Поняття позову, його елементи та види. 7 page

71)принцип змагальності в цивільному процесі

Принцип змагальності полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у справі та доведенням тих обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства – такий процесуальний порядок, що забезпечує сторонам й іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права й інтереси, права й інтереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо. Диспозитивність (від лат. dispono – розпоряджаюся) – це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд здійснення і розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмета спору, процесуальними засобами захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозволених законом і в установленому процесуальному порядку.

72)Фіксування цивільного процесу

§ 4. Фіксування цивільного процесу

Хід розгляду конкретної цивільної справи фіксується технічними засобами та відображається в журналі судового засідання. Фіксування судового засідання здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу, запис яким здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. Технічний запис, зроблений судом є офіційним записом судового засідання. Закон передбачає можливість повного або часткового відтворення, роздрукування, копіювання технічного запису судового засідання: відтворення технічного запису – це демонстрація його змісту; роздрукування – переведення інформації з носія (касети, дискети тощо), на який здійснювався технічний запис судового засідання в друкований вигляд; копіювання – дублювання інформації з носія (касети, дискети тощо), на який здійснювався технічний запис судового засідання на інший аналогічний носій інформації. На відміну від відтворення та копіювання, які здійснюються безкоштовно за роздрукування передбачена плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. Носій інформації, на який здійснювався запис судового засідання (касета, дискета тощо), є додатком до журналу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справиЖурнал судового засідання – це основний процесуальний документ, який засвідчує здійснення учасниками цивільного процесу певних процесуальних дій в ході судового засідання. У ньому не тільки послідовно відображається хід судового розгляду та процесуальні дії, які було вчинено суб’єктами цивільного процесу, але за його допомогою забезпечується можливість отримання інформації про дотримання судом норм цивільного процесуального законодавства у разі перегляду цивільної справи. Тому вбачається, що записи в журналі повинні відображатися відповідно до послідовності вчинення процесуальних дій в ході судового розгляду. пояснення сторін та третіх осіб, їх представників, показання свідків, експертів, роз’яснення спеціалістів повинні записуватись від першої особи; не повинно бути скорочень.Зміст журналу судового засідання визначено у ст. 198 ЦПК. Він ведеться секретарем судового засідання, підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.Для забезпечення правдивості складеного журналу особи, які беруть участь у справі, наділені правом ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Такі зауваження розглядаються головуючим протягом п'яти днів з дня їх подання і за результатами розгляду постановляється відповідна ухвала.Для фіксування окремих процесуальних дій, які вчиняються поза судовим засіданням, складається протокол – процесуальний документ, в якому зазначається порядок та результат вчинення відповідної процесуальної дії. Він оформлюється не пізніше наступного дня після вчинення відповідної процесуальної дії та приєднується до справи.

73)процесуальна співучасть.підстави та види співучасті

2. Процесуальна співучасть

Позов може бути пред'явлений спільно декількома позивачами або до декількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч.1 ст.32ЦПК).

Процесуальна співучасть — участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Співучасть як самостійний процесуальний інститут характеризується наступними ознаками:

1) співучасники є передбаченими суб'єктами тих спірних матеріальних правовідносин, які входять у предмет судового розгляду;

2) співучасники — особи, які беруть участь в одному і тому ж судочинстві;

3) право вимоги або обов'язок одного з учасників не виключає права вимоги або обов'язку інших співучасників.

Мета процесуальної співучасті — найзручніше з погляду економії часу і зусиль суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, здійснення в цивільному судочинстві задачі по захисту прав і законних інтересів громадян і різного роду органів, об'єднань і організацій.

При співучасті декілька процесів зливаються в один, внаслідок чого, по-перше, скорочуються (мінімізуються) судові витрати; по-друге, скорочується число судових засідань і, отже, явок учасників процесу до суду; по-третє, економиться час суду на перевірку і оцінку доказового матеріалу, які проводяться тільки один раз; по-четверте, виключається прийняття суперечливих рішень з одних і тих же питань.

Таким чином, інститут процесуальної співучасті — один з проявів принципів процесуальної економії, законності і обґрунтованості.

