Потенціал нації

Насамперед важливо зберегти й модернізувати національний інтелектуальний потенціал, розвиток якого значною мірою залежить від поглибленої системної взаємодії освіти, науки та інновацій. Адже він значно поступається розвиненим країнам світу. Так, за оцінками світового банку, індекс економічних знань, що розраховується з показників розвитку інноваційної системи, освіти і людських ресурсів, інформаційно-комунікативних технологій та економічного режиму і державного управління, для України становить 5,55. Натомість для провідних країн світу (Швеція, Фінляндія, Ірландія, Великобританія, Франція, Німеччина, Нідерланди, США та Японія) індекс економіки знань перевищує 8,21.

Не досить оптимістичним можна вважати і той факт, що жоден із понад 160 українських університетів у 2007 році не потрапив до 500 кращих у світовому рейтингу, що визначається Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон та світовим співтовариством. Тому важливою передумовою підтримки на конкретному рівні інтелектуального потенціалу українського суспільства є ефективна модернізація освітньої сфери.

Важливо чітко розуміти відмінності між стратегічними завданнями входження України в інтелектуальний простір Європи й напрямами освітньої політики на виконання проголошених цілей європейської модернізації вищої освіти, до яких слід віднести участь у Болонському процесі, незалежне оцінювання випускників шкіл, можливість неперервного навчання, розвиток дистанційної освіти, підвищення мобільності студентів і викладачів, участь студентів в організації навчального процесу, оптимізацію мережі ВНЗ, інтеграцію вищої освіти і досліджень.

Проведені 2008 року провідними співробітниками Національного інституту стратегічних досліджень опитування керівників системи управління освітою та ВНЗ свідчать, що більшість з них не розуміють основної ідеї сутності Болонського процесу і зосереджують увагу на проведенні поверхових, неефективних змін.

Вітчизняним учасникам масштабних заходів, спрямованих на забезпечення активної участі нашої країни у Болонському процесі, варто нагадати, що його запровадження має на меті розв'язання проблеми "Європейського парадоксу". Його сутність у тому, що світове лідерство Європи у виробництві інтелектуальних знань (освітніх послуг, наукових публікацій) не зумовлює домінантні економічні позиції в сучасному глобалізованому світі. Як свідчать новітні соціогуманітарні дослідження, Європа не лише дедалі більше відстає в економічній конкуренції від США та Японії, а її за багатьма параметрами наздоганяють нові індустріальні країни, особливо "азійські тигри" та Китай. Саме для виправлення цієї ситуації і була розроблена "Лісабонська стратегія", складовою якої виступає Болонський процес.