Вишам - більше свободи

Аналізуючи важливі кроки, зроблені за п'ять років у системі вищої освіти, слід вказати на створення грунтовної нормативної бази для впровадження додатка до диплома європейського зразка.

Серед помилок, пов'язаних із впровадженням Болонської декларації, - відсутність послідовного виваженого, а також диференційованого впровадження кредитно-модульної системи без урахування специфіки вишів. Це, зокрема, викликало цілком справедливу негативну реакцію з боку викладачів і студентів культурно-мистецьких та художніх закладів, де впровадження такої системи в принципі неможливе. Експерти вказують і на інші не розв'язані проблеми в українській освітній галузі: слабкий зв'язок освіти і науки, недосконала структура мережі ВНЗ тощо.

Важливою проблемою на сьогодні є і якість освіти. Це якість освітніх процесів, змісту та освітніх програм, професійної підготовки і кваліфікації науково-педагогічних кадрів, якість навчально-методичного, інформаційного, матеріального, технічного забезпечення.

На думку експертів, неправильно зорієнтована участь студентів в організації навчального процесу. В Україні цей пункт нерідко сприймають як зменшення ролі викладача у навчальному процесі на користь самостійної роботи студентів. Проте розширення участі студентів в організації навчального процесу насправді має підвищити роль студента у формуванні певного попиту на освітні послуги та розширити для нього організаційні можливості задоволення цього попиту. Заходи, спрямовані на розширення квоти самостійної роботи студентів у навчальному процесі, накопичення кредитів за дисципліни, які можуть вивчатися в різних університетах та впродовж різного часу, збільшення вибіркових дисциплін, переслідують саме цю мету.

Важливим суб'єктом Болонського процесу є Мін- освіти. Його головне завдання має полягати в розробці стратегій подальшого розвитку системи вищої освіти в цілому, передачі ініціативи та відповідальності за свою долю педагогічним колективам і ректорам вишів. До того ж, жодні стандарти, типові навчальні плани та програми не повинні обмежувати свободу визначення структури та змісту освіти, форм і методів навчальної роботи у виші. Треба законодавчо гарантувати право кожному ВНЗ самостійно визначати структуру та зміст освіти, форми та методи навчальної і дослідницької роботи. Освітні стандарти можуть визначати лише рівні кваліфікації, але не зміст навчання, та носити рекомендаційний характер.

ДОВІДКA "УК"

Болонський процес започаткований 19 червня 1999 року представниками 29 країн. Він втілює стратегічний напрямок розвитку Європи з метою створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Приєднавшись до участі в Болонському процесі 19 травня 2005 року в Норвегії, Україна зобов'язалася внести відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти. Нині до Болонського процесу приєдналися 47 країн Європи.

ЯКЩO РOЗІБРAТИСЯ

Базові засади Болонської декларації:

♦ Трирівнева система вищої освіти (бакалавр, магістр і доктор наук - на відміну від сьогоднішньої системи бакалавра, спеціаліста, магістра, кандидата наук і доктора наук);

♦ застосування академічних перевідних кредитів ЄСТS;

♦ європейський додаток до диплома;

♦ сприяння мобільності студентів, викладачів і науковців;

♦ створення єдиного європейського дослідницького простору;

♦ контроль за якістю вищої освіти тощо.

Запровадження Болонської системи передбачає реалізацію низки стратегічних завдань:

♦ досягнення високого інтелектуального та духовного рівня самореалізації особистості;

♦ масштабна підготовка висококваліфікованої робочої сили;

♦ ефективний розвиток людського капіталу;

♦ забезпечення високої конкурентоспроможності країни та формування інноваційної моделі економічного розвитку, що повинно забезпечити європейський рівень добробуту та соціального захисту громадян.

Проблеми української вищої освіти в контексті Болонського процесу:

♦ велика кількість вишів, надлишкова кількість напрямів і спеціальностей - у системах вищої освіти провідних країн їх у 4-5 разів менше;

♦ тенденція до погіршення якості вищої освіти;

♦ недостатня співпраця між сферою освіти і ринком праці;

♦ рівень автономії вітчизняних вишів значно нижчий від європейського;

♦ проблема хабарництва у вишах - недостатньо викоренено продаж оцінок, коли іспити приймає викладач, який навчав студентів упродовж семестру;

♦ відсутність мобільності студентів - у більшості з них немає можливості вчитися за кордоном, хоча понад чверть наших студентів мали б здобувати знання в інших країнах;

♦ в європейських країнах молодь бере активну участь в освітніх процесах, проте українські студенти скаржаться, що з ними фактично ніхто не радиться;

♦ викладачі вишів зазвичай працюють з невстигаючими студентами, а натомість мають приділяти більше уваги молодим людям, які прагнуть знань.

Анатолій ПАВКО,
професор Національної
академії керівних кадрів
культури і мистецтв