Порядок постановления та проголошення вироку

Кримінально-процесуальне законодавство докладно регламентує порядок постановления вироку. Згідно зі ст. 322 КПК вирок постанов­ляється в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті, в якій під час наради суддів можуть знаходитись лише судді, які входять до складу суду. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. За загальним пра­вилом судді не можуть залишати нарадчу кімнату до тих пір, поки вони не винесуть вирок чи інше рішення у справі. Проте, в тих ви­падках, коли постановления вироку потребує тривалого часу, закон допускає можливість перервати нараду для відпочинку з настанням нічного часу з виходом із нарадчої кімнати. В таких випадках судді не повинні спілкуватися зі сторонами, не вправі обговорювати з ким-небудь питання, що стосуються постановления вироку, розголошува­ти міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.

Таємниця нарадчої кімнати — одна із важливіших умов, що забез­печують об'єктивність, незалежність, безпристрасність, неупередже­ність і справедливість суду. Порушення таємниці нарадчої кімнати — істотне порушення крнмінально-процесуального закону, яке призво­дить ло скасування вироку (п. 8 ч. 2 ст. 370 КПК).

Якщо кримінальна справа розглядалася судом колегіально, то постановленню вироку передує нарада суддів, із чого випливає, що вирок не може бути заздалегідь підготовлений одним із суддів, а складаєть­ся всім складом сулу безпосередньо в нарадчій кімнаті. Головуючий зобов'язаний ставити на вирішення суддів питання в тій послідовнос­ті, в якій вони вказані в законі, тобто без вирішення попередніх не­можливо розглядати всі наступні. При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування, головуючий голосує останнім, щоб запобігти впливу на інших суддів. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів (ст. 325 КПК).

Суддя, який має особливу думку при постановленні вироку, має право письмово викласти її в нарадчій кімнаті. Окрема думка відпо­відно до ст. 339 КПК приєднується до вироку, але в залі судового засі­дання не проголошується, вона може бути врахована у випадку оскар­ження вироку ¹.

Складання вироку починається після вирішення всіх питань, і викладається тією мовою, якою проводився судовий розгляд. Вирок може бути написаний як від руки, так і з використанням технічних засобів як головуючим, так і одним із суддів, який входить до складу суду.

Після виготовлення, вирок підписують усі судді, в тому числі і суд­дя, який залишився в меншості та має окрему думку.

При необхідності у виготовлений текст вироку можуть бути вне­сені будь-які зміни та доповнення, але при цьому слід зауважити, що вони повинні бути оговорені і посвідчені підписами всіх суддів, а та­кож вносяться в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Не огово­рені і не підписані суддями виправлення, що стосуються суттєвих об­ставин (наприклад, кваліфікації злочину, виду і розміру покарання, розміру задоволеного цивільного позову), є підставою для скасування вищестоящою судовою інстанцією вироку повністю або у відповідній частині.

Після проголошення вироку суд не вправі вносити до нього будь- які виправлення. Всі сумніви та неясності, що містяться у вироку, ви­рішуються в порядку вирішення питань, пов'язаннях з виконанням ви­року. Інші зміни у вирок можуть бути внесені тільки у встановленому законом порядку.

Проголошення являє собою завершальний акт постановления ви­року. Після підписання вироку судді повертаються до залу судового засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок. Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслухо­вують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування (ч.ч. 1-3 ст. 341 КПК). При постановленні виправдуваль­ного вироку суд, крім того, зобов'язаний роз'яснити виправданому по­рядок відновлення його порушених прав (ст. 53-1 КПК).

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (ч. 4 ст. 341 КПК).

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбування по­карання або при засудженні його до покарання, не пов'язаного з по­збавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК).

Після виконання всіх дій, пов'язаних з оголошенням вироку, голо­вуючий оголошує судове засідання закритим.

Копія вироку вручається засудженому або виправданому в 3-денний строк після проголошення вироку. Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений або виправданий, йому повинен бути вруче­ний письмовий переклад вироку його рідною мовою або мовою, якою він володіє (ст. 344 КПК).

З метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрис­дикції, прогнозованості судових рішень і сприяння однаковому засто­суванню законодавства в Україні відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» створений і діє Єдиний державний реєстр судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua.).

Рекомендавані нормативно-правові акти, судова практика та література

Алиев Т.Т., Громов Н.А., Зейналова JI.M. Лукичев Н.А. Состяза­тельность и равноправие сторон в уголовном судопроизводстве. — М., 2003.

