Переглянути за нововиявленими обставинами можна також судовий наказ

4. Закон вимагає, щоб судочинство здійснювалося у чіткій відповідності до норм процесуального права. Будь яке суттєве відступлення від цих норм призводить до необгрунтованості рішення. Особливо велику шкоду правосуддю наносять злочинні дії осіб, що беруть участь у справі. У таких випадках рішення суду повністю дискредитується як акт правосуддя. Його необхідно анулювати, а справу розглянути знову.

Слід зазначити, що підстави перелічені у п.2, ч.2 даної статті (завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний переклад, завідомо неправильний висновок експерта) можуть стати підставами для перегляду справи за нововиявленими обставинами лише, якщо такі неправомірні дії учасників судового процесу встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Тобто неправомірність їхніх дій, при розгляді справи щодо якої подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами, повинна бути предметом самостійного розгляду у кримінальному судочинстві і злочинність їхніх дій повинна бути доведена у судовому засіданні і підтверджена вироком суду.

До винесення остаточного вироку по справі щодо винних дій вищезазначених осіб і набрання ним законної сили, ніхто не в праві звертатись з заявою про перегляд справи у зв’язку з нововиявленими обставинами по даній підставі.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 р. “Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили” у випадках, коли відносно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння провадження, у кримінальній справі в силу закону не може бути закінчене постановленням вироку (за спливом строків давності, внаслідок акта амністії, помилування, недосягнення віку кримінальної відповідальності, у зв’язку із смертю), на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів по результатам розслідування проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідності з законом.

Будь які інші акти, наприклад постанови пркурора, слідчого, органу дізнання не створюють підстав для перегляду цивільної справи.

5. У п.2. ч.2 статті 361 ЦПК також передбачено таку підставу для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами як фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення. Така фальшивість документів або речових доказів також повинна бути встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Фальшивість даних документів або речових доказів може бути підставою для перегляду справи у зв’язку з нововиявленими обставинами лише у тому випадку, якщо ці докази і документи були прийняті судом до уваги і стали основою для прийняття ним певного рішення. Тобто якщо сфальсифікованим було визнано документ або доказ, який хоч і подавався до суду у справі, але він безпосередньо не потягнув за собою ухвалення судом певного рішення або наприклад був визнаний судом неналежним чи недопустимим, то у випадку визнання його сфальсифікованим немає підстав для перегляду рішення.

6. Деколи у зв’язку з обов’язковістю актів правосуддя вирішення спору грунтується на рішенні, ухвалі чи постанові суду, винесеними в іншій справі. Так, наприклад при розгляді регресного позову власника джерела підвищеної небезпеки до водія автомобіля про компенсацію шкоди, нанесеної транспортною аварією, суд не встановлює знову обставини нещасного випадку, а виходить з рішення, що було винесено при розгляді справи за позовом потерпілого до власника джерела підвищеної небезпеки, у якій водій брав участь як третя особа на стороні відповідача. У даному і подібних випадках скасування першого рішення буде позбавляти наступне рішення його основи і обумовить необхідність перегляду справи по регресному позову за нововиявленими обставинами.

Слід мати на увазі, що скасування такого акта (рішення, ухвали суду) може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обгрунтовував дане судове рішення цим актом чи виходив з вказаного акта, не посилаючись прямо на нього і якщо вже прийнято новий акт, за змістом протилежний скасованому або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.

7. У пункті четвертому частини другої коментованої статті вказана така підстава для перегляду справи як встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону чи іншого правового акту, іх частини, який був застосований судом при вирішенні справи. Якщо сам закон, на підставі якого була вирішена справа по суті є неконституційним, то і рішення суду не відповідає вимогам законності, а тому не може виконуватися і повинно бути переглянуте. Дана обставина є підставою для перегляду справи, якщо оспорюване рішення ще не виконане.

8. Заява про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення або ухвали суду, що набрали законної сили, реєструється в обліково-статистичній картці на заяву про перегляд рішення (ухвали) за нововиявленими обставинами (додаток 13) та в алфавітному покажчику цивільних справ. Про надходження такої заяви робиться відмітка у відповідній обліково-статистичній картці на справу, судове рішення в якій переглядається. Матеріали щодо розгляду таких заяв підшиваються до відповідної цивільної справи і зберігаються в ній.

119)попереднє судове засідання

На етапі підготовки справи до судового розгляду суддя згідно з новим ЦПК України зобов'язаний призначити попереднє судове засідання. Таке засідання не пов'язане з розглядом і вирішенням справи по суті, тобто в ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти матеріально-правового значення, взаємне становище суб'єктів спору та інші питання, що відносяться до суті правового конфлікту. Тому і порядок проведення регулюється загальними правилами проведення судового засідання, але відрізняється від засідання, призначеного для розгляду і вирішення справи по суті.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Воно проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Попереднє засідання проводиться одноосібно суддею, що здійснює підготовку справи до судового розгляду. Таке засідання проводиться за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.

