Обставини, що підлягають встановленню в справах неповнолітніх

При провадженні досудового слідства й розгляді в суді справ про злочини неповнолітніх крім кола обставин, встановленого ст. 64 КПК України та які підлягають встановленню по всіх кримінальних спра­вах, ст. 433 КПК України встановлює додатковий перелік обставин, що входять до предмета доказування у цій категорії справ. До числа таких обставин належать:

— вік неповнолітнього (число, місяць і рік народження);

— стан здоров'я й загального розвитку неповнолітнього;

— характеристика особи неповнолітнього;

— умови життя й виховання неповнолітнього;

— обставини, що негативно впливали на виховання неповноліт­нього;

— наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули не­повнолітнього в злочинну діяльність.

Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження) пови­нен бути підтверджений свідоцтвом про народження або паспортом, оскільки посвідчення цього факту необхідно для правильного вирі­шення питання про те, чи є дана особа неповнолітнім, чи досягла вона віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності, і чи можуть бути до неї застосовані міри відповідальності, передбаче­ні законодавством тільки у відношенні неповнолітніх. До матеріалів справи долучається копія документа, що підтверджує вік неповноліт­нього.

Якщо документом, що засвідчують вік неповнолітнього й підстави їхньої видачі відсутні, або є підстави сумніватися в дійсності докумен­тів, відповідно до п.5 ст.76 КПК України для встановлення віку при­значається судово-медична експертиза.

Особа вважається такою, яка достягла певного віку не в день на­родження, а починаючи з наступної за ним доби. Якщо вік неповно­літнього встановлюється за допомогою судово-медичної експертизи, то днем народження вважається останній день того року, що названий експертами. Як зазначає Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові № 5 «Про практику застосування судами України законо­давства в справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 р. при визначенні віку мінімальною й максимальною кількістю років, варто виходити з мінімального віку неповнолітнього, установленого експер­тизою (див. п. 6 Постанови).

Частина 2 ст.433 КПК України зазначає, що при наявності даних, про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно також бути з'ясовано, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Під розумовою відсталістю, мова про яку йде в п.2 ст.433 КПК України, варто розуміти значне відставання від нормального рівня розвитку даного віку. Таке відставання не пов'язано із хворобливим станом психіки неповнолітнього, а тільки із затримкою його розумо- вого розвитку. При наявності даних про подібну розумову відсталість необхідно з'ясувати, рівню якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього, чи повністю він усвідомить значення своїх дій. За­лежно від рівня фізичної й розумової відсталості неповнолітнього суд вправі вирішити питання про звільнення його від кримінальної відпо­відальності й обмежитися застосуванням примусових заходів вихов­ного характеру.

Для характеристики особи неповнолітнього необхідно зібрати дані про те, як він характеризувався за місцем навчання, роботи, у випадку, коли неповнолітній учився або працював, чи залучався раніше до юридичної відповідальності, чи знаходився на обліку в службі у справах неповнолітніх, міліції у справах неповнолітніх.

Без установлення умов життя й виховання неповнолітнього й об­ставин, які негативно впливали на його виховання, як правило, не­можливо зробити правильний висновок про безпосередні причини й умови, що сприяли здійсненню злочину. Із цією метою необхідно допитати осіб, які добре знають умови життя й виховання неповно­літнього. При цьому повинні бути з'ясовані обставини, пов'язані з ви­конанням батьками, або особами, що їх замінюють, обов'язків з вихо­вання дітей, побутове оточення неповнолітнього.

До предмета доказування в справах неповнолітніх обов'язково включається перевірка версії про те, чи не було з боку дорослих осіб підбурювання або іншої форми залучення в злочинну діяльність непов­нолітнього. Це викликано тим, що викриття таких осіб має значення не тільки для припинення їхньої злочинної діяльності, але й для роз­криття дійсної ролі неповнолітнього в здійсненні злочину. Перевірка цієї версії сприяє також установленню конкретних причин здійснен­ня підлітком злочину.

Пленум Верховного Суду України вказав, що у випадку істотної неповноти досудового слідства, у тому числі, коли не з'ясовані дані про особу підсудного, умови його життя й виховання, не виявлені до­рослі співучасники й особи, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність і іншу антигромадську діяльність, суд при неможливості усунення неповноти досудового слідства в судовому засіданні, пови­нен повернути справу для провадження додаткового розслідування (п. З Постанови від 26.06.1981 р. «Про практику застосування судами України законодавства по справах про злочини неповнолітніх і про за­лучення їх у злочинну й іншу антигромадську діяльність».

Незважаючи на те, що КПК України не визначає кола обставин, які підлягають установленню в справах про суспільно небезпечні діяння, зроблених неповнолітніми до досягнення віку, з якого можливе залу­чення до кримінальної відповідальності, при провадженні досудового слідства і судовому розгляді справ цієї категорії, установлення кола обставин, зазначених у ст.ст. 64, 433 КПК України є обов'язковим, оскільки є невід'ємною умовою застосування до неповнолітнього при­мусових заходів виховного характеру й робить істотний вплив на ви­бір конкретного заходу виховного характеру.