Підсумки

Берестейська унія, розподіл українського народу на дві частини, що боролися одна проти одної; загострення національних та соціяльних відносин; втрата селянством свободи й оформлення козацтва в могутню військову та політичну силу — поклали глибоку межу поміж двома добами історії України. Що тяжчим ставав польський гніт, то більше український народ виявляв волю звільнитися від того гніту. Селянські повстання, що їх підтримували козаки, були для Польщі страшною пересторогою, якої не зрозуміла вона, не вра­хувала зростаючої ваги козацтва.

Наступ Польської держави, всебічне зміцнення впливу поль­ської культури, згірдливе ставлення поляків до української культури, «хлопської» віри, «хлопської» мови — все це не викликало денаціоналізацію й масову асиміляцію, властиву народам, які виз­нають свою меншевартість, а навпаки: під тиском сильніших сусі­дів український народ загартовується до боротьби за своє націо­нальне «я», не втрачає своєї національної свідомости і, за невеликим вийнятком, не зрікається своєї національности, хоч за цю твердість доводилося дорого платити — відмовленням від політичних та гро­мадянських прав. Український народ рішуче бореться за свою Церкву, за своє право, за свою мову.

На тлі постійного змагання української та польської культури, український народ, як то було й за попередньої доби, охоче сприй­мав чужоземні впливи, якщо вони відповідали його власним смакам. В ліпших університетах Европи вчиться українська молодь і несе на батьківщину культурні досягнення, якими були так багаті XIV та XV віки. Сувора ґотика, ренесанс, гуситський рух, реформація у всіх її формах, католицька реакція — все це разом із Західньою Европою переживала й Україна, і все це залишало більший або мен­ший вплив. Пам'ятки цих впливів, перетоплені в горнилі народньої творчости, дало головним чином мистецтво, в якому ґотика і рене­санс, у сполученні із споконвічним українським мистецтвом, дали блискучі твори архітектури, різьбарства, малярства.

Так протягом доби підкорення та пригнічення український народ накопичував внутрішні сили, які виявив у наступній боротьбі за незалежність.

У боротьбі за незалежність Україна в XVII ст. зустріла нового міцного противника, з яким раніше майже не стикалися — Москов­ське царство. Яка колосальна різниця була між цими противни­ками! З одного боку стояла Україна, що під гнітом Польщі втрачала свої політичні права, але жила багатим духовим життям, як части­на цілої Европи, з другого боку — Москва, яку відділяв від Европи мур. «Хоч би який відгомін європейського життя — блискучої доби відродження XV ст. —донісся до Москви. Не знала вона ні про Савонаролю, ні про Гуса, ні про Медічі, ні про гуманістів, ні про полі­тичні теорії Макіявелі, — писав Є. Шмурло. — І довелося — закінчував він — європейським мандрівникам відкривати Москву, про яку теж не знали в Европі, як Колюмбові Америку».

Це все стосується XV ст., але свідчить, як сильно відставала Москва в своєму культурному розвитку від України. І ці два партнери зустрілися в XVII столітті.