У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

У попередньому засіданні сторони можуть заявляти клопотання, представляти судові докази, копії матеріалів справи відповідачеві, викладати свої доводи по усіх виникаючих питаннях, що виникають. При цьому сторони вправі обґрунтовувати свою позицію посиланням на представлені ними докази і на нормативні акти. Зазначені дії, на відміну від дій у судовому розгляді, не обов'язково повинні здійснюватися в строгій послідовності, закріпленій законом, вони спрямовані на уточнення позицій сторін і визначення перспектив справи.

Проведення попереднього судового засідання на етапі підготовки покликано сприяти оперативності процесу, а також гарантувати законність при здійсненні процесуальних прав сторонами. Це забезпечується процесуальною формою судового засідання. Попереднє засідання проводиться з метою здійснення підготовчих дій (визначення обставин, які мають значення для правильного розгляду і вирішення справи; визначення достатності доказів) та здійснення дій, що не відносяться до підготовки справи для подальшого розгляду і спрямовані на процесуальне закріплення розпорядницьких дій сторін, щодо вирішення справи та дослідження обставин, що мають значення для подальшого руху справи.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; визначає час і місце судового розгляду.

Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст. 174, 175 нового ЦПК України.

Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Попереднє судове засідання важливе в першу чергу для складних справ, при виникненні труднощів з визначенням предмета доведення в справі, для контролю суду над обсягом доказів, вирішення питання про витребування доказів.

Якщо при підготовці справи виявлена помилковість її порушення (коли в заявника відсутнє право на пред'явлення позову), або заявник не виконав умови реалізації цього права, тобто наявність обставини, які можуть слугувати підставою для припинення справи або залишення заяви без розгляду, а також для призупинення провадження, суддя призначає попереднє судове засідання для встановлення цих обставин на підставі наявних доказів. Сторони повинні бути інформовані про ці обставини і попереджені про наслідки припинення провадження в справі або залишення заяви без розгляду. Суддя зобов'язаний проконтролювати правомірність здійснення таких розпорядницьких дій, як відмова позивача від позову, укладення сторонами мирової угоди, роз'яснити процесуальні наслідки цих дій. Заяви про відмову позивача від позову або заява сторін про підписання мирової угоди долучаються до справи.

Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

120)провадження по справах про встановлення фактів,що мають юридичне значення

§ 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

.

§ 8. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Роль судового встановлення юридичних фактів випливає з їх значення для розвитку правових відносин та необхідності захисту прав і охоронюва-них законом інтересів громадян та організацій.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 271-275 ЦПК.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду порядком окремого провадження за таких умов:

1. Факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети — ні. Наприклад, встановлення факту перебування на утриманні для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника має юридичне значення для непрацездатного члена сім'ї померлого незалежно від часу перебування на його утриманні. А для вітчима і мачухи таке право настане за умови, якщо вони виховували або утримували померлого пасинка чи падчерку протягом не менше п'яти років (статті 37 і 41 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

2. Встановлення факту не має бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду. Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, підвідомчий суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язано з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах (ч. З ст. 255 ЦПК).

Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту.

3. Заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки.

Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено, із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах громадянського стану тощо).

4. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст. 273 ЦПК і не є вичерпним. Суд може встановлювати й інші факти, які мають юридичне значення, зокрема визнання батьківства, реєстрацію батьківства, прийняття спадщини, володіння будинком на праві власності тощо.

Відповідно до ст. 273 ЦПК суд розглядає справи про встановлення: родинних відносин громадян (п. 1). Цей факт встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідно заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Неправомірною буде відмова суду в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з тих мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану. Разом з тим порядком окремого провадження не може бути встановлений факт родинних відносин, якщо заявнику він необхідний для підтвердження в подальшому права на жилу площу або на обмін останньої, оскільки у разі відмови щодо визнання права на жилу площу чи на її обмін заінтересована особа може звернутися до суду з відповідним позовом.

Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення фактів батьківства, визнання батьківства. Встановлення останнього факту можливе щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р. від осіб, котрі не перебували в зареєстрованому шлюбі, у разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитини, і якщо ця остання визнавала себе її батьком до цієї дати. Такий факт може бути встановлений щодо дитини, яка народилася після смерті особи, котра під час вагітності матері визнавала себе батьком майбутньої дитини.

