Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Загальні відомості
Розділ 9
УПАКОВКА
ЯК ЗАСІБ КОМУНІКАЦІЇ
Загальні відомості
Класик теорії упаковки Т. Хайн уважає, що головна відмінність між супермаркетом і традиційним ринком полягає в тому, що в першому акт продажу фактично відбувається без участі людини, бо роль продавця значною мірою відіграє упаковка. Упаковка стала невід’ємною частиною нашого життя. Упаковок так багато, що людина вже не зосереджує на них спеціальної уваги, але вони діють через підсвідомість. Люди постійно перебувають у контакті з різними упаковками: яскравими, які привертають увагу, оригінальними, які полегшують користування товарами, інформативними, які допомагають зрозуміти, що люди матимуть, коли придбають той чи той товар. Упаковка входить у будинки, квартири як рівноправна складова інтер’єру, заповнюючи кухні, ванні кімнати та спальні. Вона відгукується на сучасні смаки та нові уявлення про комфорт.
Упаковка багато важить для виробника товару, бо вона є одним із основних засобів привертання уваги споживача та створення довіри до товару. Покупця готують до покупки за допомогою різних заходів (рекламування, персональний продаж, стимулювання попиту тощо), але найчастіше примушує його щось вперше купити саме вдала упаковка. Якщо куплене сподобається, покупець надалі шукатиме тільки таку упаковку, бо вона створює так необхідні виробникові асоціації з товаром та із самим виробником.
Отже, мета упаковки — привернути увагу людини і водночас примусити її довіряти тому, що знаходиться всередині. Упаковкою є все те, що не є товаром. Але більшість упаковок товарів — це передовсім гармонічна єдність матеріалу, інформації і тари. Роль кожної складової є конче важливою. Дуже часто саме упаковка породжує нові потреби, бо без неї ніхто не звертав би уваги на ці товари і не споживав їх. З погляду філософії, упаковка — це виражальний засіб і засіб передавання знань. Ознайомити з товаром і допомогти швидко прийняти рішення щодо його купівлі — ось завдання, яке виконує упаковка, одночасно приховуючи та демонструючи товар. Демонстрування — це її очевидна функція. Але фахівці наголошують на іншому — на задоволенні, яке покупець отримує від товару. Зрозуміло, що це задоволення починається з упаковки. Гарна або якась особливо зручна упаковка надає впевненості в тому, що й сам товар також добрий. Тому покупець не витрачає багато часу й розумових зусиль, щоб прийняти рішення про його купівлю. Упаковка діє, як було вже сказано, на під-
свідомому рівні і породжує емоційний відгук з боку покупця.
Сучасна комунікація за допомогою упаковки виходить з того, що людина, яка зайшла до магазину, здебільшого не має при собі списку товарів, котрі їй необхідні. Покупці просто ходять між полицями, дозволяючи упаковкам «умовляти» їх, і роблять багато покупок, про які вони й не думали. Саме тому, що комунікативна сила упаковки дуже значна, захисники прав споживачів вимагають щоб упаковка відігравала тільки суто інформативну роль, не справляючи жодного емоційного впливу на покупця, не спокушаючи його.
Елементами упаковки є тара, пакувальні матеріали, матеріали для зав’язування, заклеювання тощо.
Споживацька тара — упаковка для безпосереднього продажу або для доставки покупцям (банки, коробки, футляри, пачки тощо).
Транспортна тара — елемент упаковки товару, вже розфасованого в споживацьку тару. Транспортну тару призначено для захисту товарів і споживацької тари від впливу зовнішніх чинників і для забезпечення зручності перевантажувальних робіт, транспортування, складування і т. п. До транспортної тари належать мішки, ящики, бочки, барабани, балони, фляги, цистерни, контейнери тощо.
Як прокладні та амортизаційні матеріали використовують деревину, папір, картон, тканину, пінопласт, вату, стружку тощо. Вони є додатковими елементами упаковки, які призначено для захисту товарів від механічного ушкодження і для збільшення міцності тари.
Приймання товарів у транспортній упаковці відбувається з попереднім розпаковуванням і без нього. Розпаковують товари тоді, коли це погоджено між оптовим покупцем і відправником товару. Як правило, для перевезення товарів за оптового та дрібнооптового продажу використовують транспортну тару.
Застосування споживацької тари є обов’язковим за роздрібного продажу рідких продовольчих і непродовольчих товарів, не кажучи вже про оптовий. Відпуск таких товарів може відбуватися в розфасованому вигляді у споживацькій тарі виробника чи продавця, а також за допомогою зважування або відмірювання в тару споживача.
Класифікують тару й за такими ознаками: місце пакування; застосовувані матеріали; форма, вантажопідйомність і габарити; кратність використання.
За місцем пакування тару поділяють на виробничу, коли цю технологічну операцію здійснює виробник товару, і торгову, коли її виконує торговець. Така торгова послуга може бути безплатною або платною, хоча будь-яку упаковку оплачує покупець.
Залежно від здатності зберегти свою форму тара поділяється на тверду (жорстку), напівтверду (напівжорстку) і м’яку.
До твердої належить тара: металева (банки, туби, контейнери, цистерни), скляна (банки, пляшки, балони), дерев’яна (ящики, контейнери, лотки, корзини, бочки, кадоби) і полімерна тара (ящики, бочки).
До напівтвердої тари відносять упаковку картонну (короби) і комбіновану (тетрапаки, перпаки тощо).
М’яка тара — це полімерна (паки, мішки, пакети), паперова (мішки, пакети, обгортковий та інший папір) і тканева (мішки, матеріали для перев’язування — шпагат, різноманітні мотузки, стрічки тощо).
Тверда тара надійно захищає упаковані товари від механічних пошкоджень (від ударів, тиску, проколювання).
Герметизована металева і скляна тара запобігають шкідливому впливу на товари атмосферного кисню та проникненню сторонньої мікрофлори, що зменшує окисне пошкодження товарів (згіркнення, осалювання жирів, розкладання вітамінів, барвників тощо), а також їхнє мікробіологічне псування (гниття, пліснява, розвиток хворобливих бактерій та ін.). Металева тара і пляшки з темного скла захищають товари від дії сонячних променів, що також сповільнює шкідливі процеси окиснення.
Проте тверда тара має значні недоліки. Це передовсім її велика вага та об’єм. У середньому маса та об’єм такої тари в масі та об’ємі брутто товару становить до 25—30 %, а в деяких випадках і значно більше. До вад належить також висока вартість тари, що складається із закупівельної ціни, ціни експлуатації та ціни транспортування. Це призводить до збільшення витрат на тару та її оборот, які закладаються у витрати виробництва або обороту, що підвищує ціну товарів.
Напівтверда тара має меншу масу та об’єм. Будучи порожньою, вона легко складається або вкладається одна в одну, що полегшує і здешевлює її перевезення і зберігання. Вартість такої упаковки значно нижча, ніж твердої, оскільки застосовуються дешеві матеріали, отримані здебільшого в результаті вторинної обробки. Хоч вона й деформується за великих навантажень або сильних ударів (під час транспортування, навантажування й вивантажування), але за нормальних умов є достатньо міцною. Як правило, у картонну (плетену) тару пакують товари, відносно стійкі до механічних ушкоджень.
За дотримання належних умов (максимально допустима висота завантаження, використання прокладок тощо) напівтверда тара забезпечує достатнє збереження товарів за мінімальних витрат.
М’яка тара не захищає вміщений у ній товар від механічних ушкоджень. Тому її використовують або для пакування товарів із високою механічною стійкістю, або додатково застосовуючи тверду тару.
