Розгляд судами справ про усиновлення

Судовий порядок усиновлення с порівняно новим інститутом, що запроваджений Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 30 січня 1996 р., а у процесуальному законодавстві відповідно — Законом України "Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення ЗМІН і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. Введеним цих норм зумовлене необхідністю всебічного забезпечення інтересів дитини іа законності усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питаним, пов'язані із розглядом та вирішенням відповідних справ визначаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК.

Предметам судової діяльності є перевірка підстав ировс-леїшм усиновлення, його відповідність інтересам самої особи щодо забезпечення стабільних га ілрмонійних умов її життя, а також відсутність порушення інтересів інших осіб. Суд встановлює також згоду усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дасться у формі, яка відповідає її вікові.

Право па іверіїсніїя мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією особою або подружжям (спільна заява), але не через представника.

Крім загальних вимог, визначених ст. 119 ЦПК, заява має містім: ім'я, місце прожинання 'шинника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уенновлюваної лишни, її місце прожинання, відомості про стан здоров'я. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, но батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.

До заяви додаються такі документи — копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це

другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя;

медичний висновок про стан здоров'я заявника.

довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

документ, що підтверджує право власності або користуван ня жилим приміщенням.

До заяви громадян України про усиновлення ли і йми. яка є іромалянином іншої держави, крім цього, додаються згода законного представника дитини іа зі ода компетентного органу держави, громадянином якої г дитина.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями додаюгься дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади та висновок компетентного органу відповідної держаки про умови їх життя і можливість бути уенновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування і дім иною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою, мають бути леї-алізовані у встановленому порядку, перекладені українською мовою і нотаріально засвідчені.

У разі усиновлення повнолицьої особи заява має містині ім'я, місце прожинання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про сган здоров'я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на усиновлення.

При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян — Центру з усиновлення дітей Міністерства освіїн і науки України. Участь органів опіки та піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов'язковою (ст. 19 СК, сі. 254 ЦПК), вони мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До висновку органу опіки та піклування додаються: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дигини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЩІК)

Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводнться закритий судовий розгляд.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, u також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, і викликом заінтересованих осіб. При усиновленні ііовно.ш-ньої особи обов'язковою г участь заявника (заявників) та усиновлюваної особи (ст. 224 СК).

За результатами розгляду справи сул ухвалює рішення, врахувавши обставини, що мають істотне шачсшія, зокрема:

стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бекас усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

мотиви, з яких особа бажає усиновити дитину;

мотиви того, чому другий із подружжя не бажас бути уси- новлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

взасмовідповідність особи, яка бажас усиновиш дитину, та дитини, а також як довго ця особа опікується дитиною;

особу дитини та стан її здоров'я;

ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. За клопотанням заявника (заявників) суд може зміни їм ім'я, прізвище, по батькові, дату та місце народження усиновлюваної дитини, «анис усино-влювачів батьками. Судові витрати покладаються на заявника (заявників).

З моменту набрання рішенням законної сили у загальному порядку усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак законом встановлено, що до цього моменту воно може бути скасоване судом, який ного ухвалив згідно зі ст. 255 ЦПК. Це допускається у разі:

відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення. У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмо вити в усиновленні на цій шле міч.

відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішен ня про усиновлення. За цієї обставини заява залишається без розгляду, що не перешкоджає заявникові (заявникам) звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається органу опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — також Центру з усиновлення дітей.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недійсним вирішуються судом у порядку позовного провадження.

77)розподіл між сторонами обов'язку доказування

Особливість доказування полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст.99 ЦПК), тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню, оскільки ст.ЗО ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, прокурора,органи державного управління й інших осіб, які беруть участь у справі і в правовому становищі прирівнюються до сторін (ст.ст. 120, 122 ЦПК). Отже, обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у випадку невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.

Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки, для інших осіб, які беруть участь у справі, - лише процесуально-правові.

З загального правила про розподіл обов'язку по доказуванню, закріпленого ст.ЗО ЦПК, зроблені винятки в окремих нормах матеріального права, за якими обов'язок по доказуванню факту або його спростуванню перекладається на протилежну сторону. Характерними у зв'язку з цим є норми, якими встановлюються доказові презумпції: вина особи, яка завдала шкоду, вина особи, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином.

78)система принципів цивільного процесуального права

На нашу думку, принципами цивільного процесуального права є ті вихідні положення, які закріплені в законах України. Все інше не є принципами цивільного процесуального права в правовому змісті та носить доктринальний характер, перебуває не у сфері права, а у сфері правосвідомості.

Принципи цивільного процесуального права — це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.

Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України «Про судоустрій України» і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України. Однак кожен із принципів знаходить своє закріплення й вираження, як правило, не в одній якійсь нормі права, а в ряді норм і процесуальних правил, які характеризують зміст даного принципу. Тому для того, щоб правильно зрозуміти зміст того або іншого принципу, потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображаються основні керівні положення цивільного судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права багатоманітне. По-перше, вони служать відправними положеннями при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при подоланні прогалин у праві, дозволяють знайти правильне рішення того або іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві немає відповідної норми. По-друге, принципи є орієнтиром у нормотворчій діяльності. Вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку цивільного процесу, служать головним критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій про зміну й доповнення цивільного процесуального законодавства.

До критеріїв встановлення принципів цивільного процесу варто залучити наступні ознаки, які повинні проявлятися сукупно:

а) принцип виражено у нормах (одноособових або ряді норм) діючого права;

б) принцип має основне значення для цивільного процесу, визначає його першорядні риси;

в) принцип повинен мати пряме відношення до цивільно-про

цесуальної діяльності;