Бойко В.П. Правила про недопустимість погіршення становища обвинуваченого як процесуальні гарантії. — К.: Атіка, 2008.

Бурдейний С.М., Руслова JI.A. Підготовка та участь прокурора в розгляді кримінальних справ в суді першої інстанції: Навчально- методичний посібник. — К., 2005.

Бушуев Г.И. Совещание судей при постановлении приговора. — М., 1988.

Выявление и устранение следственных ошибок при судебном рас­смотрении уголовных дел / Отв. ред. А.Д. Бойков. — М., 1990.

Грошевий Ю.М. Правові властивості вироку — акту правосуддя. — X., 1994.

Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социа­листическое правосудие. — X,, 1986.

Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголов­ном процессе. — X., 1979.

Добровольская Т.Н. Частные (особые) определения по уголовным делам. — М., 1975.

Закорский Г.И. Судебное разбирательство по уголовному делу. — М., 1985.

Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юрис­тов).—М., 1999.

Калашникова Н.Я. Гарантия прав обвиняемого на защиту при из­менении обвинения и наказания. — М., 1975.

Кисленко C.JI., Комиссаров В.И. Судебное следствие: состояние и перспективы развития. — М., 2003.

Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. — Во­ронеж, 1971.

Колбая Г.Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. — М., 1975.

Кореневский Ю.В. Криминалистика для судебного следствия. — М., 2001.

Ликас А.П. Культура правосудия. — М., 1990.

Лобойко Л.М. Допустимость спрощення порядку судового розгля­ду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова рефор­ма в Україні: проблеми і перспективи. — К.—X., 2002.

Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в кон­тексті європейських стандартів. — К.: Юрінком Інтер. — 2005.

Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Про відмову прокурора від під­тримання державного обвинувачення в суді та її правові наслідки / / Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 4 (32).

Маляренко В.Т., Овчинніков Є.І. Про заочне провадження у кримі­нальному судочинстві // Право України. — 2000. — № 4 (32).

Мартынчик Е.Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстан­ции. •— Кишинев, 1975.

Мартынчик Е.Г. Основы формирования приговора в советском уго­ловном процессе. — Кишинев, 1989.

Мартынчик Е.Г. Особое мнение судьи по уголовному делу. — Ки­шинев, 1981.

Мирецкий С.Г. Приговор суда. — М., 1989.

Михайленко О.Р. Провадження кримінальних справ у суді. — К., 1992.

Молдован В.В. Риторика: загальна і судова. — К., 1999.

Молдован В.В. Судова риторика. — К., 1992.

Морщакова Т.Г., Петрухин И.Л. Оценка качества судебного разби­рательства по уголовным делам. — М., 1987.

Нескороджена Л.Л. Мирова угода та угода про визнання вини: можливість їх застосування в кримінальному процесі України // Ві­сник Верховного Суду України. — 2001. — № 1(23).

Пастухов М.И. Оправдание подсудимого. — Минск, 1985.

Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи: Навчаль­ний посібник. — К., 2006.

Савицкий В.М. Государственное обвинение в суде. — М., 1971.

Сергеич П. Искусство речи на суде. — М., 1998.

Сердюк В.В. До питання розширення підсудності військових судів України // Вісник Верховного Суду України. — 2001. — № 5 (27).

Сердюк В.В. Реформування військових судів: порівняльні аспекти і пропозиції // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № З (31).

Стецовский Ю.И. Судебная власть. — М., 1999.

Толочно О.М. Судовий вирок і його мотивування. — К., 1991.

Трофименко Н.С. Правовые и психологические вопросы взаимо­действия субъектов уголовно-процессуальной деятельности в суде первой инстанции. — Днепропетровск, 1995.

Хоменко М.Г., Гаврилова JI.B., Солодкий С.А. Практика призна­чення судами кримінального покарання // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 5(33).

Циркаль В. Проведения судом відтворення обстановки і обставин події // Право України. — 2004. — № 10.

Чеджемов Т.Б. Судебное следствие. — М., 1979.

Черечукіна JI. Протокол судового засідання: оптимізація кримі­нально-процесуальних аспектів // Право україни. — 2000. — № 3.

Шаренко С. Проблеми скороченого судового розгляду кримінальної справи // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 1.

Шаренко C.JI. Проблема застосування інституту судових доручень у кримінальному процесі // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — №9.

Шаренко C.JI. Процесуальний статус окремої думки судді // Ві­сник Верховного Суду України. — 2006. — №11.