Види цивільної процесуальної співучасті:

По-перше, залежно від того, на чиїй стороні виступає співучасник, цивільна процесуальна співучасть поділяється на:

активну (на стороні позивача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позовів про відновлення на роботі декількома працівниками, звільненими на одній і тій же підставі, проти одного і того ж працедавця;

пасивну (на стороні відповідача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позову одним із співвласників про виділ своєї частки в загальному майні. Як співвідповідачі в цій справі виступають співвласники;

змішану (і на стороні позивача, і на стороні відповідача декілька осіб). Наприклад, пред'явлення позову про звільнення від арешту (виключення з опису) загального майна. Співпозивачами в такій справі виступають співвласники арештованого майна, а співвідповідачами — боржник, по боргах якого описано майно, і стягувач, тобто особа, на користь якої описано майно.

По-друге, залежно від обов'язковості залучення осіб цивільна процесуальна співучасть може бути необхідною (обов'язковою) і факультативною (необов'язковою). Правовою підставою цієї класифікації служить ч.2 ст.32 ГПК. Відповідно до вказаної норми процесуальна співучасть допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів (право спільної власності); 2) позовні вимоги випливають з однієї підстави (сумісне спричинення шкоди); 3) вимоги однорідні, хоча і не тотожні за підставами і предметом (позови про виплату заробітної плати до одного працедавця).

Необхідна співучасть — обов'язкова участь у справі всіх суб'єктів спірного правовідношення в якості позивачів або відповідачів.

Цивільне процесуальне законодавство не дає переліку випадків обов'язкової співучасті і вказівок на її підстави. Проте в судовій практиці встановилося правило, згідно з яким обов'язкова співучасть повинна мати місце у всіх тих випадках, коли в основі вимоги декількох позивачів або до декількох відповідачів лежить спільне право або спільний обов'язок.

Необхідна співучасть є обов'язковою в наступних справах: 1) про спільну (сумісну і часткову) власність; 2) про спадщину; 3) про авторські і суміжні права, якщо це результат праці декількох осіб; 4) у позовах про виключення майна з опису; 5) про захист честі, гідності і ділової репутації; 6) про право користування житловими приміщеннями і ін.

Суть необхідної співучасті полягає в тому, що участь в судочинстві кожного співучасника необхідна. Проте питання про те, чи має право суд на свій розсуд залучити у разі обов'язкової співучасті тих співпозивачів, які не заявили позов разом з первинним позивачем і не звернулися до суду за захистом, законодавчо не вирішене. Рішення цього питання повинне бути обумовлено наступними двома обставинами: по-перше, дією в цивільному процесуальному праві принципу диспозитивності і, по-друге, визнанням у сучасному суспільному і юридичному бутті приватного права і приватної власності. Враховуючи обидва ці чинники, при необхідній співучасті суд має право залучати в процес співпозивачів лише з їхньої згоди.

Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів або одного позивача до декількох відповідачів можуть бути розглянуті і здійснені незалежно одна від одної.

Для використання факультативної співучасті необхідно встановити:

однорідність справ, що знаходяться у провадженні суду, яка визначається схожим предметом позовних вимог (відновлення на роботі), підставою позову (єдина підстава звільнення декількох осіб — скорочення штатів);

схожість суб'єктного складу або наявність у провадженні суду декількох справ за позовами одного позивача до різних відповідачів або різних позивачів до одного і того ж відповідача;

чи сприятиме об'єднання справ більш швидкому і правильному розгляду спору.

Наприклад, позови батьків до дітей про стягнення аліментів можуть бути пред'явлені як спільно (в одній справі), так і роздільно до кожного з дітей або до всіх одночасно.

Права і обов'язки співучасників. На співучасників розповсюджуються загальні (ст.27 ЦПК) і спеціальні права сторін (ст.31 ЦПК). Разом з тим співучасники в цивільному процесі володіють додатковими правами і несуть додаткові обов'язки (ст.32 ЦПК). Так, до додаткових прав належать наступні:

співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників;

кожний співучасник діє в процесі самостійно і незалежно від іншого співучасника;

співучасник може приєднатися до апеляційної скарги, якщо він діяв у процесі на тій же стороні, що і особа, яка звернулася із скаргою.

Реалізація кожним із співучасників процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків створюють процесуальні наслідки тільки для даного співучасника. Наприклад, якщо один із співпозивачів у процесі судового розгляду справи заявляє відмову від позову, то це тягне за собою припинення провадження по справі тільки відносно даного співпозивача. Що ж до решти співпозивачів, то суд зобов'язаний продовжити розгляд справи по суті з тим, щоб винести відповідне рішення.

