Розглянемо деякі моделі, найбільш важливі з погляду вивчення процесу комунікації

Рис.1 Модель процесу комунікації

В процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:

1. Відправник – передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок по підготовці та передачі інформації.

(Рис. 2.)

Процес обміну інформацією як системаіз зворотним зв’язком і шумом

При обміні інформацією відправник і одержувач проходять кілька

взаємопов’язаних етапів:

1) зародження ідеї;

2) кодування і вибір каналу;

3) передача;

4) декодування.

Обмін інформацією розпочинається із формулювання ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку значну ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну. Іноді відправник не хоче думати або ж витрачає на обмірковування ідеї мінімум часу, тобто за висловом Шекспіра, «починає говорити не почавши думати».

Відправник повинен знати свою аудиторію. Якщо у відправника помилкові погляди про одержувача, то його комунікаційні зусилля виявляться неефективними.

Ефективність комунікації поліпшується, якщо пара «відправник одержувач» гомофільна, тобто досягається високий ступінь подібності за певними ознаками: у поглядах, освіті, статусі. І, навпаки, гетерофільні комунікації (значна ступінь неподібності за певними ознаками) менш ефективні, оскільки вони супроводжуються перекрученням смислу повідомлення, затримкою передачі, використанням обмежених каналів і когнітивними дисонансами, коли одержувачу передано повідомлення, що не узгоджується з його розумінням і поглядами.

2. Кодування – це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати її, використавши для цього слова, інтонації, жести (мову тіла) і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.

3. Повідомлення – сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символи можуть бути і невербальними, наприклад, графічні зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.

4. Канали передачі – засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і між особові канали. Відправник повинен вибрати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відео конференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми. Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати декілька. У маркетинговій діяльності, наприклад, засобами комунікації є реклама, особистий продаж, стимулювання збуту, зв’язок із громадськістю.

5. Декодування – процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи в конкретну інформацію та інтерпретує її значення, тобто одержувач декодує повідомлення шляхом перетворення символів у значення. Якщо не потрібна реакція на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому завершується.

6. Приймач – цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.

7. Відгук – сукупність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення із його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації:

а) зміни в знаннях одержувача;

б) зміна настанов одержувача;

в) зміни поведінки одержувача повідомлення.

З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним,якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.

8. Зворотний зв’язок – частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, він характеризує ступінь розуміння або нерозуміння інформації, що міститься в ньому. Зворотний зв’язок може набувати форми не тільки слова, але й кивка головою, усмішки, потискування руки або суперечливого жесту рукою, певного виразу очей, інтонації голосу, зміни положення тіла тощо.

Зворотний зв’язок виконує такі основні функції:

а) протистоїть тому,що робить соціально- економічна система, коли вона виходить за встановлені обмеження;

б) компенсує руйнівні дії зовнішніх і внутрішніх факторів, підтримує стан стійкої рівноваги системи;

в) синтезує зовнішні та внутрішні руйнування, які прагнуть вивести систему з стану стійкої рівноваги;

г) розробляє управлінські рішення для цілеспрямованого впливу на об’єкт управління.

На практиці іноді має місце не дооцінка зворотного зв’язку і надмірне захоплення однобічною комунікацією, коли зверху донизу надходять численні накази, розпорядження, вимоги тощо. При наявності зворотного зв’язку відправник і одержувач міняються комунікаційними ролями. Тобто ефективний обмін інформацією повинен бути двобічно спрямованим: зворотний зв’язок необхідний, щоб мати уявлення, якою мірою повідомлення було сприйняте і зрозуміле. Керівник не має підстави думати, що все сказане ним або написане буде сприйняте точно так, як він задумав. Тому, якщо зворотний зв’язок заблокований, керівник врешті решт виявляється заблокованим або обдуреним. Зворотний зв’язок помітно підвищує шанси на ефективний обмін інформацією, дозволяє обом сторонам позбавитися шуму.

Мовою теорії передачі інформації шумом називають те, що спотворює зміст. Це може бути мова (у вербальному (усному) і невербальному оформленні), різне сприйняття, різниця в організаційному статусі між керівником і підлеглим. Зменшення шуму може досягатися багатьма способами. Одним з них є збільшення надмірності, тобто повторення повідомлення або якоїсь його частини.

Розглянемо деякі моделі, найбільш важливі з погляду вивчення процесу комунікації.

Модель Аристотеля: виділяються три основні елементи комунікації:

1.Оратор - мова - слухач. Ці елементи, хоча й у зміненому вигляді, відтворюються і в подальших моделях комунікації. Грецька традиція мистецтва риторики була продовжена в Середньовіччі і залишалася практично незмінною аж до XX ст. Тільки з розвитком масових комунікацій через радіо, кіно, телебачення і під впливом потреби в удосконаленні методів пропаганди класична модель зазнала змін.

2.Модель Лассуелла: розкривається в міру відповіді на послідовно виникаючі питання: хто? повідомляє що? по якому каналу? кому? з яким ефектом? У 1968 р. Лассуелл запропонував більш детальну версію своєї моделі комунікації. Вона також припускає вивчення процесу комунікації за допомогою відповідей на такі питання: хто? З яким наміром? В якій ситуації? З якими ресурсами? Використовуючи яку стратегію? Робить вплив на яку аудиторію? З яким результатом?

3.Модель Шеннона - Вівера: заснована на аналогії з телефонним зв'язком. У даній моделі: джерело - це той, хто робить дзвінок (передає повідомлення); повідомлення - передана інформація; телефонний передавач - кодує пристрій, що перетворює звукові хвилі в електричні імпульси; телефонний дріт - канал; телефонний приймач (другий апарат) - декодер, який здійснює зворотне перетворення електричних імпульсів у звукові хвилі; приймач - людина, якій адресовано повідомлення.

При цьому розмова може супроводжуватися постійними перешкодами (шумами), виникаючими на лінії зв'язку; частотний діапазон каналу може бути обмеженим, а абоненти можуть погано розуміти мову один одного. Ясно, що в цій ситуації вони намагаються максимізувати кількість інформації, що передається по лінії зв'язку. За Шеннону, подолання шумів може бути досягнуто шляхом використання надмірності сигналів.

Поняття надмірності - повторення елементів повідомлення для запобігання комунікативної невдачі - найчастіше демонструють на прикладі природних людських мов. Згідно Шеннону, надмірність в техніці комунікації досягається або багаторазовим повторенням одного і того ж сигналу (інформації), або його дублюванням з використанням інших каналів зв'язку.

У моделі де Флеру врахований основний недолік лінійної моделі Шеннона - Вівера - відсутність зворотного зв'язку. Він замикає ланцюжок проходження інформації від джерела до одержувача петлею зворотного зв'язку, що повторює весь шлях у зворотному напрямку, включаючи трансформацію значення під впливом «шуму». Зворотній зв'язок дає комунікатору можливість краще пристосувати своє повідомлення до комунікаційного каналу для підвищення ефективності передачі інформації і збільшення ймовірності відповідності між відправленим і прийнятим значеннями.

Циркулярна модель комунікації: в цій моделі відображена реакція комуніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв'язку. Саме зворотний зв'язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній із сторін коригувати свої дії і мети. Циркулярна (циклічна) модель комунікації була запропонована в роботах У. Шрамма та Ч. Осгуда.

Двоканальна модель мовної комунікації. Вітчизняний психолог В.П. Морозов запропонував оригінальну модель, в якій комунікація представлена як двоканальна система, але не в технологічному, а в психологічному сенсі.

Однак, маючи на увазі складну вербально-невербальну природу системи мовної комунікації і ряд принципових відмінностей невербальної комунікації від власне мовної, Морозов представляє комунікацію як двоканальний процес, що складається з вербального, власне мовного лінгвістичного та невербального екстралінгвістичного каналів.