До переваг м’якої тари належить те, що вона в порожньому стані займає мало місця і є відносно дуже дешевою. Основне призначення м’якої тари — забезпечення транспортування й зберігання сипких та інших подібних матеріалів, стійких до механічних поштовхів та ударів. Окремі види м’якої тари можна використовувати для герметичного упакування, завдяки якому створюються і підтримуються стабільні умови зберігання продукту (вологість повітря, газовий склад тощо). М’яка тара (поліетиленові мішки) застосовується також для зберігання деяких біологічних продуктів. Річ у тому, що поліетиленовий мішок пропускає назовні кисень значно інтенсивніше, ніж вуглець. Це дуже важливо для збереження свіжих плодів і овочів — так зване збереження в модифікованому газовому середовищі. Вуглець, який виділяється в процесі дихання цих біооб’єктів, накопичується в поліетиленовій упаковці, зменшуючи швидкість мікробіологічних процесів і гальмуючи дихання. Такий спосіб упакування ніби консервує плоди та овочі, значно збільшуючи строки їхнього зберігання.
За вантажопідйомністю виділяють великовантажну тару; за габаритами — велико-, середньо- і малогабаритну; за кратністю використання — одноразову та багаторазову.
За матеріалами, з яких виготовляється тара, її поділяють на дерев’яну, картонну, паперову, полімерну, металеву, текстильну, скляну, керамічну, комбіновану тощо.
Дерев’яна тара є дуже поширеною. Для пакування використовується дощата й фанерна тара, а також тара з деревостружкових і деревоволокнистих плит. Для виготовлення ящикової тари використовують хвойні та листяні породи, а для фанерних ящиків — фанеру з берези, бука, вільхи, осини, сосни. Значною перевагою фанери є те, що вона легша й міцніша за інші деревні матеріали.
Дерев’яна тара у вигляді ящиків застосовується для пакування такої продукції, як взуття, спецодяг, скляні, фарфорові вироби, металовироби, запасні частини, обладнання тощо. Для великих виробів користуються окремими дерев’яними щитами, які з’єднують між собою безпосередньо на місці пакування. Деталі тари з’єднують цвяхами, для додаткового кріплення використовують сталеву стрічку, дріт, шурупи, болти, металеві кутники, скоби тощо. Ящики для експортних товарів виготовляють зі струганих дощок. Дерев’яні решітки використовують переважно для пакування меблів, великих вузлів і деталей різноманітних машин. Для пакування, перевезення та зберігання електродів, кріпильних деталей, метало- та інших виробів вагою до 40 кг рекомендують використовувати цільнокорпусні ящики з деревоволокнистої маси, які мають зручну конструкцію і герметичність. Дерев’яні та фанерні барабани застосовують для пакування хімічних продуктів (барвники, густотерті фарби, пігменти тощо), а також харчових продуктів типу яєчного порошку, сухого молока тощо. Для перевезення кабелів і дротів застосовують котушки різноманітних конструкцій.
Картонну та паперову тару виготовляють з листового, пресованого, клеєного й гофрованого картону та паперу. Картонна тара використовується у вигляді різних ящиків, барабанів і лотків, паперова — у вигляді мішків. Картонні ящики місткістю до 40 кг і більше виготовляють здебільшого з тришарового гофрованого картону. Призначення барабанів картонних таке саме (для пакування тих самих видів продукції), що й дерев’яних. Вони можуть слугувати й вологозахисною тарою для гігроскопічних матеріалів. Значного поширення набула паперова тара у вигляді мішків (крафтмішки), які застосовуються для тарування сипких будівельних (в’яжучих) матеріалів і хімікатів. Паперові мішки бувають двох видів: звичайні й вологонепроникні. Перші використовують для негігроскопічних сипких будівельних матеріалів і хімікатів, а другі — для гігроскопічних матеріалів. Вага наповненого чотири-шестишарового паперового мішка не повинна перевищувати 50 кг.
Полімерну та комбіновану тару виготовляють з поліетилену, полівінілхлориду, полістиролу, поліпропілену та інших подібних матеріалів. Полімерна та комбінована тара використовується у вигляді ящиків, бочок, каністр, сулій, мішків, лотків тощо. Пластмасові ящики виготовляють з поліетилену високої щільності місткістю до 20 кг і більше. Поліетиленові бочки (місткість їх досягає 50 л і більше) призначаються для транспортування та зберігання різних рідин і сипких матеріалів. Для транспортування та зберігання різних рідин широко використовують і поліетиленові каністри та сулії місткістю до 20 л. Сажу, мінеральні добрива та інші сипкі матеріали транспортують і зберігають у поліетиленових мішках місткістю 50 кг. Небувалого поширення набули різні види споживчої полімерної тари — поліетиленові пакети найрізноманітнішої форми та з оригінальним оформленням.
Металеву тару використовують для пакування матеріалів, які мають здатність самозайматися, а також летких і хімічно агресивних матеріалів, рослинної олії, лаків, фарб тощо. До основних видів металевої тари відносять бочки, балони, ящики, барабани, бідони, фляги, банки, коробки тощо. За розміром її поділяють на велико- (бочки, балони, ящики), середньо- (барабани, бідони, фляги) і дрібногабаритну (банки, коробки, лотоки). Металева тара виготовляється з тонкої листової сталі, кровельної та оцинкованої сталі й білої жерсті. Газові балони виготовляють із цільнотягнутих труб. Для транспортування й зберігання різних агресивних матеріалів, які хімічно взаємодіють із металом, застосовують бочки з внутрішнім хімічностійким покриттям місткістю до 200 кг. Антиокисне покриття використовують також для кришок, банок та іншої тари, призначеної для харчових продуктів.
Комбінована тара виготовляється з різних матеріалів, здебільшого пластмас у поєднанні з деревом, металом тощо, що збільшує довговічність, міцність і зручність транспортування тарних виробів. До основних видів комбінованої тари належать дрібногабаритні та спеціальні контейнери, каністри, цистерни, дерев’яна ящикова й бочкова тара з елементами з пластмас, крафтпапе-
ру тощо.
Зарубіжний досвід показує, що нині важкі металеві та дерев’яні види тари повсюдно заміняють на жерстяну, пластмасову, паперову тару, упаковку типу «тетрапак» тощо. Для пива використовують сулії з капрону і жерстяні банки. Розробляючи нові види тари, намагаються знизити відносну масу тари і коефіцієнт власної маси, що забезпечує вивільнення транспортних засобів, зменшення ціни як товару, що пакується, так і його транспортування.
Таропакувальні матеріали сприяють збереженню тари і захищають товари від поштовхів, вібрації та псування. Залежно від призначення таропакувальні матеріали поділяють на дві групи. До першої належать: прокладні матеріали, які відділяють товари один від одного (гофрований картон тощо); підстилкові матеріали (пінопласт, стружка, мінеральна вата тощо); загортальні та обгорткові матеріали, які захищають товари від корозії, температурних коливань (антикорозійний папір тощо). До другої групи таропакувальних матеріалів відносять кріпильні засоби (цвяхи, металева стрічка, скріпи, дріт, шпагат тощо), призначені для з’єднування конструктивних елементів тари.
Упаковка має задовольняти такі основні вимоги: безпечність, екологічна безпека, надійність, сумісність, взаємозамінність, економічна ефективність.