Особливістю винесення рішення при процесуальній співучасті є те, що суд виносить не окремі рішення по кожному співучаснику (кожній розглянутій вимозі), а одне рішення, в якому дається відповідь на кожний позов (позовну вимогу). Згідно зі ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

74)процесуальний порядок розгляду заяв про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами

§ 3. Процесуальний порядок перегляду справи у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами

Право на звернення до суду з вимогою про перегляд судових постанов у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами мають сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор (ст. 347 ЦПК).

Право на порушення процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, мають також громадяни та організації, до яких перейшли повноваження осіб, котрі брали участь у справі, в порядку правонаступництва (ст. 106 ЦПК). Виконання таких дій судовим представником можливе тоді, коли про це є застереження у виданому йому дорученні, що випливає з розширеного тлумачення правила ст. 115 ЦПК про те, що подібна вказівка повинна стосуватися виконання повноважень щодо порушення касаційного провадження, подання виконавчого листа до виконання тощо.

Процесуальні дії правомочних осіб щодо порушення цивільного процесу викличуть позитивні правові наслідки тоді, коли вони будуть спрямовані на перегляд у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами належних судових постанов. Відповідно до ч. 1 ст. 347 ЦПК ними можуть бути будь-які рішення і ухвали судів, що набрали законної сили першої апеляційної та касаційної інстанції. Однак в теорії цивільного процесу з приводу перегляду ухвал суду першої інстанції зазначається, що перегляду мають підлягати заключні ухвали, що набрали законної сили (наприклад, про закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду), та окремі ухвали. Не всі, а лише ті ухвали, які самостійно набирають законної сили.

Не можуть бути переглянуті ухвали, постановлені під час розгляду справ з питань, що мають підпорядковане значення. Адже вони набирають законної сили не самостійно, а разом з рішенням. Коли ж такі ухвали постановлені без урахування істотних для справи обставин, вони впливають на законність та обгрунтованість судового рішення. Тому в таких випадках перегляду підлягає саме рішення.

Пленум Верховного Суду України у п. 2 зазначеної вище постанови № 1 від 27 лютого 1981 р. роз'яснив, що об'єктом перегляду можуть бути ухвали суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду та з інші, що набрали законної сили, якщо вони перешкоджають дальшому рухові справи.

Ухвали і рішення апеляційної та касаційної інстанцій будуть об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами тоді, коли такими судовими актами змінюється рішення суду першої інстанції, виноситься нове рішення, закривається провадження у справі чи залишається без розгляду позов.

Об'єктом перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути лише судове рішення, ухвала, постанова суду в цілому. Однак тоді, коли рішення розв'язало декілька правових вимог (розірвання шлюбу, поділ майна і жилої площі, стягнення аліментів), об'єктом перегляду може бути і кожна з його частин, якою вирішена одна з таких вимог. Прямої вказівки на це в законі немає. Але Пленум Верховного Суду України у зазначеній вище постанові (п. 2) роз'яснив, що рішення може бути переглянуте лише в частині тих вимог, які стосуються нововиявлених обставин.

Для порушення процесу необхідно також, щоб процесуальні дії правомочних осіб були спрямовані на реалізацію зверненої до суду вимоги, оформленої у вигляді письмової заяви і поданої за підсудністю протягом встановленого для цього строку. В ст. 347 ЦПК передбачено, що заяви про перегляд рішення і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами подаються відповідно до вимог ЦПК щодо оформлення заяв до суду першої інстанції (тобто статтей 137-139 ЦПК).

В заяві зазначається: назва суду, в який направляється заява; особа, яка подала заяву, і місце її проживання чи знаходження, а також інші особи, які брали участь у справі; дата, винесення і зміст рішення, ухвали, про перегляд яких подано заяву; нововиявлені чи виняткові обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали і дата їх відкриття або встановлення; посилання на докази, що ствержують наявність нововиявлених або виняткових обставин. До заяви треба додати її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Заява оплачується державним митом.

