Передумови проведення Люблінської унії

В 1569 році в м. Любліні сталася подія, яка визначила долю кількох держав, в тому числі й України. Ця подія називається Люблінська унія. Прийняття Люблінської унії було підготовлено соціально-економічними і політичними передумовами розвитку Литви, Польщі, Московської держави того часу і мало важливі наслідки.

Історичні передумови прийняття Люблінської унії були продиктовані важливими внутрішніми і зовнішньополітичними причинами. Невелика Литва включала землі Білорусії й України, що переважали її своєю територією, населенням і природними багатствами. Тому польські магнати й шляхта здавна домагалися об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством в одну державу, щоб у такий спосіб здобути собі землі насамперед України. Так, у 1385 році між Польщею й Литвою була укладена Кревська унія - угода про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею за яким великий князь литовський Ягайло, одружившись з польською королевою Ядвігою, проголошувався польським королем.

Згідно Кревської унії, литовський князь зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною у Литві, використовувати свій скарб на потреби Польщі, сприяти поверненню відторгнутих від неї земель і, найголовніше, назавжди приєднати (інкорпорувати) до Польського королівства підвладні йому українські, білоруські, руські та власне литовські землі. Таким чином, умови Кревської унії позбавляли Велике князівство Литовське самостійності.

На початку 1386 р. на польському сеймі в Любліні Ягайло був обраний королем Польщі. Незабаром у Кракові він прийняв католицтво і нове ім'я — Владислав II, а також одружився із спадкоємницею польського престолу Ядвігою. 4 березня 1386 р. Ягайло коронувався.

Польсько-литовська унія сприяла поліпшенню міжнародного становища обох держав, змінила на їх користь політичну обстановку в Східній Європі. Вже у 1387 р. польські війська разом з литовськими витіснили з Галичини угорські залоги і приєднали її до Польщі. Зміцніло панування польських та литовських феодалів над населенням українських і білоруських земель — одна з цілей Кревської унії.

Після Кревської унії у 1401 році була підписана Віленсько-Радомська унія що визначала різні форми стосунків між Великим князівством Литовським та Польщею — від спроб інкорпорації Литви до союзу між ними. Такі акти впливали на зміну державно-правового статусу Великого князівствава Литовського, у тому числі українських земель, що входили до його складу.

За постановами унії Вітовт- брат великого князя Ягайла, мав управляти Литвою самостійно, залишаючись з Ягайлом у відносинах, наближених до ленних. Пізніше Вітовт здобув титул великого князя, а Ягайло — найвищого князя Литви, що підкреслювало його вищість. У разі смерті Ягайла поляки обіцяли вибрати королем Вітовта. Крім того, було укладено обопільний союз для взаємної оборони. Завдяки унії об'єднані сили Польщі й Литви дістали рішучу перевагу у відомій битві під Грюнвальді 1410, де литовські, польські, українські та білоруські полки завдали Тевтонському ордену нищівної поразки.

Ще одна з передумов Люблінської унії була Городе́льська унія 1413 року —між Польським королем Владиславом 2 Ягайлом та Великим князем Литовським, Руським та Жемантійським Вітовтом. Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських та зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

Угода підтвердила чинність інкорпораційних умов Кревської унії 1385 року, задекларувала повторне об'єднання Корони Польської і Великого князівства Литовського в одну державу «на вічні часи» перед лицем воєн та загрози з боку нім. хрестоносців та «інших будь-яких неприятелів». За ВКЛ визнавалося право на автономію: зберігалась інституція велико-князівської влади у Литві, а за Вітовтом закріплювався (щоправда, не спадково, а лише пожиттєво й під сюзеренітетом польського короля) титул Великого князя литовського.

Черговим унійним актом стала укладена 15 жовтня 1432 р. у м. Гродно угода, підписана новим литовським князем Зигмунтом Кейстутовичем і польським посольством, очолюваним Збігневом Олесницьким. Литовський князь заприсягся, що ніколи не претендуватиме на польську корону, а у випадку його смерті Велике князівство Литовське перейде до Ягайла або його наступників. Ця угода анулювала виборені Вітовтом у Городельській унії права на суверенітет Литви, обмежила її зовнішню політику, призвела до територіальних поступок спірних земель Поділля і Волині. Унія була зірвана через насильницьку смерть Зигмунта Кейстутовича 20 березня 1440 р. й відновлена як персональна після коронації у Кракові 1447 р. великого князя литовського Казимира Ягеллончика (помер 1492 р.). Його наступник - Александр - перший із великих князів литовських погодився на зречення династичних прав на Велике князівство Литовське після коронації 1501 р.[11]

23 жовтня 1501 р. у м. Мельник було підписано нову польсько-литовську унію, що проголошувала об'єднання Королівства Польського і Великого князівства Литовського в одну державу, керовану єдиним монархом і сеймом, зі спільним військом. Ухвалено було також, що разом обраний володар титулуватиметься не тільки як король польський, а й великий князь литовський. Мельницьку унію можна інтерпретувати як політичне завдання династії Ягеллонів, що його мав реалізувати Александр (помер 1506 р.). Однак ця унія не була затверджена литовським сеймом і залишилася тільки декларацією.

Вольове рішення щодо укладення реальної унії було прийняте останнім представником династії Ягеллонів - Зигмунтом Августом на початку 1560-х рр. Поштовхом до об'єднання, як і у 1385 р., стала зовнішня небезпека для обох держав. [12]

Date: 2015-07-25; view: 708; Нарушение авторских прав