Безпечність упаковки означає, що речовини, які є шкідливими для організму і які містяться в тарі, не можуть перейти в товар, який безпосередньо з нею стикається. Такі речовини мають у своєму складі майже всі види упаковки (металева тара містить залізо, олово або алюміній, папір — свинець, полімерні матеріали — шкідливі мономери). У таких випадках безпечність упаковки досягається за допомогою захисних покрить (спеціальний лак, полуда для металевої тари) чи обмеженням строків зберігання товарів або продуктів (поліетиленова або поліхлорвінілова тара). Для кольорового оформлення упаковки треба користуватися тільки нешкідливими барвниками. Найбільш безпечною є скляна тара, а також різноманітні тканинні мішки, найменш безпечна металева і полімерна тара.
Екологічні якості упаковки — це здатність її за використання та утилізації не завдавати суттєвої шкоди довкіллю. Абсолютно безпечних для навколишнього середовища видів упаковки немає: за її утилізації в навколишнє середовище потрапляють найрізноманітніші речовини, у тому числі шкідливі для здоров’я та просто отруйні.
Надійність упаковки — це її здатність зберігати механічні якості чи герметичність протягом тривалого часу. Завдяки цьому упаковка забезпечує необхідні умови для зберігання товарів. Упаковка багаторазового призначення має зберігати форму як з товаром, так і без нього. Строк зберігання одноразової упаковки здебільшого не перевищує строків придатності самого товару.
Сумісність упаковки — це її здатність не змінювати споживчих якостей тих товарів, які в неї пакують. Для цього упаковка (сама тара) має бути чистою, сухою, без ознак плісняви і сторонніх запахів. Вона не повинна взаємодіяти з окремими компонентами товару (вода, жири тощо). Забороняється застосовувати упаковку, несумісну з товаром. Так, не можна використовувати обгортковий папір і поліетиленову плівку для жирних продуктів, бо вони всмоктують у себе жир. Дерев’яні ящики для харчових продуктів не можна виготовляти з деревини хвойних порід, бо продукти матимуть запах живиці.
Взаємозамінність — здатність упаковки одного виду заміняти іншу. Так, герметичні металеві банки можна замінити скляними з металевими кришками, ящики — контейнерами або картонними коробами.
Естетичні якості стають усе важливішими в економіці розвинених країн. Це стосується будь-якої упаковки, але є особливо значущим для споживацької тари. Естетичність упаковки досягається застосуванням спеціальних матеріалів (фольга, целофан, поліетилен тощо), а також яскравого оформлення (кольорова гама, малюнки).
Економічна ефективність упаковки залежить від її власної вартості, ціни експлуатації та вартості утилізації. Власна вартість упаковки залежить від застосованих матеріалів, а також технологічності виробництва самої тари. Так, папір дешевший за скло, метал чи пластмасу, але останні значно технологічніші за нього (ліпше плавляться, штампуються та формуються).
З урахуванням усіх цих чинників маркетолог повинен правильно вибрати відповідну упаковку. Сучасна упаковка має бути оптимальною за вартістю, привабливою за зовнішнім виглядом, надійно захищати те, що в ній міститься, забезпечувати зручне транспортування. Обов’язковою умовою оптимізації упаковки є стандартний розмір, що значно полегшує транспортування, перевезення та складування товарів.
Розрахунки потреби в тарі й таропакувальних матеріалах виконуються в службах маркетингу, до яких належить також тарне господарство. Ці розрахунки виходять із попиту на продукцію, з її кількості та номенклатури, а також із норм витрат тарних і пакувальних матеріалів на одиницю тари.
Норма витрат матеріалів на виготовлення одиниці тарного виробу залежить від технології її виробництва, виду сировини, розмірів і конструкції тари. Розрахунки можна вести також і за вартісними показниками продукції, що пакується в даний вид тари (наприклад, на 1 тис. грн вартості продукції, що пакується). Ці розрахунки необхідні, коли в одиницю тари пакується кілька найменувань продукції підприємства.
Сучасна маркетингова
концепція упаковки товарів
За класичною теорією, створюючи новий товар, розробник разом з маркетологом мають його оцінити з урахуванням трьох різних рівнів: перший — товар за задумом, другий — товар у реальному виконанні, третій — товар із підкріпленням.
Основним рівнем є перший, коли визначають, чого бажає і що саме отримає покупець. Фахівці з маркетингу виходять із того, що покупець щось купує не заради самої речі, а заради вигод, які він матиме. Так, наприклад, покупцеві потрібне не свердло, як таке, а отвір, який можна зробити з його допомогою. Купуючи косметику, жінки якнайменше думають про кількість у ній вітамінів та інших лікувальних і корисних компонентів: вони купують молодість і красу. Якби це було інакше, люди не купували б нічого, крім найнеобхіднішого. Товар у реальному виконанні має такі характеристики: якість, властивості, зовнішнє оформлення, назва марки та упаковка. Товар з підкріпленням забезпечує покупцеві якісь додаткові послуги й вигоди. Нині існує ще два рівня.
Отже, упаковка є важливою частиною продукту на другому й третьому рівнях розроблення товару. Як ми вже знаємо, вона має полегшувати процес користування товаром і слугувати певним цілям комунікації виробника та посередника з покупцем чи користувачем.
Світова практика рекомендує такі підходи до створення тари:
· аналіз потреб споживачів з урахуванням інтересів усього суспільства (так, забороняється використовувати тару, яку не можна буде утилізувати, чи тару, що отруюватиме довкілля);
· ознайомлення з думкою працівників служби торгівлі (збутової служби), оскільки ніхто так постійно і близько не спілкується з покупцями, як вони. Дуже важливо, що ці працівники добре знають думку не тільки більшості, а й меншості покупців. Хоч як дивно, але саме думка меншості може підказати якусь чудову ідею, до якої ще не додумалися конкуренти;
· спільна праця фахівців різних галузей знань;
· ретельний аналіз скарг і претензій споживачів, що може стати дійовим інструментом для модифікації тарних виробів і створення нових видів тари. Необхідно ретельно проаналізувати претензії, іноді навіть надати можливість певній кількості споживачів користуватися безкоштовно даним товаром, з тим щоб вони точно повідомили, чим саме незадоволені, і активно використовувати їхні зауваження для поліпшення якості не тільки упаковки, а й всього товару. За такого підходу докорінно змінюється ставлення маркетологів до зауважень споживачів: з ганьби підприємства вони перетворюються на невичерпне джерело нових ідей щодо конструювання та методів продажу;
· використання чинника екологічної небезпеки для винайдення нових, цілком безпечних способів задоволення потреб споживачів (у тому числі екологічно безпечної упаковки);
· урахування зміни поглядів на цінності та ставлення до них. В економічно розвинених країнах змінився навіть характер споживання їжі: нині їжа в багатьох випадках стала об’єктом насолоди. Отже, її упаковка теж має породжувати приємні естетичні відчуття;
· урахування проблем економії паливно-енергетичних матеріалів та утилізації відходів;
· урахування конструктивно-технологічних проблем тарного виробництва.
На думку фахівців, сучасний товар та його упаковка перетворилися на щось більше, ніж простий набір матеріальних та експлуатаційних характеристик. Споживачі схильні розглядати і те, і те як комплекс вигод, що задовольняють їхні потреби. Однак такий підхід потребує великих грошей, і маркетологи повинні визначитися, чи зможуть покупці заплатити стільки. Водночас треба зважити й на те, що за жорсткої конкуренції упаковка може стати тим останнім чинником, який вплине на вибір покупцем конкретної торгової марки.
Розробленню упаковки нового товару передує прийняття цілої системи рішень щодо концепції упаковки, тобто того, чим має бути упаковка для виробника, посередника і споживача. Ці рішення стосуються конкретних елементів — розміру тари, форми, використання пакувальних матеріалів, кольору, текстів написів, засобів позначення торгової марки тощо. Упаковка є настільки важливим елементом планування нової продукції, що інколи нові її форми або дизайн сприймаються як випуск нових товарів: аерозольні балончики, тетрапаки, перпаки, туби для соків, газованих напоїв, пива, молока, вакуумне упакування тощо.
Маркетологи повинні передовсім з’ясувати, чи відповідає дизайн упаковки всій іншій стратегії маркетингу підприємства. Помилки можуть дуже багато коштувати. Спрощена упаковка часто асоціюється в покупця з товаром низької якості. Упаковка товару — це щось значно більше, ніж звичайний захист. Зростання добробуту споживачів дає змогу безупинно поліпшувати зручність, зовнішній вигляд, надійність і престижність упаковки. Щорічно підприємства-виробники витрачають набагато більше коштів на упаковку своєї продукції, ніж на її рекламу. Не варто забувати, що на ринку завжди є безліч виробників майже такої самої продукції, тому можливість конкурентної диференціації товарів різко звужується, а упаковка стає найважливішим інструментом маркетингу. Позитивне ставлення споживача до товару найчастіше асоціюється з його упаковкою, бо нині завдяки упаковці один товар відрізняють від інших.
Сучасна теорія упаковки товарів розглядає їх у двох аспектах: м’яка і тверда вартість товару.
Тверда вартість — це конкретна споживна цінність товару. Дизайн, колір і упаковка — це його додаткова, так звана м’яка вартість. Коли однорідних товарів на ринку мало, або й зовсім немає, споживач передовсім оцінює їх з погляду твердої вартості. Нині, коли в усіх передових країнах світу однорідних товарів безліч, увага покупця зміщується на м’яку вартість. Тому серед сучасних маркетологів ходовою стала фраза: «Упаковка продає товар».
Отже, сучасна роль упаковки виходить далеко за рамки її колишніх суто захисних функцій, охоплює сферу стимулювання продажу, поширюючись на сферу комунікацій споживача з виробником або продавцем, торкаючись соціально-екологічних проблем, таких як економія матеріальних ресурсів і боротьба з промисловим забрудненням довкілля.
Теорія сучасної упаковки стверджує, що упаковка стала необхідним атрибутом життя суспільства споживання. Це стосується не тільки конкретних товарів. Фірмовий одяг та різні емблеми — «упаковка» фірми; розкішні автомобілі, виставлені біля входу в численні київські казино, для щасливчиків, котрі виграють якийсь-там розважальний конкурс, — «упаковка» казино; інтер’єр, вибір товарів, розкішні вітрини — «упаковка» магазину; навіть програма та імідж кандидата на високу державну посаду — теж не що інше, як «упаковка». У такому «упакованому» світі споживач — це король. На жаль, безплатно можна в найліпшому разі отримати тарілку доброчинного супу. І це, на думку фахівців, примушує людей «упаковувати» самих себе для того, щоб вижити. Американський культ веселої усмішки виник не тому, що американцям завжди весело, а тому, що людині з такою «упаковкою» можуть запропонувати за її послуги вищу ціну!
Ніде правди діти, через таке мусимо пройти й всі ми — громадяни України, прилаштовуючись до вимог нової для нас ринкової економіки.
Упаковка і засоби товарної інформації
Упаковка тісно пов’язана з такими засобами товарної інформації, як маркування і технічна документація, і відрізняється від них лише співвідношенням основоположної, комерційної та споживчої інформації.
Товарна інформація в цілому — це відомості про товар, які призначені для користувачів. Вона допомагає користувачам розібратися у нескінченній кількості товарів і зробити правильний вибір. Первинним джерелом товарної інформації і водночас виконавцем послуг з інформування продавців або споживачів про товар, що продається, є сам виробник. Від того, наскільки якісними є такі послуги, залежить швидкість просування товарів каналами розподілу, інтенсивність продажу, стимулювання продажу, створення споживчих переваг і кола постійних покупців. Додаткову товарну інформацію надає покупцеві посередник, тобто продавець товару (учасник каналів розподілу).
Основоположна інформація — це основні відомості про товар, які мають вирішальне значення для ідентифікації товарів на ринках і призначені для всіх суб’єктів ринкових відносин: вид і найменування товару, його ґатунок (асортимент, сортамент), маса нетто, найменування виробника, дата виготовлення товару, строк придатності або зберігання. Комерційну товарну інформацію призначено для виробників, посередників, постачальників і безпосередніх продавців, але не для споживачів, хоч нині за відкритості ринкових відносин вона все частіше стає відомою широкій громадськості. Комерційна товарна інформація містить дані про посередників, нормативні документи щодо якості товарів, штрих-коди продукції тощо. До споживацької товарної інформації належать спеціальні відомості, призначені для створення споживацьких переваг. Вона розповідає про вигоди, які отримає споживач, якщо придбає даний товар, про найбільш суттєві споживчі властивості товару (склад, функціональне призначення, способи користування або експлуатації, безпека, надійність, ціна, стимулювальні заходи). Друковані проспекти чи буклети з такою інформацією найчастіше привабливо оформлені, що додатково підсилює її емоційний вплив.
Розроблено різні форми доведення товарної інформації до споживача: словесна, цифрова, образотворча, символічна, штрихова.
Словесна інформація є найбільш доступною. На жаль, у друкованому вигляді вона є досить громіздкою і потребує достатнього часу для осмислювання. Цифрова інформація найчастіше застосовується для доповнення словесних описів кількісними характеристиками товару (маса, розміри, строки, дати, коди тощо). Образотворча товарна інформація забезпечує зорове та емоційне сприйняття відомостей про товари за допомогою художніх і графічних зображень безпосередньо товару, комбінованих зображень товару з іншими естетичними об’єктами (квітами, красивими тваринами, метеликами тощо), репродукцій з картин, фотографій, листівок чи інших зображень (схем, графіків тощо). Символічна інформація — це відомості про товар, які передаються за допомогою інформаційних знаків (символ є короткою характеристикою сутності товару, його відмінностей від інших товарів). Штриховий код — знак, призначений для автоматизованої ідентифікації товару та обліку інформації про нього. Зрозуміло, що для цього необхідна відповідна техніка та обладнання. Хоч це потребує значних додаткових витрат, наступний економічний ефект є вражаючим.
До товарної інформації фахівці ставлять такі вимоги: вірогідність, доступність і достатність. Вірогідність передбачає правдивість й об’єктивність відомостей про товар. Доступність пов’язують з принципом відкритості відомостей про товар для всіх користувачів, чим характеризується сучасне цивілізоване суспільство. Це може бути мовна доступність, зрозумілість тексту або інших форм доведення інформації, можливість надання інформації на першу вимогу покупця тощо. Достатність трактується як раціональна інформаційна насиченість, що виключає надання як неповної, так і зайвої інформації. Неповна інформація — це брак певних, що мають визначальний характер, відомостей про товар, а зайва — це надання відомостей, які дублюють основну без особливої для цього потреби, або такої інформації, котра не цікавить споживача. Не варто забувати, що переважну більшість послуг так чи так завжди оплачує споживач.
Засобами товарної інформації, що використовуються в процесі пакування товарів, є маркування й технічна документація.
Маркування — це текст, умовні позначення або рисунки, а також інші допоміжні засоби, нанесені на тару або на товар і призначені для ідентифікації товару або окремих його властивостей, доведення до споживача інформації про виробників і про кількісні та якісні характеристики товару.
Основними функціями маркування є інформативна, ідентифікативна, мотиваційна та емоційна.
Інформативна функція маркування є основною. Найбільша питома вага припадає на основоположну й споживчу інформацію, найменша — на комерційну. Така сама інформація дублюється і в товаросупровідних документах. Необхідність дублювання пов’язують з ідентифікаційною функцією маркування і товаросупровідних документів: вони забезпечують наочність пересування товарних партій на всіх етапах товарообороту. Емоційна та мотиваційна функції маркування взаємозв’язані, що зрозуміло без зайвих пояснень.
Залежно від розміщення маркування поділяють на виробниче й торгове. Виробниче маркування — це текст, літерні чи цифрові позначення або умовні рисунки, нанесені виробником на товар, упаковку та інші носії інформації. Виробниче маркування має відповідати вимогам вітчизняних і міжнародних стандартів, бути чітким, наочним, однозначним і достовірним. Торгове маркування — це текст, умовні позначення або рисунки, нанесені продавцем на товарні й касові чеки, упаковку, різноманітні цінники або експлуатаційні документи (паспорт тощо).
Носіями виробничого маркування можуть бути етикетки, кольєретки, вкладиші, ярлики, бірки, контрольні стрічки, клейма, штампи тощо.
Етикетки виготовляють друкарським способом і наклеюють на товар або упаковку чи додають до них. Вони можуть бути самостійними носіями інформації та містити різні пояснювальні тексти.
Кольєретки — це різновид етикеток, які мають особливу форму і наклеюються на шийку пляшки з різними напоями. Їхнє основне призначення — прикрашати пляшку, проте на них можна розмістити інформацію про назву напою, виробника, рік виготовлення або ідентифікаційні знаки.
Вкладиші — це різновид етикеток з ширшою інформацією про виробника, короткі відомості про споживчі властивості товару, його функціональне призначення, особливості використання, строк придатності тощо. Вони можуть відігравати роль реклами.
Бірки та ярлики — це носії маркування, які причеплюються або додаються до товару. У них міститься мінімальна інформація та немає рисунків. Бірки мають меншу інформативність, ніж ярлики. Вони інформують про товарну марку, назву виробника і ціну товару. Ярлики додатково вміщують адресу виробника, інформацію про ґатунок виробу, дату випуску, а також деякі ідентифікаційні дані.
Контрольні стрічки — це носії короткої дублюючої товарної інформації, виконані на невеликій стрічці та призначені для контролю або відновлення відомостей про товар у разі втрати етикетки, бірки або ярлика. Вони використовуються на додаток до інших носіїв товарної інформації або й замість них. На контрольних стрічках переважають цифрові або символічні форми інформації про артикул виробу, номер моделі, ґатунок, експлуатаційні вимоги тощо. В основному вони використовуються за виготовлення одягу чи взуття.
Клейма і штампи призначено для нанесення ідентифікаційної інформації на товари, упаковку, етикетки за допомогою спеціального пристрою. Існує кілька методів нанесення клейм і штампів на товари та упаковку: незмивною фарбою, випалюванням, видавлюванням чи вдавлюванням і т. п. При цьому мають бути дотримані такі вимоги: чіткість відбитків, стійкість до різних кліматичних умов, безпечність застосування, збереження нормального зовнішнього вигляду товарів і упаковки, відповідність встановленим правилам клеймування та штампування товарів і пакувальних виробів.
Торгове маркування відрізняється тим, що його ідентифікаційну функцію пов’язано більше з торговцем, ніж з виробником. Така функція торгового маркування полегшує покупцеві можливість висунути якісь претензії чи скарги на продаж дефектних товарів.
Касові чеки та цінники є головними носіями торгового маркування і обов’язкові за реалізації товарів у сфері торгівлі.
Товарні чеки застосовуються за продажу непродовольчих товарів. Вони містять інформацію про номер або назву магазину, дату придбання, ціну тощо.
Маркування може бути нанесене на паперові, картонні, фанерні, металеві поверхні тощо. Ярлики з паперу, картону і з деревоволокнистих плит не дозволяється використовувати за перевезення вантажів у відкритих транспортних засобах, змішаним залізнично-водним або тільки водним транспортом. У таких випадках маркування може бути нанесене міцною незмивною фарбою безпосередньо на тару.
Транспортне маркування розміщують на ящиках (на одній з бічних стінок), на бочках і барабанах — на днищі (допускається маркування на корпусі), на мішках — у верхній частині біля шва, на тюках — на одній з бічних поверхонь, на паках — на торцевій поверхні (дозволяється маркування на бічній поверхні), на інших видах тари (балонах тощо), на вантажах, які перевозять без тари, — у найбільш помітних місцях.
Надписи мають бути темними на світлих поверхнях і світлими — на темних. Знак «Вантаж, що швидко псується» виконують блакитним кольором на світлому фоні, знак «Тропічне виконання» — червоним, а знак «Відкривати тут» наносять у тому місці, звідки треба починати відкривання.
Ярлики прикріплюють на упаковці клеєм, болтами, шурупами, дротом, шпагатом і т. п. Площа ярлика залежно від розмірів знаків і кількості інформації має бути не меншою за 60 см2 зі співвідношенням сторін 2: 3. Маркування наносять у будь-який з перелічених раніше способів. Дозволяється наносити на ярлик чітко й розбірливо найменування вантажоотримувача і пункту призначення від руки за умови забезпечення збереження цих надписів за різних умов транспортування.
Технічні документи, що містять інформацію про товари та супроводжують їх у процесі переміщення цих товарів у тарованому вигляді, підрозділяють на дві групи: документи товаросупровідні та експлуатаційні.
Товаросупровідні документи — це документи, які містять необхідну й достатню інформацію для ідентифікації товарних партій на всьому шляху їхнього руху. Залежно від характеристик товару розрізняють такі види товаросупровідних документів: кількісні, якісні, розрахункові та комплексні.
Кількісні товаросупровідні документи — це технічні документи, призначені для передавання й зберігання інформації про кількісні характеристики товарів або товарних партій. Крім розмірних характеристик (маса, довжина, об’єм тощо), в них обов’язково містяться відомості, що ідентифікують товар, якого ці характеристики стосуються (найменування, ґатунок, асортимент, сортамент, марка тощо). Інформація про ціни також може бути наявною, але не є обов’язковою. До таких документів належать пакувальні листки, специфікації, комерційні акти, акти відбору зразків, акти про встановлення розбіжностей у кількості товарів тощо.
Якісні товаросупровідні документи — це документи, які призначаються для передавання та збереження інформації про якість товарів (зразків, товарних партій, кожного виробу). У них заносять не тільки відомості про якісні характеристики товарів, їхнє значення, градацію якості (стандартна, нестандартна, брак, відходи), а й про найменування товарів, виробників, дати виготовлення та відвантаження та інші необхідні дані. Якісні товаросупровідні документи підрозділяють на обов’язкові та необов’язкові. До перших належать сертифікати — якості, безпеки, гігієнічний, ветеринарний, фітосанітарний тощо.
Комплексні товаросупровідні документи — це документи, призначені для передавання та зберігання інформації про кількісні, якісні та вартісні характеристики товарних партій, а також для кількісного обліку їхнього пересування. До комплексних товаросупровідних документів належать накладні: прибутково-витратні, товаротранспортні, залізничні.