Зі змісту ст. 347, 347,347 ЦПК випливає, що у заяві можна ставити питання про перегляд рішення або ухвали в одній справі. Якщо нововиявлені обставини стосуються судових рішень щодо взаємопов'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

Згідно зі ст. 347 ЦПК заява подається до суду, який постановив рішення, ухвалу, що підлягає перегляду у зв'язку із нововиявленими обставинами, а за винятковими обставинами — колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. Заяви можуть бути подані до відповідного суду протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що стала підставою для перегляду рішення. За юридичною природою такий строк в літературі інколи прирівнюється до строків позовної давності і розглядається одночасно як матеріально-правовий і процесуальний. На відміну від строків позовної давності, які забезпечують можливість примусового здійснення порушених чи оспорюваних прав учасників матеріально-правового спору, процесуальні строки забезпечують здійснення процесуальних дій щодо суду у відповідний проміжок часу. Статтею 347 ЦПК тримісячний строк встановлено для подачі заяви про перегляд судових рішень, тобто для виконання процесуальних дій. Тому він є процесуальним строком. Останній впливає на можливість примусової реалізації матеріальних прав, оскільки визначає час, протягом якого можливе здійснення процесуальних дій, необхідних для їх захисту. А з перебігом процесуальних строків така можливість відсутня.

Зазначений строк згідно зі ст. 347 ЦПК обчислюється: 1) з дня відкриття виняткових обставин та обставин, що мають істотне значення для справи (у випадках, передбачених п. 1 ст. 347 ЦПК); 2) з дня набрання законної сили вироком у кримінальній справі (у випадках, передбачених пп. 2 і З ст. 347 ЦПК); 3) з дня набрання вироком, рішенням, ухвалою (постановою) суду законної сили чи винесення іншим органом постанови, протилежної за своїм змістом вироку, рішенню, ухвалі або постанові, на яких було обгрунтовано рішення, ухвалу, що переглядаються у зв'язку з нововияв-леними обставинами (у випадках, передбачених п. 4 ст. 347 ЦПК); 4) з дня постановлення рішення Конституційним Судом України (у випадках, передбачених п. 5 ст. 347 ЦПК); 5) з дня виявлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи (у випадках, передбачених ч. З ст. 3472 ЦПК).

Процесуальною гарантією забезпечення інтересів осіб, які беруть участь у справі, у разі пропуску строку з поважних причин є їх право на його поновлення.

Процесуальним діям сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та прокурора, спрямованим на порушення цивільного процесу, пов'язаного з переглядом судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, кореспондує обов'язок суду виконати дії по прийняттю заяви до свого розгляду. З її прийняттям розпочинається цивільний процес. Заява підлягає розгляду в одному провадженні зі справою, в якій постановлено судове рішення. Якщо справа не збереглася, заява може бути розглянута лише після відновлення судового провадження і за правилами, викладеними у додатку № 3 до ЦПК.

Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор дістають можливість здійснювати процесуальні дії, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав та обов'язків, у цій стадії. Оскільки згідно з ст. 347 ЦПК перевірку судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснює той суд, рішення, ухвала якого переглядається, порядок провадження і правове становище осіб, які беруть участь у справі, є такими, якими вони встановлені для тієї стадії, що закінчилася прийняттям належного акта, який став об'єктом перегляду цим способом, з урахуванням, безумовно, його специфіки тобто для суду першої, апеляційної та касаційної інстанції. Тут не діють правила ст. 21 ЦПК про недопустимість повторної участі судді у перегляді справи, а також про зміну і визнання позову, укладення мирової угоди, оскільки мета цієї стадії, а у зв'язку з цим і повноваження суду є іншими. Але особа, яка порушила процес, може відмовитися від заявленої вимоги щодо перегляду судового акта у зв'язку з нововиявленими обставинами. І такі розпорядчі дії перебувають під контролем суду.

Особи, які брали участь у справі, але не спрямовували своїх дій на порушення провадження, в цій стадії можуть вступити в процес. Стаття 347ЦПК передбачає для цього таку гарантію, як обов'язок суду повідомити їх про час і місце розгляду справи. Права цих осіб на вступ у процес реалізуються поданням письмової або усної заяви останніми або уповноваженим ними представником. Неявка осіб, які брали участь у справі, в судове засідання не перешкоджає розглядові справи. Однак якщо вони не з'явилися з поважних причин, суд може відкласти її перегляд.

