Розвиток науки в Україні у 19 ст

Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ані Австро-Угорщина не були зацікавлені у проведенні наукових досліджень в Україні, з підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток науки. Розвитку науки в Україні сприяли численні наукові товариства, що виникли в 70-90-х роках: дослідників природи (у Харкові, Києві та Одесі), математичні (у Харкові), фізико-математичні (у Києві), історико-філологічні при Харківському, Новоросійському університетах, історичне – Нестора-літописця, наукове – ім. Т. Шевченка у Львові та ін. Розвиток науки в Україні був тісно пов'язаний з вищими навчальними закладами, переважно з університетами. Тут формувалися наукові школи. У Харківському університеті кафедру механіки очолював О. Ляпунов, який створив загальну теорію стійкості руху. Київський математик М. Ващенко-Захарченко уклав ряд підручників, за якими навчалося багато поколінь. Кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус – основоположник однієї з перших у Росії наукових шкіл молекулярної фізики. Один із засновників рентгенографії та рентгенології в Росії М. Рильчіков з 1880 по 1902 рр. працював у Харкові.

Розвиток хімічної науки пов'язаний з ім'ям М. Бекетова, який з 1855 по 1887 рр. очолював кафедру в Харківському університеті і заклав основи нової наукової галузі, металотермія, і нового напрямку – фізичної хімії. Геологічна наука зобов'язана своїм розвитком діяльності К. Феофілактова, який заснував Київську школу геології. Основоположником палеоботаніки став І. Шмальгаузен. Плідну діяльність в області біологічної науки в Новоросійському університеті розгорнув видатний учений І. Мечников, який разом з М. Гамала відкрив в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У цьому ж університеті у 1871-1876 рр. засновник російської фізіологічної школи І. Сєчєнов очолював фізіологічну лабораторію.

У золотий фонд медицини увійшли праці талановитого київського хірурга Ю. Шимановського, основоположника гістофізіологіі Н. Хржонщевского, засновника вітчизняної експериментальної гігієни В. Суботіна.

Гостра ідейна боротьба супроводжувала розвиток гуманітарних наук. Ідеї розвитку економіки, науки, освіти, необхідності морального вдосконалення суспільства обстоювали Я. Ковельський, І. Котляревський, В. Каразін, П. Грабовський. Історична наука збагатилася рядом творів М. Костомарова. З-під його пера вийшли книги «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та ін.

Лазаревський видав свої дослідження історії Лівобережної України, В. Іконников – фундаментальну працю «Досвід російської історіографії». Численні праці з історії, археології, етнографії написав В. Антонович, зокрема «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768 рр.», «Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії».