Особистісно-діяльнісний підхід до організації виховного процесу

Виховання –цілісний, цілеспрямований соціальний процес передачі досвіду гуманістичних міжособистісних і суспільних відносин у реально існуючих і спеціально створюваних умовах, процес підготовки людини до життя і праці, формування різнобічно розвиненої особистості кожного, співтворчість суб’єктів виховання, що включає також і процес самовиховання. В.О.Сухомлинський зазначав, що виховує кожна хвилина життя і кожний куточок землі, кожна людина, з якою особистість, що формується стикається. Усе, що проходить поза людиною певною мірою відбувається в її думках, поглядах, почуттях, ставленні до інших людини. Незважаючи на всі зміни в суспільстві незмінною залишається мета виховання – формування самодостатньої особистості, яка має активну позицію.

У філософії мета виховання визначається як відтворення соціального досвіду в індивіді, як переведення культури людства в індивідуальну форму існування. Глибинна сутність виховання полягає не в так званому педагогічному впливі на людину, що формування її полягає не у виховних розмовах і бесідах, а у включення її в різні види діяльності щодо оволодіння різними сторонами суспільного досвіду, якими і визначається її особистісне формування. Міра особистісного розвитку людини залежить не тільки від самого факту її участі в діяльності, але й головним чином від ступеня тієї активності, яку вона демонструє в цій діяльності, а також від характеру її спрямованості, що у сукупності прийнято називати ставленням до діяльності. Все це ставить перед учителем завдання – постійно стимулювати активність учнів у діяльності і формувати до неї позитивне відношення. Звідси можна зробити висновок, що саме діяльність і відношення до неї виступають як визначаючі фактори виховання і особистісного розвитку учнів.

Вказаний підхід до трактування розвитку особистості дістав назву діяльнісно-особистісної концепції виховання. Сутність її полягає в тому, що тільки включаючи підростаючу людину в різні види діяльності з оволодіння суспільним досвідом, їі активність в цій діяльності, можна здійснити дійове виховання.

У побудові педагогічного процесу основою є врахування індивідуальних (фізіологічних, психічних, особистісних) особливостей і відомих закономірностей у розвитку кожного. Враховуються інтереси, нахили, погляди та переконання, здібності, стан здоров’я, культура навчальної діяльності, гуманних відносин. На цій основі формуються малі групи і колективи для досягнення намічених завдань. Плани і програми роботи школи мають органічно поєднувати як загальнодержавний підхід до виховання, так і індивідуальний план роботи класного керівника для дітей певного віку і рівня розвитку.

Особистісно-діяльнісний підхід до виховання – цілісний, комплексний, диференційований здійснюється у колективній діяльності всіх учасників виховного процесу. В.О.Сухомлинський підкреслював, що не можна виключити з системи виховання жодної грані. Якщо щось не враховано, то не можна буде розв’язати завдання формування цілісної особистості.

Дитина є суб’єктом виховного процесу, тому доцільно у практику роботи школи впроваджувати інтерактивні методи та форми діяльності, які ставлять за мету не нав’язування норм і правил та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних норм і правил, їх доцільності, добровільного сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до себе, до людей, до навколишнього світу. А це потребує розвитку таких механізмів морального становлення особистості, як ідентифікація, децентрація, позитивний образ «Я», емпатія, совість, рефлексивно-вольові механізми.

Для цього необхідно створити у навчальному закладі психолого-педагогічні умови:

Ø Відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої парадигми освіти;

Ø Ставлення до особистості як до суб’єкта виховання;

Ø Перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб’єктів виховного процесу;

Ø Створення умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі;

Ø Захист і підтримка інтересів особистості дитини;

Ø Стимулювання активності і набуття практичних навичок, необхідних для гармонізації особистості;

Ø Самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;

Ø Інтеграція виховних впливів освітнього середовища;

Ø Практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;

Ø Культивування цінностей особистості.