Етапи виховання (структура процесу виховання). Управління процесом виховання

Виховання особистості - процес надзвичайно складний і тривалий.

Людина являє собою систему знань, ставлень, поглядів, ідеалів, переконань тощо. Тому і формування її як особистості має здійснюватися як цілеспрямований, поетапний процес, що становить цілісну систему, тобто сукупність закономірно побудованих, динамічно зв’язаних компонентів.

У сучасній теоретичній педагогіці існує декілька структур процесу виховання за різними критеріями. Розглянемо структуру, що базується на виділені головних етапів (стадій) виховного процесу.

Етапи процесу виховання:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки (дії);

2. Формування почуттів, ставлень.

3. Формування поглядів і переконань

4. Формування навичок та звичок правильної поведінки.(загальної спрямованості особистості)

5. Самовиховання.

Перший етап процесу виховання є формування понять, суджень понятійного рівня – що таке добро, а що зло, усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонують. Без цього формування заданого типа поведінки особистості не може бути успішним. Для того щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки.

Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.

Другий етап процесу виховання є формування почуттів вихованців(стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності) тобто формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. На основі позитивних чи негативних відносин формується оцінка спочатку чужої, а потім і власної поведінки. Адекватні оцінні судження визначають позитивну емоційну сферу, яка створює умови для мотиваційної основи вчинків і визначає бажання діяти з згідно з визначеними нормами і правилами, що мають позитивну спрямованість.

Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи просять зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає вчитель, про кого потрібно піклуватися.

Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії.

Третій етап є формування поглядів і переконань вихованців.

Формування поглядів – це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенціальна готовність до дії. Переконання – це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов’язане з дією. Без сформованих переконань процес виховання буде розвиватися в’яло, болісно, довго і не завжди досягне бажаного результату.

Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають прояву позицій в дії, тренування з метою здійснення правильних дій. Багаторазові повторення таких дій сприяють формуванню навичок та звичок.

Четвертий етап виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Формування навичок та звичок вірної поведінки.

Навичка – це психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії. Навички – це засвоєний засіб дії, вміння добре та швидко її виконувати. Навичка не тотожна звичці. Якщо людина проявляє потребу і прагне виконувати дію, то навичка стає звичкою.

Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.

Перетворення моральної норми у внутрішню потребу відрізняє звичку від навички.

Система звичних дій вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості, таким чином, формується загальна спрямованість особистості, яка визначає практику поведінки та соціальний досвід людини.

Вищим ступенем виховного процесу це переведення виховання у самовиховання, у самостійну реалізацію життєвих програм