Особливу роль у маркетингу відіграють експлуатаційні документи, які призначено для передавання та збереження інформації про правила експлуатації передовсім складних з технічного погляду товарів, але не тільки таких. Вони розраховані на використання та обслуговування товарів покупцями або іншими користувачами, які не мають спеціальної підготовки. У них можна включати відомості про розмірні характеристики (маса, габарити, напруга й сила струму тощо), що є необхідним для експлуатації побутової техніки.
На відміну від товаросупровідних документів, які призначено в основному для продавців-посередників, експлуатаційні документи є носіями споживчої інформації, хоча можуть придатися й продавцям, під час консультування останніми покупців. Основоположна інформація в цих документах має ідентифікаційний характер.
До експлуатаційних документів належать паспорти, інструкції з експлуатації, етикетки.
Паспорти засвідчують гарантовані виробником основні параметри та характеристики товару, містять загальні вказівки, технічні дані, дані про комплектацію товару, свідоцтво про прийняття, гарантійні зобов’язання, ціну (проставляє здебільшого сам продавець). Вказівки з експлуатації товару викладаються в певній логічній послідовності: загальні відомості, технічні дані, комплектність поставки, вимоги до техніки безпеки, будова виробу, підготовка до роботи, порядок роботи, технічне обслуговування, правила зберігання, можливі несправності та методи усунення таких, свідоцтво про прийняття, гарантійні зобов’язання, додатки (необов’язково).
Інформаційні знаки
та їхня комунікативна роль
До інформаційних знаків належать умовні позначення, які використовуються для ідентифікації конкретних або загальних властивостей товару, тобто знаки товарні, відповідності або якості, компонентні, експлуатаційні, попереджувальні, місця походження, штрих-коди, розмірні, маніпуляційні та екологічні.
Комунікативні вимоги щодо інформаційних знаків — це їхня виразність, наочність і швидке впізнавання. Виразність і наочність інформаційних знаків забезпечується їхньою формою, кольором, поєднанням окремих символів. Швидке впізнавання досягається через застосування загальновідомих простих символів, які розшифровуються без спеціальних знань. Це особливо властиве міжнародним символам, відображеним на етикетках і упаковці передовсім одягу та інших текстильних виробів.
Товарні знаки — це позначення, які допомагають покупцеві відрізнити відповідні товари та послуги одних виробників від подібних товарів і послуг інших виробників.
За об’єктами товарної інформації товарні знаки поділяються на фірмові та асортиментні; за формою надання інформації — на словесні, цифрові, об’ємні, літерні та комбіновані; за формою власності — на індивідуальні та колективні.
Фірмові товарні знаки — це знаки, що призначаються для ідентифікації виробника товару або послуг. Існує три основних типи позначень на цих знаках: назва фірми (слово, літера, група слів або літер, які можна легко вимовити), фірмовий знак (символ, рисунок, відмінний від інших, колір або якесь позначення), торговий знак (літери, слова, рисунки, цифри або поєднання таких в одному художньому зображенні, що офіційно зареєстровані в Міжнародному реєстрі й захищені юридично). Підтвердженням останнього є позначка ®, розміщена поряд із товарним знаком.
В Україні відносини, що виникають у зв’язку із придбанням і здійсненням права власності на товарний знак, регулюються згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15.12.1993 р. Законом визначено правові вимоги до товарного знака: новизна ідеї, естетичність, лаконічність, здатність до адаптації, зручність вимовляння, технологічність, асоціативність. Право власності на товарний знак забезпечується свідоцтвом, яке видає Держпатент України строком на 10 років. Законом обумовлено також правила користування товарним знаком, а саме: назва знака не відмінюється, знак постійно виділяється в тексті тим самим способом, зареєстрований знак супроводжується позначками ТМ (Trade mark) (за кордоном частіше вживається ®або ©. Остання позначка означає, що товарний знак є власністю підприємства — виробника чи посередника).
Розрізняють звичайні та спеціальні (престижні) фірмові знаки. Звичайні розробляють самі виробники (або на їхнє доручення спеціалісти-дизайнери). Реєструють їх у встановленому порядку. Власник може і не реєструвати свій фірмовий знак, що не дає йому авторського права на нього. Престижні знаки надаються підприємствам різними громадськими чи державними організаціями за якісь особливі заслуги, переважно за високу якість і високу екологічну чистоту продукції. Фірма-лауреат отримує право протягом певного періоду вміщувати цей знак на своїх рекламних і ділових документах і матеріалах. До престижних знаків належать і медалі, отримані на різних міжнародних виставках (це найчастіше стосу-
ється кондитерської, винно-горілчаної та парфумерної продукції). Престижні знаки не підлягають реєстрації в патентних органах.
Асортиментні знаки призначено для ідентифікації асортиментної належності: за видами товару або за торговою маркою (найменуванням). У видових товарних знаках використовуються словесна інформація, зображення товару або умовні літерні позначення. Видові знаки найчастіше застосовуються в комбінації з марочним знаком (торговою маркою).
Торгова марка — це ім’я або знак, які відрізняють конкретний товар від інших товарів того самого виду. Марочний знак може бути словесним, цифровим, образотворчим, літерним або комбінованим: торт «Київський», чай № 36, тризуб на металевих грошах (образотворча форма) тощо.
До колективних товарних знаків належать знаки союзів, господарських асоціацій, інших добровільних об’єднань підприємств. На відміну від індивідуального колективний знак і право на його використання не можуть бути передані іншим користувачам.
Знаки найменування місць походження товару (країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об’єкта) використовуються, як ми вже знаємо, тоді, коли товари мають якісь властивості, що залежать саме від притаманних цій місцевості особливостей (природні умови, людський фактор або і те, і те одночасно). Прикладом можуть слугувати назви вершкового масла: «Вологодське», «Яготинське» тощо. Знаки країни походження поділяються на міжнародні та національні і можуть включатися в склад інших інформаційних знаків і товаросупровідної документації (сертифікати якості, штрих-коди тощо). Національним є знак «Made in Ukraine» («Зроблено в Україні»). Національний знак може включати зображення національного прапора.
Знаки відповідності або якості захищаються в установленому порядку і надаються згідно з правилами системи сертифікації продукції. Товари з такими знаками мають відповідати конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Залежно від сфери застосування знаки відповідності поділяють на національні й транснаціональні. Національні розробляються, затверджуються і реєструються національним органом стандартизації та сертифікації. Знаки відповідності дозволяється використовувати для маркування тільки сертифікованої продукції. Національні знаки відповідності можуть бути однаковими для всіх видів продукції або груповими (для певних однорідних груп). Прикладом перших можуть бути знаки: в Німеччині — «DIN», Франції — «NF», Великої Британії — «Katemark», Польщі — «B», Південній Кореї — «К». Японія користується груповим знаком для продовольчих товарів, сільськогосподарської продукції, продукції лісового господарства та рибної продукції у вигляді літер «JAS».
Транснаціональні (регіональні) знаки відповідності підтверджують відповідність вимогам регіональних стандартів і застосовуються країнами певного регіону на підставі загальних стандартів і взаємного визнання результатів сертифікації. До таких знаків належать знак «CEN», затверджений Європейським комітетом зі стандартизації, і знак «CENELEC», затверджений Європейською електротехнічною комісією. У країнах ЄС застосову-
ється транснаціональний європейський знак відповідності «СЕ», який підтверджує відповідність продукції приписам європейських директив і технічних агреманів (АТЕ). Технічний агреман — це документ, який містить докладні технічні характеристики матеріалів, обладнання або технологічних процесів, які відповідають вимогам безпеки та експлуатаційної надійності. Об’єкти агреманів є новинками і ще не мають розроблених для них стандартів. Вимоги агреманів поширюються на показники безпеки, міцності, гігієнічності, екологічної чистоти, ергонометричні характеристики.
Штриховий код (інакше штрих-код) є знаком, що його застосовують для автоматизованої ідентифікації та обліку інформації про товар. Його наносять на транспортну або споживацьку упаковку багатьох імпортних і вітчизняних товарів, оскільки наявність штрихового коду на упаковці товару є обов’язковою умовою його експорту. Брак штрихових кодів значно погіршує конкурентне становище українського виробника такого товару: його не можна реалізувати за кордоном і все складніше реалізувати в нас, бо переважна більшість солідних торговців уже не відмовиться від автоматизованого обліку.
Штрих-коди виконують, крім своїх основних функцій інформативного та ідентифікаційного характеру, іще кілька допоміжних: оперативне керування процесами транспортування, збільшення швидкості й культури обслуговування покупців, інформаційне забезпечення маркетингових досліджень.
З погляду маркетологів, можна назвати такі переваги використання штрих-кодування:
· для виробників — це можливість повної автоматизації процесів обліку, сортування і складування виготовленої продукції, обліку товарних запасів, процесів формування замовлень торгових організацій;
· для оптових посередників — це автоматизація приймання товарів згідно із супровідними документами, обліку й контролю товарних запасів на складі, значне прискорення оформлення документів;
· для транспортних організацій — прискорення приймання-здачі товарів;
· для роздрібних продавців — прискорене приймання товарів за якістю та асортиментом, автоматизований облік і контроль товарних запасів у магазині, автоматизація складування, контролю за зберіганням товарів, забезпечення оптимальних строків поповнення товарних запасів.
Перші спроби розроблення універсальної автоматизованої системи ідентифікації товарів почалися ще в 60-х роках у США і Канаді за допомогою кодів «UPC». Із ініціативи 12 європейських держав 1977 р. було створено Європейську асоціацію товарної нумерації «EAN» і розроблено європейський стандарт товарної нумерації та символьного маркування, який став міжнародним. Система «EAN» є універсальною. У рамках цієї системи розроблено й запроваджено в багатьох країнах стандарт електронного обміну даними (EANCOM).
Штрих-коди мають вигляд чорних і світлих ліній різної товщини (штрихи та пробіли), що їх зчитує скануючий пристрій, котрий передає інформацію на комп’ютер.
Штрих-коди поділяються на два види: європейський «EAN» та американський «UPC». Ці коди є найпоширенішими. Коди «EAN» підрозділяються на три типи: EAN-8, EAN-13 і EAN-14.
Структура цих кодів складається з коду країни, де перебуває банк даних; коду організації — виробника або продавця; коду інформації про товар; коду упаковки товару (тільки для системи EAN-14) і контрольної цифри.
Компонентні знаки призначаються для інформування про добавки, які додаються з різною метою до продукції харчової промисловості, або про якісь важливі компоненти, що входять до складу інших товарів.
Найчастіше трапляються компонентні знаки, позначені літерою «Е» і три- або чотиризначним цифровим кодом.
Усі харчові добавки поділено на функціональні класи залежно від технологічних функцій (за міжнародною системою кодування харчових добавок «INS»):
Е 100 — Е 182 — барвники;
Е 200 і вище — консерванти;
Е 300 і вище — антиокиснювачі, так звані антиоксиданти, які зменшують швидкість окиснення продуктів харчування;
Е 400 і вище — стабілізатори, що зберігають задану консистенцію харчових продуктів;
Е 500 і вище — емульгатори, що підтримують належну структуру продуктів харчування;
Е 600 і вище — підсилювачі смаку та аромату;
Е 700 і вище — запасні індекси;
Е 800 і вище — антифлотанти, які зменшують створення зайвої піни в харчових продуктах;
Е 1000 і вище — харчові глазурі, підсолоджувачі, реагенти, що запобігають черствінню, тощо.
Якщо на упаковці миючого засобу є літери «Е» або «Р», це означає, що він містить ензими, які полегшують видалення білкових забруднень.
Розмірними знаками користуються для позначення конкретних фізичних величин, для кількісної характеристики товару. Найчастіше для визначення маси нетто застосовується знак «е» (від англ. «exaсtly» або нім. «exaсt», що означає «точно», «рівно», «однаково»), об’єму — знак «V». До умовного позначення фізичної величини додається фактичний розмір цієї величини у прий-
нятій системі вимірювання. Найчастіше це одиниці виміру за системою СІ, рідше — національні одиниці виміру країни-імпортера (фут, дюйм тощо). Але у Великій Британії з 2000 р. чинні також одиниці виміру системи СІ.
Експлуатаційні знаки використовуються для інформування споживача щодо правил експлуатації: зображення праски із вказівкою температури прасування, таза із зазначенням температури прання тощо. Їхнім різновидом є знаки управління на складних технічних товарах: крапки на прасках з терморегулятором, які показують тепловий режим прасування, зірочки на холодильниках і морозильних камерах, що позначають діапазон охолоджування, різноманітні стрілочки, крапки та інші умовні позначення на багатьох електро- і радіоприладах.
Маніпуляційні знаки призначаються для інформування про способи поводження з товаром. До них належать вказівки типу «Не кантувати», «Не тримати на морозі» тощо. Їх наносять на транспортну тару. Нині окремі маніпуляційні знаки з’явилися й на споживацькій упаковці (наприклад, позначення «Відкривати тут»).
Застережні знаки забезпечують безпеку споживача і довкілля за експлуатації потенційно небезпечних товарів. Ці знаки бувають двох видів: ті, що попереджають про небезпеку, і ті, що роз’яснюють порядок безпечного використання товару. За міжнародними вимогами з класифікації і маркування небезпечних речовин і матеріалів, опрацьованими ООН і Міжнародною організацією праці, кожний вид застережних знаків позначається певним символом, який складається з літери «R» (для знаків, що попереджають про небезпеку) або літери «S» (для знаків, які роз’яснюють порядок дій для усунення небезпеки) і двозначного кода, який повідомляє про характер небезпеки. До запобіжних знаків додається рисунок — символ конкретної небезпеки або літера: «С» — для їдких речовин; «F» — для легкозаймистих; «F ++» — для самозаймистих; «Е» — для вибухонебезпечних; «О» — для окиснювачів; «Т» — для отруйних; «Т +» — для дуже отруйних; «Хі» — для подразнювачів; «Хn» — для шкідливих речовин.
Екологічні знаки призначено для інформування про екологічну чистоту споживчих товарів або екологічно безпечні способи їхньої експлуатації, використання чи утилізації. Цю групу знаків поділяють на три підгрупи: перша — знаки, що інформують про екологічну чистоту товару або безпеку для навколишнього середовища; друга — знаки, які інформують про екологічно чисті способи виробництва або утилізації товарів чи їхньої упаковки; третя — знаки, що інформують про небезпечність продукції для довкілля. Основні принципи екомаркування було розроблено Радою ЄС 1992 р. Екомаркування, рекомендоване ЄС, — це спеціальний знак, який може бути двох кольорів — зеленого чи блакитного або наноситься чорною (білою) фарбою на біле (чорне) тло. Таке маркування, однак, не поширюється на харчові продукти, напої та лікарські препарати. Рішення про надання екоетикетки приймають компетентні органи держав — членів ЄС. Усі витрати на оцінювання екологічної чистоти продукту або технологічного процесу, а також спеціальний збір за використання маркування сплачує претендент.
