Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

Необхідною передумовою до порушення кримінальної справи е на­явність двох обставин — це законних і обґрунтованих приводів та під­став.

Приводи до порушення кримінальної справи — це передбачені за­коном джерела, з яких орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя одер­жують відомості про вчинені злочини або про злочини, іцо готуються. Частина 1 ст. 94 КПК містить вичерпний перелік приводів до пору­шення кримінальної справи:

9) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, поса­дових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

10) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочи­ну або з речовим доказом;

11) явка з повинною;

12) повідомлення, опубліковані в пресі;

13) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Стосовно до кожного з перерахованих джерел мова йде про заяви і повідомлення, походження яких відомо. Так, повідомлення установ, підприємств, організацій, посадових осіб повинні бути в письмовій формі і засвідчені бланком, штампом і підписані особами, які мають право діяти від їх імені (ч. З ст. 95 КПК).

Відомості, які поступають від громадян, можуть мати як письмо­ву, так і усну форму. В першому випадку повідомлення (заява) слу­жить приводом до порушення кримінальної справи лише при умові позначення в ньому прізвища, імені та по батькові, адреси заявника і підтверджене перевіркою, що така особа існує, мешкає за вказаною адресою і заява походить саме від нього. У другому випадку посадова особа, до якої звернувся заявник, фіксує повідомленая в протоколі, роз'яснивши заявнику відповідальність за завідомо неправдивий до­нос і відбирає у нього підписку. Особа заявника повинна бути засвід­чена відповідними документами.

В діючому КПК немає посилання на анонімні заяви і самі по собі вони не можуть служити приводом до порушення кримінальної спра­ви. Посадова особа, одержавши таку заяву, може або залишити ано­німну заяву без розгляду, або перевірити її. Якщо в результаті пере­вірки будуть встановлені фактичні дані, які свідчать про наявність ознак складу злочину, то справа порушується за приводом безпосе­реднього виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором ознак злочину (п. 5 ст. 94 КПК).

Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, затримавши підозрювану особу на місці скоєння злочину або з речовим доказом, являє собою повідомлення органів дізнання, слідчого, прокурора про вчинений злочин і передача їм підозрюваної особи.

У відповідності зі ст. 96 КПК явка з повинною являє собою особис­те, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу ді­знання, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальна справа вже порушена в зв'язку з наявністю ознак злочину, то таке повідомлення заявником повинно бути зроблено до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

В цій же статті законодавець закріпив і вимоги щодо порядку при­йняття усної чи письмової заяви про явку з повинною. Усна заява за­носиться в протокол, в якому вказуються відомості про особу заявни­ка і викладається зміст заяви від першої особи. Протокол підписують заявник і посадова особа, що склала протокол. Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судового засідан­ня і підписується заявником. Головуючий протягом двох днів надси­лає витяг з протоколу судового засідання відповідному прокурору.

Письмова заява про явку з повинною повинна бути підписана за­явником і посадовою особою органу дізнання, слідчим чи прокурором, якими була прийнята заява, із зазначенням дати ії прийняття.

При явці з повинною, як і при будь-якому іншому приводі, необ­хідна наявність підстав до порушення кримінальної справи. Правове значення явки з повинною полягає в тому, що вона у відповідності до п. 1 ст. 66 КК є обставиною, що пом'якшує покарання. Значення явки з повинною як обставини, що пом'якшує покарання, залежить від того, наскільки повним і правдивим були визнання особою своєї вини і які були істинні причини та мотиви її явки з повинною.

Дещо по-іншому розцінюється явка з повинною у формі добровіль­ної заяви органам державної влади про державну зраду, якщо особа ніяких дій не скоїла (ч. 2 ст. 111 КК), або була попереджена шкода інтересам України в результаті шпигунської діяльності (п. 2 ст. 114 КК). В подібних випадках заявник звільняється від кримінальної від­повідальності. Аналогічно вирішується питання і про явку з повин­ною за іншим складом злочину: наприклад, п. З ст. 368 КК — дача хабара; добровільна видача наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів і прекурсорів — ч. 4 ст. 307 КК та інших.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом до порушення кримінальної справи — це статті, замітки, листи, фейле­тони, опубліковані в центральних чи місцевих газетах, журналах.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину означає, що ці посадові особи чи органи самі, незалежно від будь-яких заяв або повідомлень, вказаних в п.п. 1-4 ст. 94 КПК, виявлять ознаки злочину (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за дотриманням законності; слідчий - при розслідуванні справи, суд — при розгляді адміністративних чи цивільних справ).

Але одного приводу ще недостатньо для порушення кримінальної справи. Для позитивного рішення такого питання необхідна наяв- ність підстав для її порушення (ч. 2 ст. 94 КПК), тобто існування до­статніх даних, що вказують на ознаки злочину. Достатність даних, що вказують на ознаки злочину, слід розглядати стосовно їх харак­теру та обсягу. За своїм характером існуючі дані можуть бути вказані достатніми для прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи, якщо вони свідчать про певне кримінально каране діяння. Іс­нуючі дані можна вважати достатніми за обсягом, коли вони свідчать про наявність події, що відноситься до злочинної, навіть якщо вони не містять відомостей про конкретну особу. Недопустимо порушення кримінальної справи на підставі будь-яких даних, достовірність яких викликає сумніви.

Іншими словами, для остаточного вирішення питання про по­рушення кримінальної справи не треба достовірно встановити факт злочину у всіх його деталях і в повному обсязі, необхідно і достатньо буде встановити лише наявність ознак злочину, тобто імовірність його скоєння. Таким чином, в стадії порушення кримінальної справи пе­ревіряється наявність підстав для початку досудового розслідування або судового розгляду (в справах приватного обвинувачення), але ні в якому разі без вирішення наперед його кінцевого результату.

У зв'язку з вищесказаним вбачається нам невірною позиція де­яких авторів, які вважають що на момент прийняття рішення про порушення кримінальної справи кримінально-правова кваліфіка­ція злочинного діяння повинна бути не імовірною (приблизною), а достовірною, оскільки встановлення всіх ознак злочину, остаточна кваліфікація злочинних діянь — це завдання наступних стадій кри­мінального процесу.