають у державній або комунальній власності, в управління третім особам повинні містити зобов'язання таких третіх осіб щодо:

1) недопущення виникнення податкового боргу після такої передачі;

2) умови відносно припинення дії договору в разі виникнення податкового боргу;

3) права відповідно держави або територіальної громади на одностороннє (позасудове) розірвання таких договорів у разі виникнення такого податкового боргу.

Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Date: 2015-07-27; view: 476; Нарушение авторских прав