Справи про встановлення батьківства щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 р., при житті батьків розглядаються порядком позовного провадження. Згідно зі ст. 53 КпШС походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини до органів реєстрації актів громадянського стану. За відсутності такої заяви батьківство може бути встановлено судом порядком позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. Суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. В разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, суд має право розглянути справу про встановлення факту батьківства порядком окремого провадження і вирішити її з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 КпШС. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (запис про батька зовсім відсутній або запис про батька дитини проведено за вказівкою матері), і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи нею самою після досягнення повноліття.

Порядком окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, коли вона мала місце, а в органах реєстрації актів громадянського стану не збереглися відповідні записи, і вони відмовилися їх поновити;

перебування громадянина на утриманні (п. 2). Цей факт може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад, іншими організаціями, чи в разі відмови у його видачі і при одержанні документа, яким не підтверджується факт перебування громадянина на утриманні.

Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним й основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Водночас сам факт перебування на утриманні не завжди породжує необхідні юридичні наслідки. Відповідно до ст. 531 ЦК факт перебування на утриманні непрацездатних осіб викличе право на спадкування за умови, що утриманець був непрацездатним на день смерті спадкоємця і перебував на утриманні останнього не менше одного року до його смерті. Водночас право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов'язано ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ст. 456 ЦК);

каліцтва на виробництві або у зв 'язку з виконанням державних чи громадських обоє 'язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню (п. 3). Відповідно до Закону України від 24 листопада 1992 р. «Про охорону праці» справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються порядком окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо при каліцтві у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Факт каліцтва та іншого ушкодження здоров"я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти останній акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів;

реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті (п. 4). Характерною рисою цих справ є встановлення судовим порядком не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити або ж вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 6 КпШС правову силу мають лише зареєстровані в органах реєстрації актів громадянського стану актові записи і, як виняток, дорівняні до них оформлені релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійснені до створення або поновлення діяльності органів реєстрації актів громадянського стану в Україні. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу реєстрації актів громадянського стану, в якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, народження і смерті може породжувати юридичні наслідки.

Ними можуть бути: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім'ї, законні представники, спадкоємці та ін. У заяві не треба зазначати мету, для якої необхідне встановлення певного факту реєстрації, оскільки він не породжує одиничні правові наслідки, а є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин.

При встановленні факту реєстрації народження судам непідвідомче вирішення питання про час народження, тобто про визначення віку громадянина. Відповідно до Положення про порядок зміни, поновлення, анулювання записів актів громадянського стану, порядок і строки зберігання актових книг, затвердженого постановою колегії Міністерства юстиції України від 14 квітня 1993 p., Правил з питань внесення змін, доповнень і виправлень у записи актів громадянського стану, затверджених Міністерством юстиції України 3 травня 1994 p., це питання вирішується в адміністративному порядку — державними органами реєстрації актів громадянського стану;

перебування у фактичних шлюбних відносинах у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах реєстрації актів громадянського стану не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя (п. 5). Суди вправі встановлювати факти перебування громадян у фактичних шлюбних відносинах, які виникли до 8 липня 1944 р. (тобто згідно з чинним законодавством дорівнювалися до зареєстрованого шлюбу) і тривали до смерті (пропажі без весті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану. Не підлягають встановленню фактичні шлюбні відносини, які виникли після зазначеної дати за життя обох з подружжя, або в тих випадках, коли один з подружжя перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Перебування того з подружжя, хто пережив іншого, в другому шлюбі не перешкоджає визнайню фактичних шлюбних відносин, які склалися до 8 липня 1944 р. Фактичні шлюбні відносини, що виникли до 8 липня 1944. і були припинені до смерті одного з подружжя, судовому встановленню не підлягають.

На вимогу заявника судом одночасно зі встановленням перебування у фактичних шлюбних відносинах може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав без вісті.

Звернення до суду з вимогою про визнання фактичних шлюбних відносин не обмежується певним строком. Тому якщо такі відносини під час їх виникнення мали силу зареєстрованого шлюбу (тобто склалися до 8 липня 1944 р.) і за наявності об'єктивних причин (смерті одного з подружжя) не можуть бути оформлені актовим записом в органах реєстрації актів громадянського стану, вони не втрачають юридичного значення і можуть бути предметом судового встановлення;

належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім 'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігається з ім 'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6). Для порушення в судах справи про встановлення належності правовстановлюючого документа необхідно подати заяву з доказами того, що цей документ належить заявнику і що організація, яка його видала, не має можливість внести до нього відповідні виправлення. У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Не підлягає встановленню належність документів, в яких відсутня вказівка, на чиє ім'я вони видані, не повністю зазначені імена, по батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судам не підвідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена чи медалі, паспорта, свідоцтв, які видаються органами реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу. Разом з тим суди вправі розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з пораненням, повідомлень військових частин, військкоматів та інших органів військового управління про загибель або пропажу без вісті певних осіб у зв'язку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу; факту смерті особи в певний час у разі відмови органів реєстрації актів громадянського стану зареєструвати цей факт (п. 7). Справи про встановлення факту смерті відрізняються від справ про оголошення громадянина померлим, процесуальний порядок розгляду яких врегульований статгями 261— 265 ЦПК, і від справ про встановлення факту реєстрації смерті з підстав п. 4 ст. 273 ЦПК. Підставою для оголошення громадянина померлим є обставини, що допускають припущення його загибелі від певного нещасного випадку. Для встановлення реєстрації смерті особи необхідні обставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи про це. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, що достовірно свідчать про смерть громадянина у певний час за певних обставин.

Судам також підвідомчі справи про встановлення інших юридичних фактів, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 273 ЦПК). Це можуть бути справи про встановлення фактів володіння будівлею на праві власності, прийняття спадщини і місця відкриття спадщини. Встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника був правовстановлюючий документ про належність будівлі, але він загублений, і зазначений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження цього заявником подаються докази неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення. Оскільки будівлі, не закінчені будівництвом або не прийняті в експлуатацію, не підлягають реєстрації в органах житлово-експлуатаційного управління, факт володіння ними не може бути встановлений судом. Судовому розгляду порядком окремого провадження не підлягають справи про встановлення фактів володіння самовільно спорудженою будівлею, а також будівлею, яка була зареєстрована раніше на ім'я іншої особи або придбана заявником за неналежним чином оформленою угодою.

Суд розглядає порядком окремого провадження і справи про встановлення фактів прийняття спадщини і місця відкриття спадщини, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не має права видати заявнику свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, необхідних для підтвердження нотаріального порядку факту вступу у володіння спадковим майном. Відповідно до чинного законодавства факти прийняття спадщини і місця її відкриття не підлягають реєстрації державними органами. Однак вони підтверджуються документами, які можуть видавати громадянами житлово-комунальні органи, виконкоми сільських і селищних рад та інші. Наявність зазначених документів є підставою для видачі нотаріальними органами свідоцтва про право на спадщину. За наявності таких документів, у разі відмови видати свідоцтво про право на спадщину заявник може звернутися зі скаргою до суду на відмову вчинити нотаріальну дію (ст. 285 ЦПК). Встановлення фактів прийняття спадщини і місця її відкриття можливе виходячи з положень, передбачених статтями 526 і 549 ЦК.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, порушуються в суді поданням письмової заяви, яка повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 137 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим ст. 274 ЦПК. У ній, зокрема, має бути зазначено: який факт заявник просить встановити та для якої мети, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують даний факт. До заяви додаються докази, які стверджують викладені в ній обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Заява за підсудністю подається до районного (міського) суду за місцем проживання заявника. При прийнятті заяви суддя перевіряє її відповідність статтям 137 і 274 ЦПК. Якщо буде встановлено порушення цих норм, він повинен застосувати санкції, передбачені ст. 139 ЦПК, тобто постановити ухвалу про залишення заяви без руху і надати заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання даних вказівок заява вважається непо-даною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Встановивши, що заява непідвідомча судовому розгляду, суддя постановляє мотивовану ухвалу про відмову в її прийнятті на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК, а якщо справу порушено, — закриває провадження у ній на підставі п. 1 ст. 227 ЦПК. Суддя відмовляє у прийнятті заяви на підставі п. 2 ст. 136 ЦПК у тому разі, коли заявник не звертався до органу, який за законом повинен був вирішити питання про можливість видачі необхідного документа чи відновлення втраченого документа, а якщо справу було порушено, — залишає заяву без розгляду на підставі п. 1 ст. 229 ЦПК. Аналогічні наслідки настають, коли буде виявлено, що встановлення факту, підвідомчого суду, пов'язано з вирішенням спору про право (ч. З ст. 255 ЦПК).

У кожній справі про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судця зобов'язаний провести її підготовку до розгляду, передбачену ст. 143 ЦПК, зокрема, з'ясувати, які громадяни та організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Зазначені справи розглядаються у порядку, передбаченому гл. 37 ЦПК, з викликом та участю заявників і заінтересованих осіб. Рішення суду, постановлене у справі, повинно відповідати вимогам статей 202,203 і 275 ЦПК. У ньому має бути зазначено: факт, встановлений судом, мета його встановлення; докази, на підставі яких суд встановив цей факт. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану або оформленню в нотаріальних органах, не замінює документів, що видаються цими органами, а є лише підставою для їх одержання. Після набрання рішенням законної сили воно згідно зі ст. 14 ЦПК стає обов'язковим для органів, які реєструють факти, що мають юридичне значення, або оформлюють права, які виникають у зв'язку з встановленим судом фактом. У разі встановлення в судовому порядку реєстрації акта громадянського стану орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.