Розглядаючи заяву, суд зобов'язаний перевірити її обгрунтованість. За наявності передбачених законом підстав він постановляє ухвалу про задоволення щодо перегляду рішення, ухвали і скасовує їх. При необґрунтованості заяви чи подання суд відхиляє їх (ч. 2 ст. 347 ЦПК).

Після скасування рішення, ухвали справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК для певної судової інстанції. Верховний Суд розглядає справи за винятковими обставинами у порядку касаційного провадження. Якщо ним після касаційного розгляду справи виявлено неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону, то справа розглядається на спільному засіданні відповідних палат Верховного Суду України (ч. 4, 5 ст. 3476 ЦПК). Але в законодавстві не врегульовано питання про тривалість строку між переглядом судового рішення, ухвали у зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами і розглядом справи по суті. З метою створення необхідного процесуального забезпечення права на захист між такими судовими засіданнями повинен бути інтервал, який існує між одержанням повістки-по-відомлення і розглядом справи по суті в суді першої інстанції і встановлений ст. 91 ЦПК.

Ухвала суду про задоволення заяви щодо перегляду рішення, ухвали, суду в зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами як така, що не перешкоджає дальшому рухові справи оскарженню не підлягає, навпаки, ухвала про відхилення такої вимоги може бути оскаржена в апеляційному порядку особами, що брали участь у справі, прокурором — внесено подання (ст. 347?, п. 1 ст. 291 ЦПК)

Ігнорування судом при розгляді справ ознак нововиявлених обставин і встановленого порядку перегляду справ призводить до постановлення незаконних ухвал. Так, М. звернулася в суд з заявою про перегляд його рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, постановленого за її позовом ло Ш. про поділ сумісно нажитого у період шлюбу майна, у тому числі запасного двигуна до автомобіля «Москвич» (у задоволенні позову цим рішенням було відмовлено за відсутністю двигуна). Заявниця зазначала, що оскільки з часом двигун було виявлено у гаражі відповідача, що підтверджується доповідною міліції, вона просить стягнути з відповідача половину вартості двигуна. Районний суд розглянув заяву, і виніс ухвалу, якою скасував своє попереднє рішення і визнав за М. право власності на половину двигуна.

Але районний суд помилково визнав нововиявленими обставинами знайдений у Ш. запасний двигун до автомобіля «Москвич». Адже з пояснень заявниці в судовому засіданні і показань свідка К. вбачається, що двигун був придбаний Ш. до розірвання шлюбу заявницею і до розгляду спору про поділ майна в суді. Відсутність двигуна не давала суду підстав для виключення його зі складу сумісно нажитого подружжям майна, а була обставиною, що зумовлювала необхідність перевірки місця знаходження двигуна та його вартості. Це свідчить про неповноту дослідження обставин у справі. Тому виявлення у відповідача двигуна після розгляду справи про поділ майна не може розглядатися як нововиявлена обставина.

Крім того, відповідно до ст. 346 ЦПК (ч. З ст. 347 ЦПК в новій редакції) у разі скасування рішення справа розглядається судом за правилами, встановленими ЦПК. А це означає, що зазначені процесуальні дії виконуються по тій же справі, по якій постановлено рішення, яке переглядається, і повинні закінчитися винесенням нового рішення з додержанням усіх процесуальних норм встановленого ЦПК порядку. Суд же завів нову справу, в якій навіть відсутня копія рішення, яке переглядається, і на порушення вимог ст. 197 ЦПК, розглянувши її по суті, виніс замість рішення ухвалу.

Президія обласного суду скасувала рішення та ухвалу районного суду як незаконні та необгрунтовані.

В іншій справі судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України, відхиляючи касаційну скаргу заявника, зазначила, що посилання на наявність помилок у висновку експерта, який досліджувався та оцінювався судом, а викладені в ньому обставини були відомі заявнику, не може бути підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, за правилами перегляду їх у зв'язку з нововиявленими обставинами

75)процесуальні особливості розгляду справ про встановлення батьківства

§ 4. Визнання батьківства за рішенням суду

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:

- матір'ю дитини;

- опікуном дитини;

- піклувальником дитини;

- особою, яка утримує та виховує дитину;

- самою дитиною, якщо вона досягла повноліття;

- особою, яка вважає себе батьком дитини.

На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України.

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:

- відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;

- відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;

- відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.

Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України).

Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.