Транспортування небезпечних вантажів здійснюється відповідно до правил спеціальної міжнародної угоди з обов’язковим маркуванням таких вантажів літерними кодами: ATR — для автомобільних і залізничних перевезень; IMDG — для морських перевезень; IATA — для повітряних перевезень.
Будь-який вид упаковки і маркування має відповідати вказівкам і вимогам покупців згідно з умовами контракту.
Упаковка і фірмовий стиль
Відомо, що в сучасному супермаркеті середньої руки асортимент найменувань товарів сягає 15—20 тисяч. Пересічна людина здатна побіжно глянути не більше як на 300 найменувань за хвилину. Тому спеціалісти вважають, що 53 % всіх покупок відбувається під впливом імпульсного бажання! Нині ринок настільки насичений товарами і послугами, що виробникам треба буквально розштовхувати один одного. Успішно діяти за таких умов здатні тільки ті підприємці, які використовують інформацію про потреби споживачів для оперативного коригування своєї ді-
яльності. Збиранню та узагальненню цієї інформації і служить маркетингова комунікація.
Покупці найчастіше й гадки не мають, що за маркетинговою комунікацією стоїть широка мережа людей, які борються за покупця та за його гроші. За умов жорсткої конкуренції упаковка може стати «останнім доводом короля», тобто останнім шансом залучити увагу покупців і здобути перевагу перед конкурентами.
Через упаковку виробники, продавці та покупці обмінюються інформацією, ніби перемовляються за допомогою образів, символів, стилів. Упаковка та інформація на ній — це, до певної міри, заміна продавця, це «довга рука» виробника, це гучний крик середньовічного глашатая про товар та його особливості. Нині вважають, що упаковка — це німий продавець, послуги якого є незамінними за умов постійного збільшення номенклатури товарів і поширення нових форм торгівлі. Деякі нові форми упаковки взагалі невіддільні від товару, цієї «послуги в упаковці», як кажуть сучасні маркетологи. Упаковка товару — це його відображення у свідомості покупця, потенційного або фактичного.
Розробляючи нову упаковку, виробник товару або посередник мають насамперед відповісти самі собі на такі запитання:
· Наскільки проект упаковки відповідає суті самого товару, його ціні та іміджу; чи привертатиме вона увагу споживача?
· Чи зберігає упаковка товар від пошкодження?
· Чи полегшує упаковка роботу продавця не тільки за його пересування з місця на місце, а як засіб миттєвої комунікації покупця з товаром?
· Чи можна буде якось використати порожню упаковку після того, як товар звільнили від неї?
· Чи проект упаковки достатньо відрізняється від упаковки аналогічних товарів конкурентів з тим, щоб покупець блискавично її впізнавав з-поміж безлічі інших?
· Чи відповідає об’єм розфасовки (кількість виробів у партії) вимогам покупців (вимогам ринку)?
Треба сказати, що нині більшість фірм не обмежується опрацюванням тільки окремих упаковок чи інших рекламних елементів: вони опрацьовують цілий комплекс — так званий фірмовий стиль.
У загальному розумінні фірмовий стиль — це сукупність постійних художніх, текстових та інших елементів у всіх рекламних розробках виробників або посередників. Елементами фірмового стилю є товарний знак, фірмовий шрифтовий надпис (він ще має назву «логотип»), фірмовий блок, фірмове гасло (так званий слоган), фірмові кольори, фірмовий комплект шрифтів, інші фірмові константи: сувенірна реклама, засоби паблік рилейшнз, друкована продукція (листівки, буклети тощо), елементи діловодства (фірмові бланки, папки, конверти, фірмові блоки паперу тощо), фірмовий рекламний прапор, пакувальний папір, зображення товарного знака або логотипа на транспортних засобах тощо.
Розглядаючи складові фірмового стилю, не можна не помітити, що значна частина їх тісно пов’язана з упаковкою як носієм реклами. Наприклад, пакувальний папір виробляється у кольорах підприємства-виробника або продавця, на ньому мають бути елементи торгового або фірмового знака тощо.
Найважливішим елементом фірмового стилю та упаковки є товарний знак, який виконує функцію знака обслуговування. Він використовується для виокремлення товарів і послуг підприємства та для реклами. Товарний знак має такі синоніми, як фірмовий знак (тоді виокремлюється організаційна одиниця), марка, фірмова марка, емблема. На думку фахівців, вони не просто засвідчують про назву виробника чи продавця, а й повідомляють покупцеві певну важливу інформацію про якість товару (покупці, які завжди купують товар однієї марки, знають, що вони отримують постійно товар однієї якості). Торгові марки привертають увагу покупців і збільшують ефективність пошуку необхідних товарів.
Багато важать товарні знаки (товарні марки) і з погляду забезпечення ефективності роботи каналів розподілу:
· полегшується ідентифікація продукції як покупцем, так і посередником;
· споживач може замовити товар чи послугу за конкретною назвою;
· наявність штрих-кодів значно полегшує розрахунки динаміки продажу та зміни товарних запасів на складі;
· торгова марка стає певним замінником стандарту чи сертифіката, оскільки гарантує певний рівень якості споживачеві;
· товарний знак дає змогу точно визначити виробника даного товару, чого іноді не можна зробити стосовно немарочної продукції;
· наявність товарного знака знімає більшість питань стосовно цін, оскільки споживачі самі усвідомлюють різницю в якості марочних і немарочних товарів і ту обставину, що купівля багатьох марочних товарів є ознакою певного рівня добробуту; товарна марка збільшує престижність продукції (відомі випадки, коли товарна марка стає надто популярною і перетворюється на національне надбання, як це сталося з такими товарними марками, як ксерокс, тефлон, целофан, лінолеум тощо);
· відома товарна марка заспокоює споживачів: їм здається, що вони менше ризикують, вибираючи її;
· використання товарних марок у маркетингу полегшує сегментування ринку; канали розподілу також ліпше працюють з марочними товарами, бо їх знають, про них не треба багато розповідати;
· за торговою маркою може ховатися не тільки конкретний товар, а й значно більше — історичний аспект, особливості сучасного дизайну, використання національних традицій, фірмовий стиль, застосування новітньої технології або екологічно чистих матеріалів і навіть елементи корпоративної філософії.
Прикладом сучасного застосування елементів фірмового стилю на упаковці є реклама на поліетиленових пакетах, що трапляється нині на кожному кроці. Значна кількість підприємств (навіть українських) замовляє спеціальні фірмові пакети з товарними знаками, слоганом, адресою і телефоном. Така форма упаковки робиться яскравою, інтенсивною за кольоровими сполученнями.
До фірмового стилю належить також сучасний стиль містобудування. В економічно розвинених країнах будівлі суто функціонального призначення зводяться за однаковим стандартом, що виконує роль своєрідної упаковки. Це, ясна річ, зменшує мальовничість пейзажів, проте є запорукою певної якості, гарантією, що такого роду «упаковки» відповідають тому, чого від них очікують. «Упаковані» в однаковий дизайн готелі, ресторани, мотелі та бензозаправки обіцяють стандартне, а отже, якісне обслуговування.
У США навіть уважають, що забезпечення фірмового стилю у зовнішньому вигляді супермаркетів, ресторанів або стоматологічних клінік має підлягати таким самим правилам, що й дизайн пляшки, туби або пакета, оскільки і будівля, і пляшка мають те, що називають торговим одягом (trade dress).
Date: 2015-07-22; view: 456; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА... |