Правила зображення блок-схем алгоритмів

Правила розробки, оформлення програм і супутньої документації регулюються Єдиною Системою Програмної Документації (ЄСПД).

Правила оформлення блок-схем алгоритмів визначені ДСТ 10.002-80 ЄСПД, ДСТ 10.003-80 ЄСПД.

Операції обробки даних інформації зображуються на схемі відповідними блоками.

Велика частина блоків за побудовою умовно вписана в прямокутник зі сторонами а і в. Мінімальне значення а = 10 мм, збільшення значення а можливе на число, кратне 5. Розмір в = 1.5 а. У межах однієї схеми рекомендується зображувати блоки однакових розмірів.

Усі блоки нумеруються.

Лінії, що з'єднують блоки та визначають послідовність зв'язків між ними, проводяться лініями рамки. Стрілка наприкінці лінії може не ставитися, якщо лінія спрямована праворуч або зверху вниз.

У блок може входити кілька ліній, тобто блок може бути приймачем будь-якого числа блоків.

З блоку (крім логічного) може виходити тільки одна лінія. Логічний блок може мати як продовження один із двох блоків, тобто з нього виходять дві лінії.

Місця на схемі, де лінії зливаються, виділяються крапкою. У випадку, коли одна лінія підходить до іншої і злиття їх чітко виражене, крапку можна не ставити.

Схему алгоритму варто виконувати як єдине ціле, однак у разі потреби допускається обривати лінії, що з'єднують блоки. Якщо при обриві лінії продовження схеми знаходиться на тому ж листі, то на одному й іншому кінці лінії зображується спеціальний символ – з'єднувач – коло діаметром 0.5 а. Усередині парних кіл указується однаковий ідентифікатор. Ідентифікатором, як правило, є порядковий номер блоку, до якого спрямована сполучна лінія або велика латинська літера.

Якщо схема займає більш одного листа, то у випадку розриву лінії замість окружності використовується міжсторінковий з'єднувач. Усередині кожного з'єднувача вказується адреса – звідки та куди спрямована лінія сполучення. Адреса записується в двох рядках: у першому вказується номер сторінки, у другому – порядковий номер блоку.

Блок-схема повинна містити всі розгалуження, цикли і виклики допоміжних програм.

Блок Початок
Блок Кінець
Блок Введення інформації
Блок Виведення інформації
Блок Обчислення
Блок Перевірка умови (логічний)
Блок Виклик допоміжного процесу
Лінія з’єднання блоків

Таблиця. Зображення базових елементів блок-схем

4. Вибір структур даних

Для програми обираються такі структури даних, складність використання яких не перевищує складності самої задачі. Не зважаючи на суб’єктивний підхід до цієї проблеми, вибір таких структур має бути найбільш ефективний. За мірою складності їх реалізації та обробки це можуть бути статичні структури, динамічні структури, методи.

5. Розробка програми

Згідно зі складністю задачі й вимогами до її програмної реалізації досить неважко обрати мову програмування для реалізації розробленого алгоритму. Це може бути мова програмування з якою розробник має певний досвід роботи або така, що за логікою задачі найбільш їй відповідає (проблемно-орієнтована). Взагалі раціонально обирати такі мови, що забезпечуються Інструментальним Середовищем Розробника, та відповідають сучасним вимогам (мови процедурні, об’єктно-орієнтовані, візуального програмування).

Текст програми має бути зручним для читання, аналізу, модифікації. Для цього використовують відступи, коментарі, зручні для розуміння ідентифікатори об’єктів програми.

6. Тестування програми

Для перевірки правильності роботи програми розробляється достатня кількість контрольних прикладів – тестів (набір вхідних даних та відповідні їм правильно вирахувані результати),. Це може бути досить складна задача. Але від якості таких тестів залежить відповідь на питання ”Чи можна довіряти результатам роботи програми взагалі”. Розрізняють тестування програми у нормальних (випробування на коректних вхідних даних), екстремальних (випробування на межі області визначення вхідних даних) та неможливих (випробування на заздалегідь некоректних початкових даних) умовах. При виявленні помилок у роботі програми вони виправляються, а тестування повторюється.

7. Аналіз результатів роботи програми

Отримавши результати роботи програми необхідно провести їх верифікацію, тобто перевірку на адекватність, правдоподібність, відповідність здоровому глузду та передбачуваному прогнозу. Після цього, коли немає сумніву в правильності результатів, вони мають бути інтерпретовані (тобто пояснені в термінах предметної галузі задачі, що розв’язувалась).